❦
Четвер, 24 травня 1877
Двох очей замало — або ж треба нічого не робити. Читання й малювання страшенно втомлюють, і ввечері, коли я пишу ці нещасні рядки, мене хилить на сон. Ах! яка прекрасна пора — юність, з якою радістю я згадуватиму ці дні навчання, мистецтва. Якби я так працювала цілий рік!.. а то день, тиждень, випадково... Натури!.. яким Бог дав усе, марніють у неробстві. Я намагаюся заспокоїти себе думкою, що цієї зими вже напевно візьмуся до праці, але мої вісімнадцять років змушують мене червоніти аж до вух: вісімнадцять років — і що я зробила? Нічого. Це вбиває. Щоб утішитися, я шукаю серед знаменитостей тих, хто почав пізно; так, але чоловікові вісімнадцять років — це ще ніщо, тоді як вісімнадцятирічній жінці, якби вона була чоловіком, було б двадцять три.Jeudi 24 mai 1877
Пані Анічкова з дітьми щойно поїхала, я сама і щаслива...
Madame Anitchkoff et ses enfants viennent de partir, je suis seule et heureuse...
Їхати жити до Парижа... на Північ, після цього прекрасного сонця, після цих таких чистих і таких лагідних ночей! Чого можна бажати, що можна любити після Італії! Париж — серце цивілізованого світу, розуму, дотепності, мод, безперечно; туди їдуть, там лишаються, там почуваються добре, туди навіть треба їхати задля... цілої купи речей, щоб тим радісніше повернутися до Божої країни, країни блаженних, країни зачарованої, чудесної, божественної, і все, що про неї можна сказати, ніколи не дорівняється до її найвищої краси, її таємничого чару! Приїжджаєш до Італії й глузуєш з її халуп, з її лаццароні, ба навіть виявляєш при цьому чимало дотепності, і часто слушно глузуєш, але забудьте на мить, що ви дотепна людина і що дуже кумедно з усього кепкувати, — і ви, як і я, будете в екстазі, плакатимете й сміятиметеся від захвату... Розалі хоче вкласти мене спати, так завжди буває на цьому світі, але днями я дам вам переклад нашого Гоголя, і він пояснить вам те, що я намагаюся сказати.
Aller vivre à Paris... dans le Nord, après ce beau soleil, ces nuits si pures et si douces ! Que peut-on désirer, que peut-on aimer après l’Italie ! Paris, le cœur du monde civilisé, de l’intelligence, de l’esprit, des modes, sans doute, on y va, on y reste, on s’y plaît, il faut même y aller pour... un tas de choses, pour retourner avec plus de plaisir dans le pays de Dieu, pays des bienheureux, pays enchanté, merveilleux, divin et dont tout ce qu’on peut dire n’égalera jamais la suprême beauté, le charme mystérieux ! On arrive en Italie et l’on se moque de ses bicoques, de ses lazzaroni, on a même beaucoup d’esprit en se moquant et l’on a souvent raison de se moquer, mais oubliez un instant que vous êtes une personne d’esprit et qu’il est fort amusant de se railler de tout, et vous serez comme moi en extase, pleurant et riant d’admiration... Rosalie veut me coucher, c’est toujours ainsi dans ce monde, mais un de ces jours je vous donnerai une traduction de notre Gogol qui vous expliquera ce que je tâche de dire.