Я винесла з Рима таке саме приємне й прісне враження, як із Неаполя, і ескіз старої жінки, виконаний досить пристойно.

Я винесла з Рима таке саме приємне й прісне враження, як із Неаполя, і ескіз старої жінки, виконаний досить пристойно.
Я в Генуї.
Я спокійна. Про П'єтра нам говорили цілком невимушено, мовби нічого не сталося, ніхто, здавалося, не переймався ним і не вірив усіляким речам. Ми їхали з якимось навіженим.
Я почала мрію у восьми картинах.
Минулої зими й тепер я майже щодня проходила площею Барберіні, і на розі одного будинку я прочитала напис червоними літерами, що вчора мене вразив надзвичайно: Vogliamo l'accessione al regno costituzionale di Vittorio Emanuele.
Ця воля, виражена цією милозвучною й ніжною мовою, творить чарівний контраст, у якому я знаходжу щось на кшталт мимовільного кокетства. Я наївно захоплена тим, що бачу, як просять короля.
За цією фразою в моїй уяві постає потворна постать Віктора-Емануїла, позначена дивною величчю, що рушає на Рим, дозволяючи проголосити себе на Капітолії всього лиш чотирьом тисячам Re e liberatore. І звершуючи в такий спосіб об'єднання найпрекраснішої країни світу.
Це пускає вам по жилах дрож захвату, і запевняю вас, що негарна голова короля варта багатьох голів давнини.
Ця фраза має ще й інший сенс. Це жадання молодої Італії, що, як мені здається, принесене на невидимих крилах і що зворушує й розчулює невідомо чому.

Середа, 3 січня 1877

Я повертаюся з Рима, дивіться радше додаток.
Сьогоднішній день провели в Сан-Ремо, княгиня заходила до мами запросити її на сніданок. Тож ми були всі разом. Мама бурчала, тобто вичитувала чоловікові, а втім, усе йшло добре. Молоде подружжя симпатичне, а Елен — велика шельма-філософ, радше добра, ніж лиха. Усі вони, безперечно, припадали мамі до ніг, та я не знаю, що пишу, я втомлена.
Я знову в Ніцці. О жах!

Четвер, 4 січня 1877

Анічкови, дідусь, що сліпий, Пелікан, що глухий, Бруссе, що кричить, усі кричать! Каштанові стіни, годинник із зозулею, суперечки дідуся, що горлає й стогне через дрібниці…
О, ще б пак! Плітки, бо пані Тютчева розповідає, що в нас уже нічого немає, що все продаватимуть, що карети від Біндера замовлені, але їх не доставляють через несплату, що… що…
Старигани, каштанові стіни! О кошмаре, о відчаю, о безумство!

П'ятниця, 5 січня 1877

Я згадую про герцога Гамільтона лише для того, щоб сказати собі, що я його забула; ця думка виникає з приводу того, що я сказала про нього П'єтрові.
Я була в Римі, і це наче я там і не була. А проте всі, кого ми зустрічали, здавалися радими знову нас бачити, і я досі бачу привітне обличчя Потьохіна, з яким ми одного вечора їздили на Skating, усе з думкою застати там Антонеллі, бо саме ввечері збирається погане товариство. Нам дали королівську ложу, та там не було нікого… Прогулянка на Пінчо першого дня нового року, ступою через велику кількість карет, поміж подвійним живоплотом чоловіків, — для мене завжди втіха. Я наставляю вухо й чую щонайулесливіші зауваги. Боґ, на справжнє ім'я граф де Помінський, як ніколи стріляє очима. Ця зухвала тварюка не позбавлена привабливості, та мені досить було б дізнатися, що він зронив бодай найменше прикре слово про мене, щоб зненавидіти його без міри. Прикметно, що за ці вісім днів у Римі голос мій був при мені, а ледве я приїхала до Ніцци, як знову маю жабу в горлі.
Щоб скоротити час, я проспала до першої, і за сніданком мене заскочили в пеньюарі граф Мержевський і його мати. Вони в Ніцці вже кілька днів і часто бувають.
Полишивши Бруссе сипати своїми найбезглуздішими жартами, я пішла геть після щонайбурхливішого обіду. Я граю роль мавпи в клітці, до якої кожен підходить, просовує крізь ґрати ціпок чи парасолю, а коли мавпа виконала свої найкращі стрибки, свої найвигадливіші витребеньки, свої найлютіші гримаси, від неї відходять, усміхаючись гостеві, якому неодмінно хотіли показати звірятко.
Потім ми поспівчували долі бідолашного Еміля, розореного Саетоне, Крешчі тощо. Перебуваючи в Римі, я написала акростих, який надіслала до Петербурга.
Émile dans peu de jours Miaulera, car des vautours Ignoblement vendant sa tour Lui joueraient un mauvais tour En voilà un four ?
Qu'onc après ce calembour À qui fera-t-il la cour ?
Un immense concours De dames qui pour Indemniser leur amour Font remuer la tour
Fichu coquin, crient-elles, bonjour !
Rends-nous nos cœurs, affreux Giaour Et puis va-t-en dans quelque four Te fourrer... ô Troubadour !
А потім пісня про повернення з Сербії, чи радше сценка.
Дія перша
Жірофла в турецькому халаті й пантофлях іде, підстрибуючи, і співає. Сцена відбувається між площею Массена й східною крамницею.
Вертаюся, о християнине, З тих місць, Веселих і ясних; Не знаючи зовсім географії, Я опинився не там, Де Сербія.
(Він спиняється і, мовби охоплений солодким спогадом, усміхається й б'є себе по колінах).
Що за пора. Ах! Сатано, Я гостював у Султана! двічі.
Решту вам дарую.
Отож сьогодні ввечері в моєму помешканні, освітленому, як щовечора, був великий прийом. Я люблю світло. Серед присутніх вельможних осіб впадали в око пані Анічкова з трьома доньками, генерал Бібі, Коліньйон, Валіцький, Діна, тітка й мама. Я сиділа біля каміна, спираючись на столик-ґерідон, ноги по-королівському випростані, а на голові чепець а-ля Марія Стюарт, — не ноги, а я. Ноги взуто в червоні мюлі, виготовлені Рубіні на взірець єгипетських черевичків, що вразили мене в Аїді.
Ви, може, гадаєте, що я розчарована, не побачивши Антонеллі. Що ж, ви помиляєтеся. Мені нема чого йому сказати, наразі з того вийшли б самі докори.
— Я — докори? Згодом.
А проте жахливо, що є чоловік, який думає про мене те, що Антонеллі має повне право думати, і то не без підстав.
О безумство, о приниження, о затемнення розуму.
Culpa mea.
Dubium, illusio, deceptio oppressio. Ось моє життя, виражене вишуканою мовою.
Я знаходжу лист від Берти з нагоди нового року й торбинку фіалок, які можна знайти лише в Ніцці, що її надіслав Рікардо.
Лише Ніцца може бути мені корисною. Я не легковажна й проводжу життя в наукових та історичних дослідженнях, вивчаючи стільки речей, яких не знаю.
І тоді… приходить шалене бажання мати розкішний кабінет для занять, повний коштовних книжок, щоб проводити там більшість часу.
Ось чому я хочу виходити у світ: знайти багатого чоловіка й віддатися навчанню, водитися з ученими мужами, письменниками, митцями. Ось чому.
А ви приписуєте це бажанню похизуватися сукнями!
Я ними аж ніяк не гордую, далеко ні. Тілесна розкіш потрібна розкоші духовній.

Субота, 6 січня 1877

Я зустріла княгиню Суворову на Skating, яка… повторила мені про Тютчеву те саме, що й нещодавно в Мортьє. Це було з приводу того, що я кажу про Ніццу.
Це місто пліток і наклепів, я дізналася про це, повертаючись із Рима.
І я розповіла їй усе це.
— Не зважайте на ці плітки, — каже вона, — і беріть

Примітки

Іт. (гасло Рисорджименто): «Ми хочемо приєднання до конституційного королівства Віктора-Емануїла».
Іт.: «Король і визволитель» — титул Віктора-Емануїла II після об'єднання Італії.
Віктор-Емануїл II (1820–1878) — перший король об'єднаної Італії; відомий своєю показною, хоч і незграбною зовнішністю.
«Молода Італія» (La Giovine Italia) — рух Рисорджименто, заснований Мадзіні 1831 року, що закликав до об'єднання Італії та республіканського правління.
Фр. sympathique — приязний, привабливий; у французькій 1870-х сильніше й точніше слово, ніж просто «милий».
«Каштанові стіни» (murs marrons) — для Марі взірець міщанської провінційної сірості.
«Годинник із зозулею» (pendule à coucou) — символ міщанського смаку й провінційного відліку часу, геть чужий Маріїному естетичному чуттю.
В оригіналі англійською: «Skating».
Фр. акростих, перші літери складають ім'я «ÉMILE». Зміст: «Еміль за кілька днів / нявчатиме, бо стерв'ятники, / ницо продаючи його вежу, / зіграють із ним лихий жарт. / Оце так провал?»
Фр.: «Бо ж після цього каламбуру / кому він залицятиметься?»
Фр.: «Незліченний натовп / дам, що задля / відшкодування свого кохання / трясуть вежею».
Фр.: «Клятий пройдисвіте, кричать вони, добридень!»
Фр.: «Поверни нам наші серця, бридкий ґяуре, / а тоді забирайся й запхайся / в якусь піч… о Трубадуре!»
Giaour (ґяур) — з турецької «невірний», немусульманин; тут ужито як театральну жартівливу образу в опереточному бурлеску.
Girofla — персонаж оперети Giroflé-Girofla (Лекок, 1874); Марі переносить це ім'я на свого вигаданого героя — сербського добровольця.
Лат.: «Моя провина» (з католицької сповідальної формули).
Лат.: «Сумнів, ілюзія, омана, гноблення».
Фр. cabinet d'études — кабінет чи приватна бібліотека добродія, традиційно чоловіча царина для серйозної інтелектуальної праці.
В оригіналі англійською: «Skating».