❦
Субота, 5 травня 1877
Коли йде дощ і нікого не бачиш — ото сумне становище. Ріґі вульгарна, кирпата, широка, звичайнісінька. Я бачила тільки її та ще пані де Мірафіоре. Завтра перегони. Якщо це все, що я маю замість тисячі щасть, які мені обіцяли у Флоренції карти! Продовжую свій портрет. Увечері заходив Маркуар. Ах! як жахливо нікого не знати. Люди приїздять до міста з рекомендаційними листами... а ми!Samedi 5 mai 1877
Ах! Господи, прости мені мої скарги. Я знаю, що це гріх, але прости мені й визволи мене.
Ah ! Seigneur, pardonnez-moi mes plaintes. Je sais que c’est un péché, mais pardonnez-moi et délivrez-moi.
Борони Боже кожного чесного християнина опинитися у Флоренції так, як я: я вже бачила її мистецькі дива, а тепер не можу навіть подивитися на них ще раз, бо нема з ким!
Dieu garde tout honnête chrétien de se trouver à Florence comme moi qui en ai vu les curiosités artistiques et qui ne peux même pas les revoir faute de compagnon !
Я ніби хвора... кажуть, що завтра я побачу Лардереля, — я цього не хочу.
Je suis comme malade... on dit que je verrai demain Larderel, je ne le désire pas.
Спогад про мої сльози в день його відʼїзду мене смішить. Це ж я плакала при всіх!
Le souvenir de mes larmes le jour de son départ me fait rire. C’est moi qui ai pleuré devant tout le monde !
Мені нічого не болить, але я відверто нудьгую.
Je ne souffre de rien mais je m’ennuie franchement.