❦
Середа, 30 травня 1877
Цей день позначився двома подіями: по-перше, я зробила копію портрета Меліссано за годину й десять хвилин, а по-друге, написала Маркуарові вірші, сама того не зауваживши,Mercredi 30 mai 1877 Ce jour est marqué par deux incidents, le premier c’est que j’ai fait une copie du portrait de Melissano en une heure et dix minutes et le second c’est que j’ai écrit à Marcuard des vers sans m’en douter,
Переписаний лист · Lettre de Marie à Marcuard, 30 mai 1877Добродію, в імʼя мистецтва шліть хутчіш замовлений портрет. Я хочу скінчити цю картину до нашого відʼїзду, сам князь мені її замовив.1Monsieur, au nom de l’art envoyez vite le portrait demandé. Je veux finir ce tableau avant notre départ, le prince lui-même me l’a commandé.Прийміть наші компліменти й цю квітку, тут відтиснену.Recevez nos compliments et la fleur ci-imprimée.Марі Башкирцева.Marie Bachkirseff.N.B. Не сприйміть це, прошу вас, за святкове вітання через ту квітку.N.B. Ne prenez pas cela je vous prie pour une félicitation de fête à cause de la fleur.
Ми нареготалися, мов навіжені, з Діною, сперечаючись, чи стане Маркуарові кебети, щоб помітити риму. Я почала витрачати свій мистецький папір на простих смертних.
Nous avons ri comme des folles en discutant avec Dina si Marcuard aurait assez de comprenette pour découvrir la rime. J’ai commencé à user de mon papier artistique pour le commun des mortels.
Я щойно проковтнула книжку, що відвернула мене від кохання. Чарівна княжна, закохана в художника! Тьху! Це не для того, щоб образити художників чи сказати манірну дурницю, але... не знаю, це якось не вʼяжеться, у мене завжди були аристократичні переконання, і я вірю в породи людей, як у породи тварин.
Je viens d’avaler un livre qui m’a dégoûté de l’amour. Une charmante princesse amoureuse d’un peintre ! Fi ! Ce n’est pas pour dire une injure aux peintres ou une bêtise affectée mais... je ne sais, cela jure, j’ai toujours eu des idées aristocratiques et je crois aux races des hommes comme aux races des animaux.
Часто, тобто завжди спершу, шляхетні породи стають такими внаслідок морального й фізичного виховання, дія якого передається від батька до сина. Та яка різниця, у чому причина! Це як мама, яка, щоб виправдати хиби Караччоло, вигукує: «Бідолашний чоловік, навіщо з нього кепкувати, він просто погано вчився, ось і все». Так, це достоту як те, що я казала вчора Розалі, яка скаржилася на негоду.
Souvent, c’est-à-dire toujours dans le commencement les races nobles ne deviennent telles par suite de l’éducation morale et physique, qui communique ses effets de père en fils. Qu’importe la cause ! C’est comme maman qui pour excuser les fautes de Caracciolo s’écrie : Pauvre homme, pourquoi vous moquer de lui, il n’a pas bien appris et voilà tout. Oui, c’est exactement comme ce que je disais hier à Rosalie qui se plaignait du mauvais temps.
— Негода! О! ні, а якби не дощило, ви б побачили... яка була б гарна година.
— Mauvais temps ! Oh ! non, et s’il ne pleuvait pas vous verriez... comme il ferait beau.
Сьогодні ввечері я знов відчула якусь тінь ніжності до Олександра.
J’ai encore ce soir eu comme une ombre de tendresse envers Alexandre.
Решта майже не змінюється, пані Кондарева все позичає, сьогодні захотіла позичити в дідуся, але старий невдячник не зрушив. Ліза в полоні своєї любові до собак, Діна тягається з ліжка в крісло, а в мене немає навіть тієї розваги — кохати Флорентинця. Не знаю чому, але «Флорентинець» видається мені якимось зневажливим епітетом, як... цей... нікчема, цей... фертик, цей... навіжений.
Le reste ne change guère, Mme Kondareff est toujours en train d’emprunter, aujourd’hui elle le voulut à grand-papa, mais le vieil ingrat n’a pas bougé. Lise est entre ses amours de chiens, Dina se traîne de lit à fauteuil et moi je n’ai même plus la distraction d’aimer le Florentin. Je ne sais pourquoi Florentin me semble une sorte d’épithète méprisante comme... ce... vaurien, ce... gandin, ce... toqué.
Я перегорнула пору Антонеллі, тобто останню зустріч і те, що було потім. Справді дивовижно, як я міркувала. Я в захваті й сповнена замилування. Я забула всі ці такі слушні, такі правдиві міркування й неабияк непокоїлася, щоб не подумали, ніби я кохала (колись) графа Антонеллі. Слава Богу, завдяки цьому любому щоденникові в це не можна повірити.
J’ai feuilleté l’époque d’Antonelli, c’est-à-dire la dernière entrevue et la suite. C’est vraiment surprenant comme je raisonnais. J’en suis émerveillée et remplie d’admiration. J’avais oublié tous ces raisonnements si justes, si vrais, et j’étais assez inquiète qu’on ne crût à un amour (passé) pour le comte Antonelli. Dieu merci on ne peut pas le croire, grâce à ce cher journal.
Ні, справді, я не думала, що сказала стільки правд і передусім що їх продумала. Це було рік тому, і я таки боялася, що понаписувала дурниць. Ні, справді, я задоволена. Тільки не розумію, як я могла поводитися так по-дурному й міркувати так добре.
Non, vrai, je ne pensais pas avoir dit tant de vérités et surtout les avoir pensées. Il y a de cela un an, et vraiment j’avais peur d’avoir écrit des bêtises. Non, vrai je suis contente. Seulement je ne comprends pas comment j’ai pu me conduire aussi sottement et raisonner aussi bien.
Мені треба повторювати собі, що жодна порада у світі не завадила б мені зробити будь-що і що мені потрібен був досвід. Це був час, коли я ще трохи думала, як за часів герцога. Я не могла уявити собі всіх тих ницостей, які знаю тепер.
J’ai besoin de me répéter qu’aucun conseil au monde ne m’aurait empêchée de faire quoique ce fût, et qu’il me fallait l’expérience. C’était le temps où je pensais encore un peu comme au temps du duc. Je ne pouvais pas m’imaginer toutes ces bassesses que je sais maintenant.
Мене прикро вражає, що я стільки знаю, але так треба, і коли я до цього звикну, я думатиму, що це зовсім просто, я знову піднесуся до тієї ідеальної чистоти, яка завжди десь є на дні душі, і тоді буде ще краще, я стану спокійніша, гордіша, щасливіша, бо вмітиму це цінувати, хоча тепер я й ображена, наче за іншу. Бо жінка, що пише, і та, яку я описую, — це двоє різних: що мені до всіх цих поневірянь? Я записую, аналізую, копіюю буденне життя своєї особи, але мені, самій мені, усе це геть байдуже. Страждають, плачуть, втішаються моя пиха, моє самолюбство, мій інтерес, моя шкіра, мої очі, а я тут лише для того, щоб пильнувати, писати; розповідати й холодно міркувати про всі ці великі злигодні, як, певно, дивиться Гуллівер на своїх ліліпутів...
Je suis désagréablement impressionnée d’être si savante, mais il le faut, et quand j’y serai habituée, je penserai que c’est tout simple, je m’élèverai de nouveau dans cette pureté idéale qui est toujours quelque part au fond de l’âme, et alors ce sera encore mieux, je serai plus calme, plus fière, plus heureuse, parce que je saurai l’apprécier, bien qu’à présent je sois vexée, comme pour une autre. C’est que la femme qui écrit, et celle que je décris, font deux : Que me font à moi toutes ces tribulations ? J’enregistre, j’analyse, je copie la vie quotidienne de ma personne, mais à moi, à moi-même tout cela est bien indifférent. C’est mon orgueil, mon amour-propre, mon intérêt, ma peau, mes yeux qui souffrent, qui pleurent, qui jouissent, mais moi je ne suis là que pour veiller, pour écrire; raconter, et raisonner froidement sur toutes ces grandes misères comme Gulliver doit regarder ses Lilliputiens...
Мені ще багато треба сказати, усе задля того, щоб пояснити себе... але досить.
J’ai à dire beaucoup encore, toujours pour m’expliquer... mais assez.
Примітки
Французькою ці рядки римуються (demandé / commandé): саме цю «риму» мала на увазі Марі, коли разом із Діною гадала, чи помітить її Маркуар (071.0497). ↩