Середа, 6 червня 1877

Тітку будить неабиякий гамір: Пьєр прибігає, тремтячи й геть іще дурніший, ніж зазвичай, і кричить, що: «Увесь палац обікрадено!» Як не чорт, то злодії! Немає більше срібного посуду, немає серветок; немає манто в передпокої!
Поки йдуть перевіряти ці страхіття, нещасний бевзь хапається за живіт і кричить, що в нього шестеро дітей, з яких четверо померли, і дружина, і що в нього від страху болить шлунок. Їдальня флігеля, який він так пишно назвав палацом, у найбільшому безладі: меблі поперекидані, стіл відкинутий в інший кінець кімнати, шафи відчинені, картини поздіймані! картини, за які мій брат заплатив по п'ять франків за штуку. Тріфон кричить, щоб ішли по жандармів, бо пані сказала, що як він божевільний, то це він (хто) накоїв уночі якогось безумства.
— Так, ходімо по жандармів!
— Навіщо?!
— Щоб схопити!
— Кого?
— Злодія.
— Та він же пішов!
— Ах! Buon Diou dé Diou! І Пьєр був білий, мов полотно, словом, усі приголомшені й не можуть утриматися від сміху, дивлячись на фатальний вигляд цієї тварюки, на яку боляче було дивитися.
Звісно, я реготала, мов навіжена, бо вчора, уночі, я ходила у флігель і зробила все, щоб довести, що злодіям варто лише прийти, я навіть намагалася виламати двері, щоб дістати варення, бо вмирала з голоду, і ніхто нічого не чув.
Чотири години за годинником, чотири години! що їх я витратила на Алессандро, і нічого не вдалося, крім брови, та й то ледь! Тож я вийшла і навіть зустріла Еміля, якого ледь упізнала, і я скажу вам чому. Я бачила його доволі часто, щоб не зауважувати в ньому жодної зміни, але, побачивши його сьогодні, мені здалося, ніби я бачу його знову після трьох років розлуки. Він поповнів, майже підріс, на ньому був застебнутий редингот і вигляд чоловіка з такими вишуканими манерами, що можна було й помилитися. Словом, досі це був юнак, сьогодні це чоловік. А втім, йому ж, мабуть, уже двадцять сім років. Якби я не сплутала його з якимось Мержевським, він був би мені дуже гарним спогадом. Я не привіталася з ним, і він зі мною привітався дуже скупо.
Коли я після обіду поверталася до себе, я побачила Пьєра, який ніс серветки й срібний посуд в обіймах з якоюсь особливою ніжністю. Він мав намір усе замкнути перед обідом, але йому дали зрозуміти, що по обіді буде розважливіше.
Пані Кондарева починає переймати до мене приязнь. Усі, хто часто мене бачить, неминуче через це проходять.
Чотири години, проведені перед фотографією Флорентинця, повернули його мені в думки, тож, не кохаючи його достеменно, я не могла б указати вам на вродливішого й приємнішого чоловіка.

Примітки

Buon Diou dé Diou — ніццький діалектний божок (фр. «Bon Dieu de Dieu»).