Понеділок 23 липня 1877

У цьому ж домі є американка, яка провела зиму у Флоренції; гортаючи мій альбом, вона впізнала в ньому Олександра і назвала баронесі його імʼя. Я одразу висловила баронесі бажання познайомитися з американкою. Адже я тут нікого не знаю і нікого не бачу; мій альбом занесли у вітальню як цікавинку. У цієї американки є кузина, яка багато приймає у Флоренції.
Примітка упорядниківnote of the Cercle edition’s editors on the manuscript
[Нижню частину сторінки вирвано]
А сьогодні вранці баронеса входить із фотографією в руках. Дивлюся і впізнаю кілька облич — справді, це чотирнадцять членів флорентійського Жокей-клубу на карнавалі, перебраних на гральні карти. Мірафіоре — трійка червів, а туз червів — Олександр! Впізнавши його, я скрикнула мало не мимоволі.
Мій друже Олександре, вам слід було б зберегти цю фотографію тепер, коли ви вже поза ним: вона принаймні доводить, що ви сяк-так у ньому були. На цьому груповому знімку він мені подобається куди більше, ніж на портреті, що в мене є. Тут він анфас, майже стертий і негарний, але вираз — його власний... Одним словом, я цілий день дивлюся на нього й питаю себе, чим же цей чоловік може мені подобатися. Крім нього, тут ще тринадцятеро, дехто дуже вродливий, — і що ж, жоден із них не чоловік для мене.
Усе це дурниці, він на мені не одружиться, тож подивімося деінде, щоб потім мати змогу дивитися на нього й доводити його до сказу.
Мені вже не хочеться знайомитися з американкою.
Ах! Якби я могла поїхати жити до Італії!! Я більше про це не говорю, бо саме це слово, Італія, кидає мене в гарячку так, що я не можу їсти, а я ж, отупіла, мала б тільки те й робити, що спати та їсти. Та ні ж! Я ніколи не стану огидною.
Боже мій, Боже мій, будь добрим, Боже мій, будь поблажливим до моїх примх. Боже мій, будь ласкавим, зроби так, щоб я поїхала до Італії!
Що мені заважає туди поїхати? Та, їй-богу, страх, певність (якщо взагалі можна мати таку жахливу певність), що мені там буде погано!
О! Якби не це! Я продала б свої фальшиві перли й портрети Олександра, щоб туди поїхати!
Зараз девʼята, я йду спати й говоритиму про Олександра до пів на одинадцяту. Як і вчора ввечері: до півночі я тримала біля себе Розалі, щоб послухати про нього.
Я ладна все забути, та й усе це не стосується... О! ні, стосується... але що вдієш — слухати, як про нього говорять, — це насолода, чари, захват! А моя мама, моя люба, така добра, така лагідна, яку я так, так, так люблю.
Навіщо згадувати хоч що-небудь! Я нічого не памʼятаю, нічого не відчуваю, крім того, що відчуваю цієї миті... А відчуваю я щось ніжне, спокійне, чарівне, миле.
Примітка упорядниківnote of the Cercle edition’s editors on the manuscript
[Нижню частину сторінки вирвано]
Якщо вже я не можу бути його дружиною, то не дам йому одружитися або відберу його в його власної дружини. Він мене не ненавидів, і жахливе слово наприкінці його записки доводить, що він мені не відмовить!
Це просто жахливі ницості, які я тут верзу, але винна доля: вона змушує закохуватися в мене купу людей, до яких мені байдуже, а мені відмовляють у єдиному, кого я по-справжньому захотіла раз у житті.
Примітка упорядниківnote of the Cercle edition’s editors on the manuscript
[Аркуш вирвано]
Він негарний, він напивається, він тупіє за грою. Нездатний навіть зрозуміти будь-яке піднесене й делікатне почуття.
Ви тільки погляньте на цього туза червів, що сидить навпочіпки й ніби каже вам зі своїм щирим і хитрим виглядом, із цією тонкою напівусмішкою: ну так, я наробив дурниць, але ось я сів і буду чемним, а якщо ви невдоволені, то ви мені набридли, от!
Я впізнавала Гастона здалеку, хоч зір у мене й не гострий. Річ у тім, що обидва Лардерелі мають свою, особливу манеру тримати голову й ліву руку.
У Сорренто, як і на цьому знімку, він дивиться трохи, зовсім трохи спідлоба, проте без фальші й без несміливості. У нього та сама трохи перебільшена й цілком шляхетна лінія носа, що й у принцеси Марґерити. А ще чоло, скроня — бо шапка нахилена ліворуч, — ця скроня і цей початок чола, допитливий, упертий, добродушний.
викреслено[Два рядки закреслено]
Якщо ти любиш свого Лардереля, зупинись!
Ці подробиці, доречні в описі жінки, применшують чоловіка, коли їх подає жінка.
Я хотіла лягти спати, але прийшов Блан, і, щоб показати йому своє волосся, я показалася сама. Зрештою, я навчила його розмовляти про Олександра.