Понеділок, 5 лютого 1877

Пелікан прийшов на сніданок, а заразом остаточно домовитися про відʼїзд і про те, що буде далі з його пристрастю до пані Цурмюллен та з інтригами Бруссе, який хоче його від неї відвернути: Пелікан бажає освіжитися подорожжю.
На «Skating-rink» — найчарівніше видовище, яке тільки можна уявити. Перегони з перешкодами, перегони з кільцями. Коли після дорослих виступили маленькі дівчатка, усі випросталися, щоб краще роздивитися. Ліза Кондарева перемогла під гучні оплески
Цієї миті біля нас зупинився Рангоні з графинею дель Верме під руку. Він теж їде до Неаполя або на Сицилію, як він каже. Навколо натягли мотузку, щоб посеред ковзанки залишити місце для ковзанярів, які не брали участі в перегонах. Там же сиділи й судді.
навскоси
Рангоні розмовляв з нами хвилин десять, не відпускаючи пані дель Верме, — ось вам італійські манери.
Одіффре, зрозуміло, теж. Двадцять разів я відверталася від його поглядів, і тоді, бажаючи, мабуть, похизуватися фамільярністю, яка не мала жодного глузду, він жестом спитав мене, чи не хочу я взяти участь у змаганні. Я відповіла іншим жестом (між публікою й суддями пролягає доріжка для перегонів), що не розумію і не маю бажання розуміти. Тоді тітка, дуже щаслива, почала без кінця подавати йому знаки, назвала його Сорокою, на що Дивовижний відповідав усмішками, простягаючи свою тростину, наче щоб зняти кільце, а потім на тій самій тростині виконав щось на кшталт німої серенади.
Потім ми показали, що княгиня Суворова з нами в чудових стосунках, і справді, вона поводилася, як завжди. Тоді Красень-Денний (бо ж «красень», а не «красуня», — так правильніше) підійшов до мене й уклонився. Я давно чекала цієї нагоди, бо ця тварюка уникала вітатися зі мною на людях. Цього разу було багато людей, він підійшов поговорити зі мною, я ледь помітно відповіла йому «добрий день» і повернулася до нього спиною, щоб розмовляти з княгинею.
Добре.
Ми були із Зубаловим, Біховцем, пані Цурмюллен і паном Біковським, якого вона вчора познайомила зі мною в себе.
Добре, а далі... Вечір, якщо хочете, із подіями. Бо, крім Пелікана, Цурмюллен, Біковського, Мейсснера, у нас були Ґалула, Ґотьє і.... Мішка Ґотьє, його брат. Так от, знайте, що я ліниво й химерно закохалася (?) в цього Мішку після одного вечора в Опері, коли побачила кінчик його напудреного носа в ложі його сестри, сусідній із нашою. Мішка нижчий за Пепіно, очі в нього банькаті, а решта обличчя дуже гарна і передусім дуже розпусна, що надає йому ввічливих, шанобливих, статечних манер.
Я не чекала стільки людей, тож була в жакеті з білого сукна, відкритому біля шиї сорочкою а-ля Шиллер, мережані рукави якої теж виглядали з-під суконних рукавів. Власне, я не шкодую, що була так одягнена... а ще я була трохи наче в тумані, погано розмовляла, погано трималася. Не знаю, про що я говорила, хіба що про листи, які отримую з приводу релігії й душі. Листи, які Ґалула попросив подивитися, які сумлінно розглядали довкола столу і які визнали дуже дурними.
Оскільки Ґалула похвалився, що бачив мої кімнати, туди повели всіх інших... навіть Мішку. Втім, це давній знайомий, а чого ви не знаєте, так це того, що ми доглядали поранених на вокзалі під час війни разом із Пепіно, якому одного дня спало на думку спитати в Діни, чи немає в неї штопора «при собі».
Коли ми лишилися самі, своєю сімʼєю, мене дражнять Сорокою, але, бачачи, що це не діє, переходять на Пʼєтра, на Сорію і, нарешті, на Мішку. Ніщо з цього мене не зачіпає. Сорока теж ні; я так гадаю, бо ніколи не маю бажання його бачити, жодного з них.
Ах! моє горло, Ах! мій голос! Хвора! Хвора! Це доводить до відчаю.
До речі, забула сказати, що сьогодні я виходила з бажанням зустріти Сорію.

Примітки

«Skating-rink» (англ.; далі в Марі просто «rink») — роликова ковзанка. ↩
Belle-de-jour (фр. «денна красуня», назва квітки-берізки) — слово жіночого роду; Марі виправляє прізвисько на чоловічий рід: bel. У перекладі прізвисько передано чоловічою формою «Красень-Денний», як і раніше в цьому зошиті. ↩
Франко-прусська війна 1870–1871 років; Марі тоді було одинадцять. ↩