Субота, 10 березня 1877

Я була на полюванні з батьком і вбила голуба, та, вбивши, помітила, що він лише поранений і що це не голуб, дарма що скидався на нього, а що це Лардерель. Уявіть собі моє сумʼяття, я гукнула лікаря, який пообіцяв його вилікувати, після чого я пішла кидати шматки льоду в казан з окропом. Ось сон, що доводить: я лягаю, коли порядні люди встають.
Валіцький на моє прохання ходив до чаклуна, до якого біжить уся Ніцца, бо він ворожить на розтопленому воску, вилитому у воду. Ось:
— «Особа, заради якої ви прийшли, далеко, у гірській країні. Вона носить екстравагантні костюми. Нехай стережеться чорнявого, що ніколи не покине своєї першої пристрасті».
На це я, наполовину жартома, наполовину серйозно, пишу лайливого листа клятому докторові й беруся писати оце, щоб оговтатися, бо від цього пророцтва в голові в мене бозна-що коїться. Я була б ладна вийти за іншого лише для того, щоб силою відбити його в тієї жінки.
Я така до всього жадібна, така марнолюбна, така корислива, така низька, така заздрісна, що того дня, коли Боргезе поїхав на побачення, я ревнувала до тієї жінки — я, що ніколи не бачила ні князя, ні її. Урок тим, хто гадав, ніби я ревнувала Одіффре з кохання.
Той, хто ніколи не покине своєї першої пристрасті, — це може бути й не Лардерель, це може бути інший чорнявий, чия перша пристрасть — можливо, я, ось чому я мушу стерегтися… Це можна тлумачити на багато ладів, давні оракули привчили нас до цих шахрайств.
У такий дощ нічого не хочеться, це й добре, але отупляє.
Сьогодні ввечері відкриття Театро дель Фондо, дають «Сафо». Ми йдемо туди з Гамонтовими, Фаббрікаторе й Насимовим, займаємо дві ложі. Чарівний вечір, який я проводжу, чхаючи, кашляючи й сякаючись, тим часом як Мерізано, прикипівши обома ліктями до краю своєї ложі й націливши на мене бінокль, ворушиться лише для того, щоб час від часу вигукнути щось своєму супутнику. Гра Антонеллі була проти цього лише жартом, тож третій Руффо, Мулітерно, Массімо й примарний Боргезе мали вигляд, ніби відвертаються, і без Мерізано їх можна було б узяти за людей, що дивляться на вас.
навскоси
Це був справжній Боргезе.
І на виході, і всюди. А потім інші італійські історії: один князь, здається, їхав за нами в кареті, а потім приходили до готелю питати, хто ми такі й кого знаємо. Історія позавчорашня, і я знаю її від Розалі. Наші туалети й наш заможний вигляд викликають повагу, без цього в Неаполі так не чинять; надсилають свої візитки — до речі, про візитки, ми отримали візитку маркіза Сантасільї — отже, надсилають свої візитки або заговорюють до вас на вулиці, і все це — хоч цілком певні, що ви жінки comme il faut.
Країна шахраїв.

Примітки

Іт. «Teatro del Fondo» — неаполітанський оперний театр. ↩
«Сафо» — опера про грецьку поетесу Сапфо; у неаполітанському театрі це, найімовірніше, була «Саффо» Джованні Пачіні (Неаполь, театр Сан-Карло, 1840), що трималася в італійському репертуарі, а не «Сафо» Ґуно (Париж, 1851). Постановку не перевірено. ↩