Вівторок, 5 червня 1877

Савич снідав у нас.
Попри спеку, я малювала і, коли прийшла Коліньйон, убралася в туалет, що складався з капелюшка доволі в стилі Директорії, жакета й сорочки з жабо й відкритим коміром, із трьома маленькими ярусними комірцями; бракувало лише парасольки, щоб надати мені вигляду Робесп'єра чи когось такого. Саме коли я зібралася йти до вельми славетних Купалень Жоржа, я отримала листа від Маркуара й портрет Алессандро, бездоганно схожий і гарний, як він сам. Я була дуже рада показати його пані моїй тітці, та й сама на нього подивитися; про кохання вже не йдеться, але я завжди люблю бачити таке аристократичне обличчя, таку елегантну поставу, ці сухі, без блиску очі й нарешті цю усмішку, таку тонку й таку глузливу, що вона видається зіпсутою й дитячою водночас через дивну суперечність, у якій і полягає її головний чар.
Портрет бабусі полежить день чи два, а ми зробимо парний портрет до князя.
Ми довго сиділи в саду з Біховцем і Анічковими. Дідусь так радий, що бачить, що, мабуть, аж занадто метушиться, він навіть дійшов до того, що серйозно прогнав Тріфона, але той цілий день його переслідував, тягнучись навколішки й ридаючи так гірко, що ми всі взяли його сторону. Пан пропонував йому сплатити його борги, його дорогу, усі витрати, аби лиш він пішов, але Тріфон ридав і обіцяв пустити собі кулю в лоб. Бо, бачте, він син Петра Івановича, який сорок років був кучером і якого з пошани до його відданості й довгої служби всієї його родини величали Петром Івановичем.
За всім цим я ще як слід не роздивилася зображення, займуся ним, відіславши Розалі, і, може, вкладу собі в голову якусь поетичну фантазію, що змусить мене забути про спеку й комарів.

Примітки

Стиль Директорії — неокласична мода періоду французької Директорії (1795–1799), з високою талією.
Жабо — оздобна оборка чи рюш спереду на сорочці або блузці, модна впродовж усього XIX століття.