❦
Середа 18 липня 1877
Де Ґонсалес, батько й син, яких ми вже кілька разів зустрічали, кинулися зі свого купе до нашого ландо, так що довелося зупинитися просто посеред Єлисейських полів, і ці два аргентинці висловили нам свої вкрай перебільшені й, можливо, найщиріші почуття, вигукуючи, що шукали нас в усіх готелях, де ми зазвичай зупинялися.De Gonzalès père et fils que nous avons rencontrés déjà plusieurs fois s’élancèrent de leur coupé vers notre landau de sorte qu’il a fallu arrêter au beau milieu des Champs-Elysées et que ces deux Argentins nous exprimèrent leurs sentiments les plus exagérés et peut-être les plus sincères, en s’écriant qu’ils nous avaient cherchés dans tous les hôtels où nous avions l’habitude de descendre.
Але перед тим я ходила до Бойдів, тобто засвідчити свою шану пані Бойд.
Mais avant cela j’ai été voir les Boyd, c’est-à-dire faire ma cour à Mme Boyd.
Небога пана де Мертенса, дівчина, яка виставлялася в останньому Салоні, обідала тут, і коли пансіонери перейшли до вітальні (суміжної з нашою), я виразно почула голос тітки, яка казала у відповідь, певно, на якусь французьку похвальбу:
La nièce de M. de Mertens, une jeune fille qui a exposé au dernier salon a dîné ici et quand les pensionnaires s’en furent au salon (qui touche au nôtre) je pus entendre clairement la voix de ma tante qui disait en réponse à quelque vantardise française sans doute:
— Але, мадемуазель, навіщо ж тоді французьких художників посилають до Рима?
- Mais Mademoiselle, pourquoi donc envoie-t-on les artistes français à Rome ?
викреслено[Пʼять рядків закреслено]
[Cinq lignes cancellées]
Примітка упорядників · note of the Cercle edition’s editors on the manuscript
[Аркуш вирвано]
[Une feuille enlevée]
Почувши це, я впала в справжній розпач і розплакалася. А що тітка раз у раз повторювала слова Рим та Італія, мені було так боляче, що довелося послати когось попросити її більше про це не говорити.
En entendant cela je fus prise d’un réel désespoir et je me mis à pleurer. Et comme ma tante répétait de temps en temps les mots Rome et Italie cela me faisait tant de mal que je dus l’envoyer prier de ne plus en parler.
Вам це здається вигадкою чи примхою, але, присягаюся, це дуже серйозно і цілковита правда.
Cela vous semble une invention ou un caprice, mais je vous jure que c’est très sérieux et très vrai.
Саме тільки це слово — Італія! — змушує мене здригатися й тремтіти так, як ніколи не змушувало жодне імʼя, жодна присутність.
Ce seul mot, Italie ! me fait tressaillir et frissonner comme jamais aucun nom, aucune présence.
О! Коли ж я туди поїду!
Oh ! quand est-ce que j’irai là !
Не знаю чому, але мені уявляється, що мені не вірять, і тоді я запевняю, присягаюся, а це не лише неприємно, а й досить безглуздо.
Je ne sais pourquoi j’imagine qu’on ne me croit pas et alors j’assure, je jure et c’est tout en n’étant pas agréable, assez bête.
Річ у тім, бачите, що я хочу змінитися, хочу писати дуже просто, і боюся, що, порівнюючи це з моєю колишньою екзальтованістю, люди вже не зрозуміють, що я хочу сказати. Але послухайте: ще з Неаполя, тобто з моєї подорожі до Росії, я вже намагалася виправитися, і, здається, виходить трохи краще. Я хочу казати все цілком природно, і якщо додаю якийсь образ, не думайте, що це для прикраси, о ні! — це просто для того, щоб якомога точніше передати плутанину моїх думок.
C’est que, voyez-vous, je veux changer, je veux écrire très simplement et je crains qu’en comparant avec mes exaltations passées on ne comprenne plus ce que je veux dire. Mais écoutez ceci, depuis Naples, c’est-à-dire depuis mon voyage en Russie, je tâchais déjà de me corriger et il me semble que cela va un peu mieux. Je veux dire les choses tout naturellement et si j’ajoute quelque figure ne pensez pas que ce soit pour orner, oh ! non, c’est tout bonnement pour exprimer aussi parfaitement que possible la confusion de mes idées.
Мене так дратує, що я не можу написати кількох слів, від яких би плакали! А мені так хочеться, щоб інші відчули те, що відчуваю я! Я плачу і пишу, що я плачу, але не цього я хотіла б, я хотіла б розповісти все це... зворушити, зрештою!..
Je suis si agacée de ne pouvoir écrire quelques mots qui fassent pleurer ! et je voudrais tant faire sentir aux autres ce que je sens ! Je pleure et je dis que je pleure mais ce n’est pas cela que je voudrais, je voudrais raconter tout cela... attendrir enfin !...
Це прийде, а приходить воно лише саме собою; шукати цього не треба.
Cela viendra, et cela ne vient que tout seul; il ne faut pas chercher cela.
Ні, послухайте, я нещасна!
Non, écoutez je suis malheureuse !
Колись, щоб розповісти про найменше хвилювання, я вживала найгучніші слова... Ах! насправді я просто нуджуся! Я ж не француженка!
Avant pour raconter le moindre trouble j’employais les plus grands mots... Ah ! en fait je m’ennuie ! Je ne suis pas française, moi !
Ні, продовжмо терпляче; здається, я сказала все, так, отже, тепер твердо встановлено, що мої колишні перебільшення більше не повторяться.
Non, continuons avec patience, j’ai tout dit, je crois, oui, il est donc bien établi que mes exagérations passées ne se reproduiront plus.
Мадемуазель де Мертенс, гортаючи мій альбом, досить довго затрималася на фотографії пана де Лардереля і спитала, чиє це гарне, таке цікаве обличчя.
Melle de Mertens en feuilletant mon album s’arrêta assez longtemps sur la photographie de M. de Larderel et demanda qui était cette belle figure si intéressante.
— Це такий собі панок із Флоренції, — сказала я.
- C’est un petit monsieur de Florence, dis-je.
— Дуже гарне обличчя, — підхопила вона, — тонке, розумне й шляхетне.
- Une bien belle figure, reprit-elle, fine, intelligente et distinguée.
Водночас я згадала, з якими помилками писали багато великих людей, і серед інших маршал де Рішельє, і дійшла навіть до того, що моя прощальна записка видалася мені не такою різкою, як я думала, і, головне, не такою дотепною. В усякому разі, мої найдорожчі, кращої за тих обставин годі було й знайти, тож я й далі в захваті від нашого листування — як від першої, так і від другої його частини.
En même temps je me souvins de l’orthographe de beaucoup de grands hommes, et entre autre celle du maréchal de Richelieu et je suis allée jusqu’à trouver mon billet final moins tranchant que je pensais, et surtout moins spirituel. Dans tous les cas mes très-chers, on n’en pouvait trouver de meilleur pour la circonstance, de sorte que je continue à être enchantée de notre correspondance, tant de sa première que de sa deuxième partie.
Я дуже сувора до пана де Лардереля і ретельно та справедливо зважую його права на те, щоб я остаточно визнала його джентльменом — якщо не досконалим, то принаймні ексцентричним, божевільним і чарівним.
Je suis très sévère pour M. de Larderel et je pèse avec justesse scrupuleusement ses titres à sa nomination définitive par moi, de gentleman si non parfait du moins excentrique, fou et charmant.
Я ніколи всерйоз не сумнівалася в його чеснотах, але з часом усе стирається, і я охоче знаходжу підтвердження того, що знала давно; а що я часто казала про нього: це шибеник, такий собі голодранець, боягуз, жалюгідний хлопчисько, — то я дуже рада знову бачити риси, за які я його так називала, у чоловіків, про яких кажуть, що вони цілком шикарні й вельми світські, як сказала б Розалі.
Je n’ai jamais sérieusement douté de ses qualités mais à la longue tout s’efface et je retrouve volontiers les confirmations de ce que je savais il y a longtemps; et comme je disais souvent de lui : c’est un chenapan, une espèce de gueux, un poltron, un malheureux petit; je suis très contente de retrouver les traits pour lesquels je le nommais ainsi, chez des hommes qu’on dit tout à fait chic et grand genre, comme dirait Rosalie.