# П'ятниця, 12 січня 1877

Пʼятниця, 12 січня 1877

Я народилася 12 листопада, але мала народитися лише 12 січня, тож мій вік лічать від 12 січня, старого стилю. Отже, за дванадцять днів мені буде вісімнадцять… Мержевський, сплутавши російський стиль з іншим, приходить сьогодні з матірʼю мене привітати й приносить квіти. Потім зʼявляється Ґалула.
Я була вбрана ченцем… Усі просять показати мою кімнату, і я охоче її показую. Піднімаються на другий поверх і входять у крихітний передпокій [Слова викреслено], оббитий червоним атласом — і стеля, і драпірування, — і оскільки кімнатка маленька, двері й вікно, розписані в помпейському стилі, заповнюють її цілком.
Звідти переходять до моєї спальні, лазурово-блакитної, — разючий і чарівний контраст, почуваєшся наче на небі. Утім, кімната схожа на нутро коробки для рукавичок: уся затягнута й простьобана атласом упереміш із білим мереживом і тюлем. Ліжко — це мушля на крилатих левових лапах; жодних буденних меблів, усе — поезія. Зі стелі, де тканину зібрано сонцем, звисає севрська люстра. Далі — доволі простора туалетна кімната, оббита світлим кретоном у квітчасті візерунки, з деревом, лакованим у біле й рожеве. Безліч шаф і дзеркал; [Два слова викреслено] Великі крісла, в які так і хочеться сісти, кілька легких стільців, комод захований під етажеркою з дзеркалом для кількох потрібних книжок. Ще далі — справжня туалетна кімната — ванна тощо, потім комірчина з шафами, з якої знову потрапляєш у червоний передпокій. [Три слова викреслено] Усе це світле й сяйне, бо вікна скрізь: на море, на гори, на Башту Одіффре.
Зі своїми гостями я не пішла далі за майстерню — так я називаю цю кімнату, бо іноді в ній малюю і завжди працюю.
Примітка упорядниківnote of the Cercle edition’s editors on the manuscript pagination
[Марі перейшла зі сторінки 78 на 81, але, здається, нічого не бракує]
Подорож до Росії, втома, витрати, сльози, молитви, нудьга, докуки в маєтку, спроби пробудити бодай якусь батьківську ніжність, бодай якесь людське почуття… Усе марно. Але я не шкодую, що поїхала. Принаймні тепер я знаю, що звідти мені нічого сподіватися, тоді як раніше, здавалося, усе було там. Якби я не поїхала, шкодувала б про це все життя.
Пан Костянтин Башкирцев одружився з найвродливішою й найдоброчеснішою з жінок, дочкою найшанованішої людини Полтавської губернії. Він зробив цю жінку цілковито нещасною, принижуючи її так, що й не сказати, і довів її — він і його сестри — до такого розпачу, що вона втекла до батьків, рада провести свої найкращі роки в селі, мов у могилі, аби тільки жити спокійно. А з її красою вона могла б… учинити все те, що вчинили інші, які тепер і шановані, і багаті, і вродливі, як, приміром, Суворова.
Пан Костянтин Башкирцев [Слова викреслено] дав своїй дружині двоє дітей, про яких ніколи не дбав. Дружина — інша річ, їй він міг нічого не давати, але діти були його.
Уже два роки Поль сидить у селі без учителя, без жодної книжки!
Я стала дорослою панною. А що робить мій батько?
Він приїздить із пані Тютчевою ганьбити нас скрізь, де б ми не були, своєю двозначною присутністю й огидною поведінкою.
Спробуй тільки з ним грубо — він стає лагідний і покірний, але скажи йому добре слово — і він робиться зарозумілим, брутальним, мерзенним. Я їду до нього, і у відповідь на все, що я роблю й кажу, він робить усе те саме, що й робив, і пропонує мені переїхати жити до Гавронців…
Нещасний безумець! Хто знає, що Бог нам готує. Може, на старість його буде покарано за те, що він так підло повівся зі мною. Бо я його зрікаюся.
Є чоловік, чиє прізвище я ношу і який дав мені життя, та й то, якби не мама, я була б потворна й гнила, як він, — але цей чоловік мені не батько. Коли так міркувати, то слід було б шанувати й Пратера: він теж робить собак… для власної втіхи.
Я простояла дві години перед дзеркалом і нічого не побачила. Завтра, чи радше сьогодні, наш Новий рік.

Примітки

Старий стиль — юліанський календар, яким Росія користувалася до 1918 р.; відставав від григоріанського на 12–13 днів. ↩