❦
Понеділок, 29 жовтня 1877
Від командора1 надійшла така записка:Lundi 29 octobre 1877 Nous recevons du commandeur le billet suivant :
Переписаний лист · Billet de Marcuard, 29 octobre 1877Панно,Mademoiselle,З великим задоволенням прийду до вас сьогодні о шостій годині. Ведмідь дуже вишуканий.2[Mots noircis : Je viendrai avec plaisir ce soir à six heures, chez vous. L’ours est très chic.Ваш відданий Маркуар.Votre tout dévoué Marcuard.
Отже, сьогодні ввечері в нас: він, «трійця» пані Дубельт3 і де Перрʼєр — на обід. А ввечері — Васконселлос і Зурло. Довго розмовляла з де Перрʼєром; він каже, що я — «маля». Мені подобається, коли мене так кличуть. Обличчя в мене дитяче — і до того ж не дурне. Після обіду генеральша та Валітський сіли грати, і за наказом першої Александріна забрала Маркуара й навʼязала йому пікет4 — втім, думаю, він від цього анітрохи не постраждав.
Nous l’avons donc ce soir ainsi que la trinité de Mme Doubelt, et des Perrières à dîner. Et le soir Vasconcellos et Zurlo. J’ai beaucoup causé avec des Perrières qui me dit que je suis un bébé. J’aime quand on me dit bébé. J’ai la figure d’un bébé et pas bête avec ça. Après dîner la générale et Walitsky se mettent à jouer et sur l’ordre de la première Alexandrine s’empare de Marcuard et lui impose le piquet, au reste il s’en est assez bien trouvé, je crois.
Одне слово, я залишилася із Зурло й Васконселлосом на руках. Обидва косоокі. Я виконала свій обовʼязок щодо їхніх чарівних облич і весь час шукала притулку біля дуелянта5 — добряка, дуже худого.
Bref me voilà avec Zurlo et Vascancellos sur les bras. Ils louchent tous les deux. J’ai fait mon devoir envers leurs charmantes figures et me suis tout le temps réfugiée auprès du duelliste qui est un bon garçon très maigre.
За вечерею, коли дами пішли, у мене відбулася велика розмова начистоту зі Швейцарцем6... До речі, я представила йому баронесу як «молоду арфістку». Отже, щосили вдаючи «маля», я всілася, і Маркуар — зовсім поруч із моїм кріслом, я ж спиралася на спинку, що нас розділяла. Упродовж вечері напівсловами, жартами про Сорренто, значущими поглядами та натяками, яких я не розуміла, Маркуар виявив бажання докладно поговорити на цю серйозну тему.
C’est à souper et lorsque les dames furent parties que j’ai eu une grande explication avec le Suisse... à propos je lui ai présenté la baronne comme la jeune harpiste. Donc, faisant de mon mieux le bébé je m’assis et Marcuard tout près de ma chaise, moi m’appuyant sur le dossier de ma chaise qui nous séparait. Pendant le souper par plusieurs demi-mots et plaisanteries sur Sorrento, des airs entendus et des allusions que je ne comprenais pas, Marcuard m’a exposé son désir de s’étendre sur cette grave question.
— Я вас про це розпитаю, — сказала я зі сміхом.
- Je vous questionnerai là-dessus, lui disais-je en riant.
І справді — розпитувала я, і він розпитував мене. Не розумію, чому йому так хотілося, щоб я реабілітувалася.
Et en effet je l’ai questionné et il m’a questionnée. Je ne sais déjà pourquoi il avait une si grande envie que je me réhabilitasse.
Я почала з Сорренто; він знав про це не менше за мене, але з «прикрасами», вигаданими Меліссано. Прикраси я відкинула — і розповіла майже всю правду, так само опустивши своє зворушення й насміхаючись із того, що завдало мені стільки болю. І казала: «Хіба це не огидно, хіба це не соромно! Я нічого тоді не розуміла! Ні, ви не можете цього зрозуміти! Але я — ледве з яйця, із материнського гнізда... одне слово... я не могла собі нічого уявити. Але цього не розуміли, звичайно. Я діяла, нічого не розуміючи, а люди могли казати, що я вечорами гуляла в садку...»
Je commençai par Sorrento, il en savait aussi long que moi mais avec des garnitures fabriquées par Melissano, garnitures que je supprimai et dis presque toute la vérité en supprimant aussi mon attendrissement et en me moquant de ce qui m’a fait tant de mal. Et puis je disais : -« N’est-ce pas que c’était vilain, n’est-ce pas que c’était honteux ! Je ne comprenais pas !! Non, vous ne pouvez pas comprendre cela ! Mais moi à peine sortie de l’œuf, du nid maternel... enfin... je ne pouvais me faire aucune idée. Mais on ne le comprenait pas, naturellement. J’agissais n’y comprenant rien et l’on a pu dire que je m’étais promenée le soir dans un jardin... »
— Ви плачете? — запитав він, напівсміючись.
- Vous en pleurez ? demanda-t-il moitié riant.
— Я плакала, — відповіла я серйозно.
- J’en ai pleuré, répondis-je sérieuse.
— О! справді.
- Oh ! vraiment.
— Так! Я тоді нічого не розуміла. Знаєте, лише тепер я збагнула стільки всього!..
- Oui ! c’est que je n’avais idée de rien. Vous savez c’est maintenant seulement que j’ai compris tant de choses !...
Я розповіла йому про свої здогади — що про мене могли думати.
Je lui racontai mes suppositions sur ce qu’on supposerait.
— Ваш Олександр — негідник!7 — вигукнула я, і, оскільки це було сильно сказано, я розповіла йому все, відповідаючи на те, що він розповідав мені, — майже все, все на свою користь, але з такою наївністю й правдивістю, що не зможу описати цю майстерну, справді вправну захисну промову. Часом я вагалася, чи не збрехати — бо ненавиджу брехню, — і ці мої вагання здавалися ваганнями зовсім іншої природи. Він може здогадатися, що саме я вигадала для Розалі. Він був задоволений.
- C’est un misérable que votre Alexandre ! - dis-je et comme c’était beaucoup, je lui racontai tout en répondant à ce qu’il me racontait à moi, presque tout, tout à mon avantage mais avec tant de naïveté, de vérité que je ne saurais écrire cette plaidoirie magistrale et vraiment habile. Parfois j’hésitais de mentir, je déteste mentir, et mes hésitations étaient comme des hésitations d’une toute autre nature. Il peut comprendre ce que j’avais inventé pour Rosalie. Il en fut content.
Він був стурбований — мої здогади були слушними, але він запевняв, що з Лардерелем все було без наслідків. Я подбала про те, щоб підготувати його до всього: до Канчело, до Монако, до маскараду, до нашої розмови, до листів і до моєї останньої відповіді щодо правопису — до всього, причому так майстерно, що вийшла з цього чиста й непорочна, як ангел... Я сама дивуюся й шкодую, що не можу це записати. Дуже цікаво.
C’est qu’il était inquiet, mes suppositions étaient justes, mais il assure qu’avec Larderel ça n’avait pas de conséquence. J’ai eu soin de le préparer à tout. A Cancello, à Monaco, au bal masqué, à notre explication, aux lettres, et à ma dernière réponse concernant l’orthographe à tout, mais si bien que j’en ressors blanche et pure comme un ange... Je m’en étonne et regrette de ne pouvoir l’écrire. C’est très curieux.
Йому дуже, ну просто дуже хотілося дізнатися все до кінця; я вдавала, що відкриваюся поступово, а насправді просувалася обережно, бо він міг сприйняти це погано. Він розповів мені все про Флоренцію, де говорили, ніби він мій наречений.
Il voulait beaucoup, mais beaucoup savoir tout cela à fond, j’ai eu l’air d’avouer peu à peu et en réalité je m’avançais avec précaution, car il aurait pu le mal prendre. Il m’a tout raconté de Florence où l’on disait qu’il était mon fiancé.
— Знаєте, його мати, сестра і всі тільки й розпитували про вас — і чи не було б це гарним шлюбом для Олександра... графиня так цього хотіла, знаєте. Дівчина чарівна і все таке. І на «Skating»8 теж, і скрізь. Памʼятаєте, як вони на вас дивилися...
- Vous savez, sa mère et la sœur et tout le monde ne faisaient que me demander de vous et si je croyais que ce serait un beau mariage pour Alexandre... la comtesse le désirait tant, vous savez. La jeune fille est charmante et tout cela. Puis au Skating aussi et partout. Vous vous souvenez comme ils vous regardaient...
— О! так, і я на них теж дивилася дуже. Пані де Мірафіоре така чарівна.
- Oh ! oui, moi aussi je les regardais beaucoup Mme de Mirafiore est si adorable.
— Того вечора вони були саме через це, і хтось постійно мене розпитував: чи порядна Родина і чи це могло б вийти... Я відповів, що питання не в тому, а передусім треба знати, чи погодиться дівчина. Тоді мене мучили, допитуючись, що ви б сказали, і я завжди казав... чи я помилився?
- L’autre soir ils y étaient pour cela et on me questionnait toujours, si la Famille était comme il faut et si ça pouvait aller... J’ai répondu que la question n’était pas là, mais qu’il fallait avant tout savoir si la jeune fille consentirait. Alors on m’a tourmenté pour savoir ce que vous diriez et j’ai toujours dit... ai-je eu tort ?
— Що?!
- Quoi ? !
— Що не вірю в це. Чи я помилився?
- Que je ne le croyais pas. Ai-je eu tort ?
— О! ні, ні, ви правильно казали.
- Oh ! non, non, vous aviez bien dit.
— Я мав рацію?
- J’avais raison ? ?
— О! так, гадаю, що так.
- Oh ! oui, je crois bien.
— То я не помилявся?
- Alors je ne me trompais pas ?
— Але ні, анітрохи. Я дуже рада, що ви це казали. Це була і є правда.
- Mais non, mais du tout. Je suis très contente que vous l’ayez dit. C’était, c’est la vérité.
— Саме так я завжди й думав. Бо... такого не могло бути — я казав собі, що панна Башкирцева з цього сміється, це з її боку примха?..
- C’est ce que j’ai toujours pensé. Parce que... cela ne pouvait pas être, je me disais que Mlle Bashkirtseff en rit, c’est une extravagance de sa part ?...
— Так... так, звісно.
- Oui... oui sans doute.
— Був момент, коли я навіть неабияк занепокоївся... саме тоді, коли він поїхав до Ніцци. Пустили чутку, що ви заручені в Неаполі, про це казали у Флоренції, але я знав, що до чого... Але коли він поїхав до Ніцци, я подумав, що справа вирішена, і тоді, пригадавши, що я вам казав... У всьому, що я говорив, я був щирий, але зрештою — це було зле. Я боявся, що ви вважатимете мене ревнивцем, сіячем розбрату... так само як і графиня, якій я завжди казав... що ні і ні.
- Un moment j’ai même été assez inquiet... c’est lorsqu’il est allé à Nice. On avait fait courir le bruit que vous étiez fiancés à Naples, on le disait à Florence mais je savais à quoi m’en tenir... Mais quand il est allé à Nice j’ai pensé que c’était une affaire conclue et alors me souvenant de ce que je vous en avais dit... Dans tout ce que j’ai dit j’ai été sincère mais enfin, c’était du mal. J’avais peur que vous ne me prissiez pour un jaloux, un brouillon... de même que la comtesse à qui j’avais toujours dit... que Non et non.
— Тепер ви заспокоїлися?
- Etes-vous rassuré à présent ?
— Так
- Oui
Я нічого не змінила в тій історії, крім ось чого: Олександр якось натякнув мені на те... що якщо колись... одне слово.
Je n’avais rien changé à l’histoire excepté ceci : Alexandre m’a vaguement parlé de... que si un jour... enfin.
— Що якщо?
- Que si ? ?
— О! важко сказати.
- Oh ! c’est difficile à dire.
— Ну ж бо.
- Voyons.
— Не можу!
- Je ne peux pas !
— Що якщо одного дня він упав би до ваших ніг?.. Я вгадав?
- Que si un jour il se mettait à vos pieds ?... est-ce cela ?
— Ні! Так! Не знаю, я забула.
- Non ! oui ! je ne sais pas, j’ai oublié.
— Отже, саме так, і ви поставили його на місце?
- Alors c’est bien cela, et vous l’avez remis à sa place ?
— Ще б пак, тобто...
- Je crois bien, c’est-à-dire.
І в тому ж дусі — решта.
Et dans ce genre le reste.
— Казали, що ви були в нього закохані.
- On disait que vous étiez amoureuse de lui.
— Справді.
- Vraiment.
— Ви давали для цього привід.
- Vous aviez donné lieu de le croire.
— О! яким чином?
- Oh ! comment ?
— Але... в Сорренто, увечері, де був Меліссано.
- Mais... à Sorrento, le soir, Melissano qui était là.
— О! ви маєте рацію, о! це правда! Я була така... нерозумна тоді. Хіба я мала уявлення про прогулянки з панами, про екскурсії, про пікніки! Повірите, Мосьє, були речі, які я пропустила повз вуха і зрозуміла лише тут, у Парижі. Я була дитиною або дурненькою — вже й не знаю...
- Oh ! vous avez raison, oh ! c’est vrai ! J’étais si... bête alors. Est-ce que j’avais idée des promenades avec des messieurs, d’excursions, de pique-niques ! Le croiriez-vous, Monsieur, il y a eu des choses que j’ai laissé passer et que je n’ai comprises qu’ici à Paris. J’étais enfant ou sotte, je ne sais plus...
— І в садку ви поставили його на місце?
- Et c’est au jardin que vous l’avez remis en place ?
— Чому, за що?
- Pourquoi, pour quoi ?
— Він вам казав, що... одне слово, «я вас обожнюю, я вас кохаю» тощо, і тоді ви з дуже холодним виглядом нібито сказали: «Ну що ж, Мосьє, якщо ви мене обожнюєте, ви знаєте, що маєте робити і до кого звертатися».
- Il vous avait dit que... enfin, je vous adore, je vous aime.. etc. et alors vous d’un air très froid vous lui auriez dit : Eh bien Monsieur si vous m’adorez, vous savez ce que vous avez à faire et à qui vous adresser.
— А він?
- Et lui ?
— І він нібито розгубився...
- Et il aurait été interloqué...
— Ні, це неправда, цього ніколи не було.
- Non, ce n’est pas vrai, cela n’a jamais été.
— І це все?
- Et c’est tout ? ?
— Авжеж, Мосьє.
- Mais oui Monsieur.
— Ви нещирі.
- Vous n’êtes pas sincère.
— О! і це кажете мені ви!
- Oh ! c’est vous qui me le dites !
— Ви не все кажете...
- Vous ne dites pas tout...
— Що ж тоді, ну ж бо, Мосьє, не мучте мене, зʼясуймо все, і швидко!
- Quoi alors, voyons, Monsieur, ne me tourmentez pas, tirons tout cela au clair et vite !
— Він насмілився... взяти вас за руку, поцілувати!..
- Il avait osé... vous prendre la main, vous baiser !...
— І що далі?..
- Et puis ?...
— Поцілувати ногу — не знаю... одне слово.
- Vous baiser le pied je ne sais pas, moi... enfin.'
— Ви бачили?
- Vous l’avez vu ?
— Ні, це Меліссано.
- Non, c’est Melissano.
— Отут якраз і криється зло, саме від цього я плакала, як несамовита, коли зрозуміла... Слухайте! Я була хвора... ви знаєте, яка я була; і до того ж — повторюю вам — я погано усвідомлювала, що діється. Ми прогулювалися...
- C’est justement là qu’est le mal, c’est ce qui m’a fait pleurer comme une folle quand j’eus compris... Ecoutez ! J’étais malade... vous savez comment j’étais; et au surplus je vous répète je ne me rendais pas bien compte. Nous nous promenions...
Я переказала розмову, яка в мене відбулася з Олександром,9 змінивши деякі відтінки; Швейцарець засміявся — він сміявся з пихатості Лардереля.
Je raconte la conversation que j’eus avec Alexandre, en modifiant quelques nuances, le Suisse en rit, il rit de la fatuité de Larderel.
— І що ж тоді?..
- Et alors ?...
— А потім він поцілував мені руку — зненацька... о! знаєте, це жахливо... це соромно, це погано — я знаю! Тому я була нещасна й лютувала...
- Et alors il m’a baisé la main, par surprise... oh ! tenez c’est affreux... c’est honteux, c’est mal je le sais ! Aussi j’ai été misérable et furieuse...
Що ж до ноги — це брехня й гидота. Я сиділа на першій мармуровій сходинці, а він — нижче... і в якийсь момент він зробив рух, ніби нахиляючись, щоб краще розгледіти носок мого черевичка, що виднівся... бо насправді, Мосьє, я не думаю, що можна наважитися на таке...
Quant au pied c’est un mensonge et un vilain. J’étais assise sur le premier degré de marbre et lui plus bas... et à un moment donné il a fait le mouvement de se baisser comme s’il voulait mieux voir la pointe de ma pantoufle qui se voyait... car en vérité, Monsieur, je ne crois pas qu’on puisse oser une pareille chose...
— Це заборонено?
- C’est défendu ?
— Та, гадаю, так...
- Mais je crois que oui...
— А зненацька?
- Et par surprise ?
— Він би не насмілився!
- Il n’aurait pas osé !
— Він насмілився...
- Il l’a osé...
— Так здавалося; я не хочу визнати, що він аж настільки забув про все, — руки було досить... Зачекайте, я знаю, що на людях, у салоні, це нічого не важить, у Росії це навіть звичай, але в цьому саду, та ще й зненацька... і ногу!
- Il en a eu l’air, je ne veux pas admettre qu’il ait été à ce point oublieux de tout, la main suffisait... Attendez, je sais que ce n’est rien devant tout le monde, dans un salon, en Russie c’est même l’usage mais dans ce jardin, mais par surprise... et le pied !
— Треба просити дозволу?
- Il faut demander permission ?
— Щоб поцілувати ногу? — і я засміялася.
- Pour le pied ? - et je me mis à rire.
— Так.
- Oui.
— Ні, не варто: наперед знаєш, що тобі відмовлять, і не наважуєшся.
- Non, ce n’est pas la peine, on sait d’avance qu’on sera rejeté et l’on n’ose pas.
— Навіть попросити?
- Même demander ?
— Відповідь знаєш наперед. Ні, Мосьє, правда ж, усе це було дуже погано...
- On sait la réponse d’avance. Non, Monsieur n’est-ce pas que tout cela était très mal...
— Та запевняю вас, що ні, це вам навіть пішло на користь...
- Mais je vous assure que non, cela vous a même fait du bien...
— Так, бо я багато чого навчилася.
- Oui, parce que j’ai beaucoup appris.
— Ні... а тому, що тепер знаєш, чого триматися, і якби хтось колись надумав сказати про вас хоч слово, я б закрив йому рота: «Стривайте! Я знаю цю особу краще за вас, і ось що вона зробила в такому-то й такому-то випадку».
- Non... mais parce qu’on sait à quoi s’en tenir et que si jamais quelqu’un s’avisait de prononcer une parole sur votre compte je lui fermerais la bouche en disant : Arrêtez ! Je connais cette personne mieux que vous et voici ce qu’elle a fait dans telle et telle occasion.
— А все ж таки це прикро, вони всі огидні.
- Tout de même c’est ennuyeux, ils sont tous détestables.
— Одне слово, ви сваритеся з усіма неаполітанцями, крім мене.
- Bref, vous vous querellez avec tout ceux de Naples excepté moi.
— З вами — ніколи, і це не може змінитися, правда ж?
- Vous, jamais et ça ne peut pas changer n’est-ce pas ?
— Ні, звичайно.
- Non, certainement.
— О! Як жахливо, коли я про це згадую...
- Oh ! c’est affreux quand j’y repense...
— На якій руці?
- Sur quelle main ?
— На цій... я досі відчуваю його отут, на шкірі, і хотіла б його зішкребти! до крові.
- Sur celle-là... je le sens encore là sur la peau et je voudrais le gratter ! jusqu’au sang.
— На цій? — спитав найвродливіший з усіх Маркуарів, підводячись і беручи мене за праву руку.
- Est-ce celle-là ? demanda le plus beau de tous les Marcuard en se levant et en me prenant la main droite.
Я кивнула, і він поцілував передбачуване місце...
- Je fis oui, de la tête et il déposa un baiser sur l’endroit supposé...
— Ах! — сказала я напівсміючись, напівсерйозно, — тепер змито!
- Ah ! dis-je moitié riant et moitié sérieuse, c’est lavé à présent !
А от коли він довго розводився про плани моєї любої матусі, моєї родини, — тоді я слухала в повному захваті.
C’est quand il m’a longuement parlé des projets de ma mère chérie, de ma famille, que j’ai écouté dans un ravissement complet.
Зараз сьома ранку, не знаю, чи я чогось не забула... Ні, нічого, хто знає. Мені хочеться спати. Цей Швейцарець, що, розворушивши стару купу попелу, викресав кілька іскор, — цей Швейцарець поганий друг Олександрові. Але цього вечора він мене потішив.
Il est sept heures du matin, je ne sais si j’ai oublié quelque chose... Non, rien, qui sait. J’ai sommeil. Ce Suisse qui en remuant ce vieux tas de cendres a fait jaillir quelques étincelles, ce Suisse est un mauvais ami pour Alexandre. Mais il m’a fait plaisir ce soir.
Боже! Чому він не одружився з Діною!..
Dieu ! pourquoi n’a-t-il pas épousé Dina !....
навскоси
Але цей Маркуар, здається, таки цікавиться мною! 1880.
en travers Mais ce Marcuard parait bien s’intéresser à moi ! 1880.
Примітки
«Командор» (фр. commandeur) — Маркуар; Марі називає його за званням командора ордена. ↩
«Ведмідь» — чорний ведмідь із гітарою на поштовому папері, на якому Марі написала Маркуарові запрошення (075.0473). ↩
«Трійця» пані Дубельт (фр. trinité) — іронічне прізвисько Марі для невіддільної компанії: пані Дубельт, баронеса та їхня супутниця. ↩
Пікет (фр. piquet) — популярна карткова гра для двох гравців, поважна світська розвага XIX ст. ↩
«Дуелянт» — один із гостей того вечора, відомий своїми дуелями; Марі не називає його на імʼя. ↩
«Швейцарець» (фр. le Suisse) — Маркуар; він швейцарець за походженням. ↩
«Ваш Олександр» (фр. votre Alexandre) — Маркуар і Марі обговорюють Лардереля; «plaidoirie» = судова захисна промова (юридичний термін, який Марі вживає свідомо). ↩
«Skating» (англ.) — модний каток для катання на роликах, місце світських зустрічей. ↩
«Розмову з Олександром» — Марі переказує Маркуарові свою розмову з Лардерелем в Сорренто, дещо прикрасивши її на свою користь. ↩