❦
Неділя, 7 січня 1877
Саме сьогодні я маю розповісти щось гарне.Dimanche 7 janvier 1877 C’est aujourd’hui que j’ai à raconter quelque chose de beau.
Уранці нічого особливого, Барнола й Бруссе, а потім я дізнаюся, що Ґамбетта в Ніцці, і, не вагаючись, посилаю йому лист такого змісту:
Le matin rien de particulier, Barnola et Broussais et puis j’apprends que Gambetta est à Nice et sans hésiter je lui envoie une lettre ainsi conçue:
Переписаний лист · Lettre de Marie à un inconnu (copie), 7 janvier 1877«Добродію,« MonsieurВас, безперечно, не здивує, що ви викликали в розумної особи щонайпалкіше бажання познайомитися з вами й порозмовляти, тож я чекатиму на вас завтра цілий день у себе; Англійська набережна, 55 bis.Vous ne vous étonnerez sans doute pas d’avoir inspiré à une personne intelligente le plus vif désir de vous connaître et de causer avec vous, aussi vous attendrai-je demain toute la journée chez moi; promenade des Anglais, 55 bis.Прийміть, добродію, запевнення в моїй глибокій повазі.Recevez Monsieur l’assurance de ma profonde estime.М. Башкирцева»M. Bashkirtseff »
Повага… це ні до чого не зобовʼязує, я ціную його, скільки він вартий, та й годі.
Estime... ça n’engage à rien, je l’estime ce qu’il vaut et voilà tout.
А потім ми виходимо; трохи не доходячи до ковзанки1, зустрічаємо одну росіянку й добродія. Цей добродій — той самий, хто відписав до Рима ось що: дівчина нічого, але в них ні гроша за душею, вони всіх ошукують, проживають гроші, що їм не належать, які позичають у першого-ліпшого. Їхнє тра-ля-ля оплачують нещасні робітники, в яких вони видурюють гроші, і т. д., і т. д. Звідки я це знаю? Ось… Якось Вольф привітався з нами, гуляючи з цим добродієм. «Як, — сказав той, — ви знайомі з цими людьми?» І він це сказав, як сказано2, додавши, що я мала вийти за молодого Антонеллі, але що він написав самому кардиналові, — те, що ми бачили вище, і ще більше. Вольф переказав це панові Анічкову, а той — Валіцькому, коли мова зайшла про Амалію, яку довелося прогнати через купу непорядків. Отож пан Анічков і каже Валіцькому:
Et puis nous sortons, un peu avant d’arriver au rink on rencontre une dame russe et un monsieur. Ce monsieur est celui-là même qui a répondu à Rome ceci : la jeune fille est bien mais ils n’ont pas le sou, ils trompent tout le monde, mangent un argent qui n’est pas à eux, qu’ils empruntent au premier venu. Leur tra-la-la est payé par les malheureux ouvriers auxquels ils escamotent l’argent, etc. etc. D’où sais-je cela ? Voici... Wolf nous salua un jour se promenant avec ce monsieur. Comment, a-t-il fait, vous connaissez ces gens-là ? Et il dit, dixit, en ajoutant que je devais épouser le jeune Antonelli mais qu’il avait écrit au Cardinal même, ce qu’on a vu plus haut et davantage. Wolf l’a dit à M Anitchkoff et celui-ci en parlant à Walitsky d’Amalia qu’on a dû chasser à cause d’un tas d’irrégularités. M. Anitchkoff, donc, dit à Walitsky :
— Ох, як же це, Господи, вам вдається вічно мати клопоти? Я ж знаю, що ви платите більше, ніж винні, а проте… — і він розповів, що сказав пан Пієрре Вольфові, але одразу ж схаменувся, бо ненавидить плітки, сам будучи людиною найсуворіших правил.
- Eh comment, bon Dieu, faites-vous pour toujours avoir des affaires, je sais bien que vous payez plus que vous ne devez et pourtant., et il raconta ce qu’avait dit M. Pierret à Wolf, mais se reprit aussitôt car il hait les rapportages étant lui-même un homme des principes les plus sévères.
Отож ось… ця стара новина нічого не додала до моїх мук, хіба що переконання, що ніхто не вірить і ніколи не повірить, що я гордую тими, хто просив моєї руки. Граф Брускетті — багатій, а граф Антонеллі — небіж кардинала. І справді, для того, хто мене не знає й чує про вас від людей на кшталт пана Пієрре, ці відмови неймовірні.
Donc voici... cette vieille nouvelle n’a rien ajouté à mes tourments: si ce n’est la conviction que personne ne croit et ne croira jamais que je fasse fi de ceux qui m’ont demandée. Le comte Bruschetti un richard, et le comte Antonelli, neveu du Cardinal. En effet pour qui ne me connaît pas, et qui entend parler de vous par des gens comme M. Pierret, ces refus sont incroyables.
А ви, кляті читачі, краще за будь-кого можете судити. Бо якщо я й не відмовила Антонеллі, то завжди мала намір це зробити. Я не відповіла на його лист. Хіба це нічого? І якщо я ображаюся на найменшу тінь, то хіба він не має права бачити в моєму мовчанні принаймні зневагу? Оце вже простацтво. Потім моя телеграма з Парижа розвʼязала питання й поклала всьому край. І ще — найбільше мене дивує одне: як я могла поводитися так, як поводилася, і так перекрутити почуття, яке мав до мене цей хлопець?
Et vous, fichus-lecteurs, mieux que personne pouvez juger . Car si je n’ai pas refusé Antonelli j’ai toujours eu l’intention de le faire. Je n’ ai pas répondu à sa lettre. N’est-ce donc rien ? Et puisque je me formalise des moindres ombres, lui n’a-t-il donc pas le droit de voir dans mon silence du mépris tout au moins ? Voilà qui est vulgaire. Ensuite ma dépêche de Paris a tranché la question et y a mis fin. Ensuite, encore, je m’étonne d’une chose surtout: comment ai-je pu me conduire comme je l’ai fait et dénaturer à un tel point le sentiment que ce garçon avait pour moi ?
Утім, я вже це казала. Антонеллі мене виховав, і якби не все, чого я через нього зазнала, я ніколи не знала б, як поводитися, бо жодна порада, жодне застереження мені не йдуть на користь. Мені треба переконатися самій. Інакше я завжди думала б: «а якби я вчинила по-своєму, може, було б так само або й краще».
D’ailleurs je l’ai dit. Antonelli a fait mon éducation, et sans avoir tout ce que j’en ai, je n’aurais jamais su comment me comporter car aucun conseil, aucun avertissement ne me profite. Il faut que je m’assure par moi-même. Autrement je penserais toujours « et si j’avais agi d’après mon idée, c’eût peut-être été la même chose ou mieux ».
Ну ось і вся справа — скінчена, пояснена, розказана. І щоб більше я сама з собою про Антонеллі не говорила. Досить.
Eh bien voilà qui est une affaire finie, expliquée, racontée. Et que je ne me parle plus d’Antonelli. Assez.
Але я вважаю за доречне побачити пана Пієрре й запитати в нього те, що ви побачите, якщо мені вдасться його застати.
Mais il me convient de voir M. Pierret et de lui demander ce que vous verrez si je réussis à le voir.
Я біжу до Анічкових, долаю їхні два поверхи сходами — їх немає вдома. Утім, вони мені нічого й не сказали б. Тоді я йду до Вольфа (усе з тіткою й Діною) на четвертий поверх
Je cours chez les Anitchkoff, je monte leur deux étages, ils sont sortis. D’ailleurs ils ne me diraient rien. Alors je vais chez Wolf (toujours avec ma tante et Dina) au troisième étage
Ми застаємо його в халаті, але це один із тих чоловіків, з якими на такі дурниці не зважають. Поки розмовляли про, він спитав мене, чи я не впала.
Nous le trouvons en robe de chambre, mais c’est un de ces hommes avec lesquels on ne regarde pas à de pareilles bêtises. Pendant qu’on causait du il me demandait si je n’étais pas tombée.
— Ні, пане, — сказала я, — але інші сьогодні падали, наприклад, бідолашний пан Пієрре, здається.
- Non Monsieur, dis-je, mais d’autres sont tombés aujourd’hui, par exemple ce pauvre M. Pierret je crois.
— Як, пан Пієрре катається?
- Comment il patine M. Pierret ?
— Та, здається, так; хіба це не високий брюнет [Три слова викреслено], що живе в Громадському саду, № I? І він, певно, ніццянець, бо, падаючи, так страшно вилаявся по-ніццянському, що мені дуже хотілося б знати, що це за добродій.
- Mais je crois que oui, n’est-ce pas un grand brun [Trois mots cancellés] il demeure au jardin public n° I ? Et est sans doute Niçois car en tombant il a laissé échapper un juron niçois tellement formidable que je voudrais bien savoir ce que c’est que ce monsieur.
— Він не ніццянець, це дуже вихована людина, і ви мене дивуєте. Він навчався в Карлсруе, і живе він справді там, де ви кажете.
- Il n’est pas niçois, c’est un homme très bien élevé et vous m’étonnez. Il a fait ses études à Karlsruhe, et il demeure effectivement où vous dites.
Ви здогадуєтеся, що було в мене на серці, коли я повернулася. Цього разу вже не лють, а глухий відчай, хоч і зовсім не німий.
Vous devinez ce que j’avais au cœur quand je suis rentrée. Plus de rage cette fois, mais un désespoir sourd et point muet.
Я одразу ж напудрила волосся й убралася а-ля Катерина II.
Aussitôt je me suis coiffée en poudre, et habillée à la Catherine II.
Визнавши себе чудовою, я зійшла обідати з Пеліканом, а надвечір приїхала пані Цурмюллен, чарівна попеляста білявка з підведеними чорним бровами й лицем білим, мов молоко.
M’ayant trouvé superbe je descendis dîner avec Pelikan et vers le soir arriva Mme Zurmüllen une ravissante blonde cendrée aux sourcils teints en noir, et au teint blanc comme le lait.
Ми провели дуже приємний і спокійний вечір у першому поверсі вітальнях «з розкішними меблями» і в мене.
On a passé une soirée fort agréable et calme dans rez-de-chaussée les salons « aux meubles superbes » et chez moi.
— Ви переносите нас на два століття назад, — сказав Пелікан, — і ви самі, і ваше помешкання.
- Vous nous transportez de deux siècles en arrière - dit Pelikan - vous-même et votre appartement.
Це правда, інші здавалися плямами.
C’est vrai, les autres semblaient des taches.
Ось уже й кажуть, що я схожа на Катерину. Це все зачіска й велична постава, яку я вмію прибрати.
Voilà qu’on trouve que je ressemble à Catherine. C’est la coiffure et le grand air que je sais prendre.
Моя люба родина застала мене вже без пудри, у білій рясі, за писанням. Мене почали заспокоювати, та, на жаль, усі їхні найкращі аргументи закінчувалися словами: «Ах! якби ти сказала „так“ Пʼєрові Антонеллі, якби ти його прийняла, він би пішов за тебе у вогонь. А якби ні, тоді ти мала б право скаржитися, але тепер!»
Ma chère famille me trouva dépoudrée et en froc blanc, en train d’écrire. On se mit à me rassurer, malheureusement tous leurs meilleurs arguments finissaient par ces mots : « Ah ! si tu avais dit oui à Pierre Antonelli, si tu l’avais accepté, il se jetterait au feu pour toi. Et si non, c’est alors que tu aurais le droit de te plaindre, mais à présent ! »
Ось іще один лист, написаний, як і перший, моїм найтвердішим і найвитонченішим почерком.
Voici encore une lettre écrite comme la première de mon écriture la plus ferme et la plus déliée.
Переписаний лист · Lettre de Marie à M. Pierret (copie), 7 janvier 1877«Добродію,« MonsieurВажливість того, що я маю вам сказати, дозволяє мені, хоч я й не маю честі бути з вами знайомою, просити вас завтра, у понеділок, завітати до мене від другої до шостої години, Англійська набережна, 55 bis.L’importance de ce que j’ai à vous dire m’autorise sans avoir l’honneur de vous connaître à vous prier de passer demain lundi chez moi de deux à six heures, promenade des Anglais 55 bis.Прийміть, добродію, мої шанобливі вітання.Recevez Monsieur mes salutations distinguées.Марі БашкирцеваMarie Bashkirtseffадреса: площа Громадського саду, № 1, п. Пієрре.»adresse : Place du Jardin Public, n° 1 M. Pierret. »
Примітки
В оригіналі англійською: «rink» — ковзанка. ↩
В оригіналі латиною: «dixit» (жартівливо-вчена формула: «так він сказав»). ↩