П'ятниця 20 липня 1877

Ремі приходив нас провідати і так багато розповідав про Біарріц, що я поспокушалася туди поїхати. Спокуситися — це лише слово: ніщо мене не спокушає, ніщо не приваблює; я хотіла б лише знайти місце, де не було б жодного відгомону решти світу, де можна було б цілий день лежати у куточку, і щоб ні докори сумління, ні чиїсь повчання чи поради не могли б вас звідти підняти або підказати думку, що існує якесь інше існування.
Я хотіла лягти спати о десятій, але прийшов Блан, і я розмовляла зі своєї кімнати до півночі. Багато говорили про Кассаньяка, і ми припускаємо, що Блан з ним посварився. Або ж Кассаньяк сам не хоче нас бачити. В інший час мене б це, мабуть, засмутило, але тепер!
Я настільки зотупіла, що мені довелося відкласти серйозне читання і купити роман, «La Dame aux Perles». Там багато говориться про кохання, як ви знаєте, і оскільки я не могла заснути, погасивши лампу, я розважала себе, згадуючи прочитане, і у відповідь на одне міркування Александра... Дюма ось що я знайшла і написала в цілковитій темряві олівцем.
Чому клянуться і часто справді вірять, що кохатимуть завжди? Бо відчувають себе щасливими і бажають бути щасливими завжди, і вірять, що це щастя походить від цього кохання. Але як тільки більше не кохають і відтак це кохання вже не дає щастя, чому впевто тримались би кохання? Щоб виконати обіцянку? Але вони її виконують! Кажуть: «Я кохатиму завжди», — але, навіть не усвідомлюючи цього, під цим розуміють: я щасливий і хотів би бути щасливим завжди, я буду щасливим завжди... Адже щойно щось нам подобається, ми кажемо: «Я робитиму це завжди!» Чи повинен такий різновид обіцянки, що є лише нерозгаданим бажанням, соромити того, хто вважає, що більше не дотримується її? Ні, бо він її завжди дотримується. Казали «кохатиму завжди», бо вірили, що це завжди приноситиме задоволення, але з тієї миті, як задоволення дає щось інше, — значить, щось інше ви й обіцяли, бажали, присягали.
Ось жахливі парадокси, боюся, але також, можливо, великі істини. Хто знає?
Ремі прийшов увечері супроводити нас до Мюзара. Я там ніколи не бувала і тому трохи боялася, входячи вперше. Пан де Гонсалес прогулювався з Дюранами; він одразу підійшов до нас, і хвилин через п'ять приблизно Ремі вже підводив до мене свою сестру. Ви пам'ятаєте, що пані та панна де Гонсалес не завітали до нас у Ніцці, — попри це мені довелося бути люб'язною. Треба бути зовсім невихованим, щоб не відповідати на чемність людей, коли немає вагомих причин, — та й тоді!
Батько, як завжди, простягається переді мною ниць і дає мені чесне слово, що поважає мене саме так тому, що знає мене, і повторює це стільки разів, що вся його родина мене обожнює, і навіть ті, кого він знає. Матільдіта лишилася з моєю тіткою, поки я красувалася з моїм старим другом, роблячи кілька кіл. Дівчинка збирається вийти заміж за якогось бурбонського принца з Гавани. Це дуже блискуче. Грошей у неї, мабуть, вистачає, але вона така дурненька! Не знаючи про що з нею говорити, я зробила їй комплімент щодо її віяла... Батько одразу сказав їй іспанською підняти його мені, вона відповіла «ні», він наполяг. Я дуже засоромилася і зрештою мусила прийняти геть простеньке віяло.
Відчуваю себе якось дивно. Я провела хороший вечір, справила навіть враження попри небагато народу і особливо відсутність тих, хто помічає, — ну й що! Нічого не знаю, не маю ні волі, ні мужності! Я сумна!
Двадцять разів дивлюся на портрет цього флорентійського шаленця, але ні, це не те. Він переді мною, цей безглуздий портрет, але мені байдуже.

Примітки

«Дама з перлами» (1854) — роман Александра Дюма-сина про згубну пристрасть.