Неділя, 30 вересня 1877

Які ж вони, мабуть, щасливі, Жізель і Бальцорано.

Я знову вдягнулась у біле. Сукня з дуже товстого рубчастого сукна, дуже темно-білого, зовсім проста, — і що чудово: Ворт зробив мені корсаж цілком в обтяжку і цілком без виточок і без швів на плечах. Спереду застібається на гудзики, а посередині стягнуто стрічкою на рівні грудей, що утворює з кожного боку по три складки. І це так просто і так природно, що я питаю себе, як могла носити щось інше. Усі мої сукні шитимуть так само, і я називаю цей корсаж «Фіалка».¹

Чудовий Торлонья трапляється нам на ґанку. Він каже, що американка Мелізано — то химера. Він просить дозволу бувати в нас, і я кажу йому, що ми найняли квартиру на Єлисейських полях, 71, перший поверх. Що й справді так.

Ми їдемо на перегони, де знову бачимо чорну бороду та його приятеля. Вони не відступають від мене. У ліфті і скрізь. З ранку до вечора.

Я в білому і не обідаю за табльдотом.

Сорія прощається зі мною — досить похмуро, їй-Богу; він має сумний вигляд. Можна подумати, що якась жінка його зрадила, — може, в нього просто болить голова.