Понеділок, 26 березня 1877

Я отримую листа від Берти.
Милі Фаббрікаторе проводять годину в нас, Мадам біля маминого ліжка, а панни зі мною та Діною дивляться на перехожих. Ми трохи посміялися з Ольги, а потім зайнялися вчорашніми панами, надто двома, чиї візитки щойно подали: marchese de Campomarino і comte Francesco Caracciolo, dei principe di Torchiaroli.
А надто говорили про Джізеллу, як її тут звуть. Ця дівчина без статку, без роду й із дурною матір'ю зуміла домогтися, щоб її радо приймали в найперших домах. Усі аристократки взяли її сторону. Розповідають, що її Франц указав їй церкву й годину, коли сповідатиметься й причащатиметься його мати, графиня де Бальцорано, і що Джізель пішла сповідатися й причащатися водночас, після чого підійшла до графині й смиренно поцілувала їй руку. Графиню це, природно, зворушило, і вона спитала, здається, зі сльозами: хто ви, панно?
— Я та, що так кохає вашого сина, пані, і яку ваш син кохає.
Ну, слово честі, я заздрю такій жінці, бо сама не змогла б зробити того, що зробила вона.
[Навскоси: Я теж зможу це зробити. Липень]
Зм'якшена й завойована графиня дала свою згоду, граф звелів відрекомендувати йому дівчину й сказав, що добре розуміє, чому його син втратив голову, але, навівши деякі довідки, знов розгнівався, і на цьому справа стала. Це жива легенда Неаполя, не заговориш до чужинця, щоб йому її не розповісти, починаючи з фраз: відколи ви в Неаполі? Як він вам? — і одразу беруться до переказу роману Джізелі й Франсуа де Бальцорано, загалом і в подробицях. Хай там як, треба мати вельми тверду рішучість, щоб затіяти таку гру. Хіба можливо бути прив'язаною до когось аж так? [Слова зачорнено: Чи знати, кого можна бути певним], що хочеш саме того, що хочеш лише його й що ніколи не схочеш іншого. Хіба таке буває?
Яка потрібна рішучість, щоб отак спалити свої кораблі! Я ніколи не змогла б — і з боязкості, і з гордості. У тієї все життя накреслене: або кохання з Бальцорано, або смерть. Вона вже отруїлася через менше — через материну відмову, то й поготів уб'є себе після всього, що вона зробила, якщо зрада йтиме від нього. Це змушує тремтіти й захоплює, мов прекрасні перегони. І все це прилюдне, відчутне!
А Лардереї… замало… щоб надихнути на стільки… словом, Бальцорано — син княгині д'Авґрі, родич найперших родин, загальний улюбленець. Нещодавно він привернув увагу Короля на карнавалі, кидаючи йому тисячі бонбоньєрок. Король звелів відрекомендувати його собі й був дуже люб'язний. Це все, чого хотів той, бо, бувши з бурбонського табору, не міг бути представлений своїми. Назавтра Короля засипали квітами й тисячею ґалантних дрібниць, мов жінку. І, кажуть у місті, саме тому в Джізелі нема нових суконь. Бальцорано, найбільший пройдисвіт Неаполя, відколи покохав, поводиться, мов ангел.
А мій Біжу — під опікою, вигнаний із клубів, під спідницею танцівниці й посвоячений з Мірафіоре! Знаєте, що робить Лардереї для мене? Це ці три найжахливіші вади. Опіка, Ріґі й скандали. Тепер він їх позбувся, може, він і устаткується. Старший брат Бальцорано, як і брат мого Біжу, нічого з себе не являв; як і Бальцорано, Біжу теж другий брат. Гастон де Лардереї одружений з якоюсь Сальвіаті з Рима, це принаймні добре. Саме цей Мірафіоре ставить його в опозицію до Марґеріти, яку я ненавиджу.
Не знаю, чому я люблю робити всі ці порівняння.
Біжу написав мені через десять днів після своєї дуелі, отже, це вже майже не було бажання похизуватися; а через тридцять днів після від'їзду — це показує, що це не був вияв недавнього жарту. Якби він написав мені назавтра після приїзду до Флоренції, я була б менш задоволена. Але тоді в нього не було приводу.
Завтра я зможу сказати: це завтра. Якби в нього були гарні зуби, його, може, й можна було б полюбити. Я навмисне пишу все, що спадає мені на думку, щоб кожен сам зробив такі висновки, які схоче.
Ах! Я хотіла б кохати, як Джізель… я розпалюю собі голову, це негаразд. Це має приходити природно!
Меліто питав, чи буваємо ми часом удома вечорами. Увечері він з'явився з невідомо ким іще, нікого не прийняли. А Розалі, що була в консьєржа, приходить розповісти, що бідний Меліссано прогулювався біля дверей готелю з парасолею. Він з минулого року, отже, найдавніший, а всі інші його випередили, бідолашна мавпа.
Per grazia, presentatemi a quelle signore! — казав він, склавши руки, герцогові де Карміньяно. Він такий кумедний, цей бідний потворний гладкий лис.
Я хотіла б іще щось розповісти… це все? Ні, годі, на добраніч. [Слова зачорнено: Але з'являється, як на мене, часто жалюгідний] від мами, бо я ще не лягла.
— Марі, як ти хочеш бути гарною?..
— Це не я хочу, це ти.

Примітки

Іт.: «маркіз де Кампомаріно» та «граф Франческо Караччоло, з князів ді Торк'яролі».
Фр. interdit — юридично позбавлений права розпоряджатися майном (узятий під опіку) за розтрату статку; формальна правова процедура у Франції XIX століття.
Іт.: «Будь ласка, відрекомендуйте мене тим паням!»