Саме сьогодні я маю розповісти щось гарне.

Саме сьогодні я маю розповісти щось гарне.
Уранці нічого особливого, Барнола й Бруссе, а потім я дізнаюся, що Ґамбетта в Ніцці, і, не вагаючись, посилаю йому лист такого змісту:
«Добродію,
Вас, безперечно, не здивує, що ви викликали в розумної особи щонайпалкіше бажання познайомитися з вами й порозмовляти, тож я чекатиму на вас завтра цілий день у себе; Англійська набережна, 55 bis.
Прийміть, добродію, запевнення в моїй глибокій повазі.
М. Башкирцева»
Повага… це ні до чого не зобов'язує, я ціную його, скільки він вартий, та й годі.
[Докладна оповідь про наклепи Пієрре щодо їхнього фінансового становища, виявлені через Вольфа, через Анічкова, через Валіцького…]
Отож ось… ця стара новина нічого не додала до моїх мук, хіба що переконання, що ніхто не вірить і ніколи не повірить, що я гордую тими, хто просив моєї руки. Граф Брускетті — багатій, а граф Антонеллі — небіж кардинала. І справді, для того, хто мене не знає й чує про вас від людей на кшталт пана Пієрре, ці відмови неймовірні.
[…докладне самовиправдання щодо стосунків з Антонеллі…]
Ну ось і вся справа — скінчена, пояснена, розказана. І хай я більше не говоритиму собі про Антонеллі. Досить.
Але я вважаю за доречне побачити пана Пієрре й запитати в нього те, що ви побачите, якщо мені вдасться його застати.
[Оповідь про відвідини Вольфа задля збору відомостей про Пієрре.]
Я одразу ж напудрила волосся й убралася а-ля Катерина II.
Визнавши себе чудовою, я зійшла обідати з Пеліканом, а надвечір приїхала пані Цурмюллен, чарівна попеляста білявка з підведеними чорним бровами й лицем білим, мов молоко.
[Вечір із напудреним волоссям і вбранням а-ля Катерина II.]
Ось іще один лист, написаний, як і перший, моїм найтвердішим і найвитонченішим почерком.
«Добродію,
Важливість того, що я маю вам сказати, дозволяє мені, хоч я й не маю честі бути з вами знайомою, просити вас завтра, у понеділок, завітати до мене від другої до шостої години, Англійська набережна, 55 bis.
Прийміть, добродію, мої вишукані вітання.
Марі Башкирцева
адреса: площа Громадського саду, № 1, п. Пієрре.»

Понеділок, 8 січня 1877

[Докладного запису за цю дату не збереглося.]

Вівторок, 9 січня 1877

Не знаю, з чого почати, я розбита, знищена, гірше, ніж мертва. Смерть була б визволенням; я не зустріла б її з радістю, я б оплакувала себе… але це скінчилося б за одним разом, тимчасом як, живучи, я вмираю щодня.
Учора… стривайте, так, учора я чекала на Ґамбетту й Пієрре, ні той, ні той не прийшли, а замість них — польський граф. Я була така пригнічена, що наговорила йому купу дурниць, які його зачарували, після чого я запросила його на обід.
[Філософська розмова з польським графом про роль жінки.]
— І попри все це, — кажу я наостанок, — жінка завжди буде кучером, а чоловік — кіньми.
— А карета?! — вигукнули звідусіль.
— Це життя. Та хіба ж не це я й кажу. Чоловік — це сила, жінка — це розум.
Бідолашний Мержевський. Це коротко і ясно. Він проґавив усі потяги й муситиме переночувати в Ніцці…
Я піднялася до себе, усе скинула й, наплакавшись, мов та сердега, що я є, заснула на підлозі.
Сьогодні вранці мені дали ось таку цидулку.
Звісно ж, я чекаю пана Пієрре о третій, не без певного тремтіння. Я вдягла свою нову шубу, щоб залякати його.
О третій пан Ґюстав Пієрре ввійшов до жовтої вітальні, де я була. Високий брюнет, червоні повіки, чорна борода, пристойно вдягнений.
[Докладний дослівний діалог сутички з Пієрре щодо його нібито наклепів, його заперечень, що він знає родину чи казав щось проти них, і Маріїного допиту про його гадане листування з кардиналом Антонеллі стосовно її репутації та зірваних заручин.]
— Це вперше я чую все те, що ви робите мені честь казати.
— Ах! Тим краще, добродію… Мені бридко було вірити в таку підлоту з боку порядної людини. Іноді ж бо причіпаються й до тих, кого зовсім не знають. Як це погано, о, дуже погано! Зрештою, добродію, оскільки це не ви, мені лишається перепросити вас за те, що потурбувала… але, бачте, я люблю дошукуватися ясності й подумала, що краще, хай навіть ціною того, щоб уславитися дивачкою, попросити вас прийти сюди й поговорити з вами відверто, ніж збирати те, що шепочуть по кутках.