Субота, 19 травня 1877

Я пішла заповнювати собою «Skating», дуже елегантна. Діна каталася з Лізою, а я дивилася на них разом із Коліньйон. Ось і вся публіка. Увійшов Одіффре, оглянув порожні лави довкола й сів біля мене. Я з ним чемна, хоча й далі його не помічаю, що його зовсім не влаштовує при Лоренті й Соммьє, і він іде раніше за них.
Бідолаха, з ним я почуваюся королевою, й сама не знаю чому.
Якісь добрі душі прийшли попередити Розалі, що ми її кинемо напризволяще і що їй краще від нас піти; вона прийшла до мене вся в сльозах і сказала, що йде; я, не знаю як, дізналася причину, бо вона не хотіла її казати, а дізнавшись, обізвала її нікчемою й дурепою і сказала, що вона хоч завтра може йти служити до кого завгодно, що мені не потрібна така клята шельма, як вона.
— Як! Ви слухаєте людей на вулиці й смієте їм вірити всупереч тому, що кажу я! Я ж вами задоволена, ви ж задоволені мною — якого біса!
Отак заспокоєна, вона лишається й приносить мені листа від малого Шарля, який, серед іншого, як завжди, розпитує її про мене, куди ми їдемо і коли, а ще — чи не було звісток від пана графа. Мабуть, люди з девʼятнадцятого номера хочуть дізнатися, чи ми листуємося.
Увечері я звеліла винести в сад труну Олександра й чарувала слух перехожих. Труна Олександра — це футляр моєї мандоліни.
Мені бракувало вміння грати на такому інструменті. Фортепіано мені не до вподоби, хіба що гра на ньому — щось казкове.
Мені снилося, що Олександр каже мені, ніби його мати жила з батьком Маркуара.

Примітки

«Skating» (англ.) — роликова ковзанка, модний світський заклад 1870-х років. ↩