Понеділок, 24 вересня 1877

Обидва Гонсалеси, потім Діас де Сорія. Я говорила уривчасто і виглядала некрасиво.
Злигодні з убраннями у Ворта, у Рьобу тощо.
На бульварі зустріли Ферро — неаполітанського банкіра, який першим з-поміж усіх просив його представити і якому так і не представили. Я дізналася про це від свого мандолініста.
Я обідала за спільним столом. Минули часи, коли я туди ніколи не ходила і вдягалася в біле. Тепер я в чорному і їм разом з лакедемонянами. Я змінююся попри свою волю — більше не можу знайти свої колишні зачіски, свої колишні сукні, і це мене дратує.
Все, все минає! Але мій голос! І голос теж утрачений! Він же був моїм — я нікому за нього не завдячувала.
Ми повертаємося з театру «Жімназ». Я мертва. Донька пані Башкирцевої була в чорному, в темному капелюсі і у великій картатій ротонді — синьо-зеленій, такій, яку носить російська імператриця.
Рим чи Париж?
Якби я слухалася свого отупіння — поїхала б до Риму. Я більше нічого не люблю і нічого не ненавиджу.
Я некрасива, дурна і покинута.