Неділя, 28 жовтня 1877

Шеппі почала мій портрет. Я думала, що таких людей не буває.
Їй ніколи б не спало на думку, що близька їй людина може носити накладне волосся й пудритися. Чоловік, який не завжди говорить голу правду, — шарлатан, брехун, жахіття. Вона його зневажає.
Вчора вона й Брезло, подумавши про мій неспокій (я снідала), хотіли зразу ж принести мені Пінчо, але Амелі-Іспанка та інші підняли крик, що вони мені прислуговують, бо я багата. Я її багато розпитувала про те, що думають про мене в ательє.
— «Вас би дуже любили, якби у вас було менше таланту», — і ще:
— «Тільки й говорять про вас, коли вас немає».
Отже, скрізь буде те саме. Я ніколи не зможу залишатися непомітною або такою, як усі! Це і лестить, і сумно.
Берта прийшла під час сеансу, а потім її сестра, пані Йорк.
Я вийшла дуже задоволена — бо була гарна. Але мене надто довго возили. Коли нема кого особливо побачити, ненавиджу довго кататися. Від цього тупієш.
Потім ми поїхали до пані генеральші Дубельт, де застали легендарну баронесу й пані Ґавіні — останню префетшу Другої Імперії в Ніцці. Саме за її правління там царювали Рандуен, Суворов, Дубельт, Корсаков і таке інше. Дубельтша відома своєю добротою, і до мене вона ставиться надзвичайно тепло. Присутня я чи ні — вона змальовує мене в таких яскравих тонах, що я їй по-справжньому вдячна. Скільки є таких, що мене паплюжать. Ми були у вузькому колі, говорили про сукні; пані Ґавіні попросила мене встати, щоб показати свою, і пані Дубельт, поправляючи поли моєї жакетки, скрикнула — і незабаром мене оточили, обмацували, мало не вітали. Ніхто й не підозрював, що я «цілком природна»... Це дивовижно. Тощо.
Після цього маленького «академічного успіху» ми повернулися додому й знайшли кілька візитних карток Маркуара-Паші. Яка шкода! Він приходив між пʼятою і шостою, йому сказали, що приблизно о цій годині ми вдома, — і ледве не запросили на обід.
А ще яке нещастя... Якби ви знали! Ні, це дуже серйозно! Бідний Маркуар! Хто б міг подумати — ні, справді, це сумно! З ним щось трапиться, ще не знаю що, але щось надзвичайне.
Він надіслав нам квітів щонайменше на 300 франків!
Я намагаюся втішити себе думкою, що він купив їх в Отелі Друо, десь на аукціоні, словом... дешево.
Саме панночка генеральші, панна Александріна, оцінила надіслане. Каналія в цьому розбирається. У них удома чимало оборудок провернули з квітами й усяким іншим.
Княгиня Суворова тут, але ми не побачимося. По-перше, тому що поширилися такі чутки й зʼявилася така стаття в ніццькій газеті — про неї і про її симпатію до молодих дівчат, — що бачити її цілком неможливо, особливо нам. А крім того, вона не завжди поводилася пристойно. Це шалена жінка, яка могла б сидіти поруч із нашими великими княгинями — і яка корчить із себе княгиню в ігорних будинках у компанії всякої потолочі, що її заплямувала. До того ж жодного розуму. З такою красою й таким іменем вона більше платила чоловікам, ніж вони любили її саму. Це навіть незрозуміло.
Та годі...
О! але цей бідний Маркуар... Я пишу йому кілька слів на папері із зображенням чорного ведмедя, що грає на гітарі:
Переписаний листBillet de Marie à Marcuard, 28 octobre 1877
«Чекаємо на вас завтра в понеділок на обід о шостій годині. Будьте ошатні — молода арфістка буде».
Він одразу ж, щойно прийшов, розпитував про цю молоду музикантку.
Треба вам знати, що Амелі без памʼяті від пана Жюліана. Це двадцятипʼятирічна дівчина, яка видає себе за двадцятидворічну, фарбує волосся в рудий колір і палко любить живопис — а таланту жодного. Але чудова людина, услужлива до всіх понад усяку міру.
Можна подумати, що їй платять за те, щоб обслуговувати всіх і доглядати за ательє. Але ця дівчина — настільки ж фальшива, наскільки щира Шеппі, — це я вам кажу. І вона заздрісна. Вона тремтить, коли Жюліан або Робер-Флері звертають увагу на якусь ученицю. Вона навіть заздрить мені — я ледве почала й напевне вмію менше за неї, але, на жаль, маю деякі здібності.
Полька каже, що це тільки легкість. Вона й того не має. У мене легкість? Ну що ви! Пан Робер-Флері на цьому знається.
Зрештою, я спокійна — і розповідаю все це радше для хизування.
Я сповістила Кассаньяка про наш приїзд коротким листом, де написала, що він не повинен обмежуватися тим, щоб бути моїм братом лише на папері, що його лист мене порадував і що ми сподіваємося його побачити.

Примітки

Префетша (фр. préfète) — дружина префета, тобто начальника адміністративного округу; висока суспільна позиція за Другої Імперії. ↩
«Цілком природна» (фр. toute naturelle) — тобто без підкладок, корсетів та штучних доповнень; захоплення справжністю фігури. ↩
«Маркуар-Паша» — жартівливе прізвисько Маркуара; «паша» натякає на його поважну, дещо величну поставу. ↩
Отель Друо (фр. Hôtel Drouot) — головний паризький аукціонний будинок; Марі сподівається, що Маркуар заплатив менше. ↩
Александріна (Mlle Alexandrine) — компаньйонка або вихованка генеральші Дубельт; особа з паризького оточення Марі; Марі вживає іронічне «canaille» (каналія). ↩
Ігорні будинки (фр. tripots) — ганебні гральні заклади, на відміну від фешенебельних клубів. ↩
«Папір із чорним ведмедем на гітарі» (фр. feuille à ours noir jouant de la guitare) — модний декоративний поштовий папір із примхливими малюнками, популярний у XIX ст. ↩