Понеділок, 1 січня 1877

Я силкуюся бути веселою, приходить Вісконті. Це «друг», ми говоримо про наші інтимні справи. Він каже, що про це не говорили. Це аж надто мене заспокоює. Він розповідає також, що донька кардинала збирається подати на родину Антонеллі непотрібний, але вельми скандальний позов, і що граф Луї з родиною живуть так убого й так погано тримають свій дім:
— Що я зрештою перестав туди ходити, скажу вам відверто, бо для мене такий занедбаний дім — це наче копняк під зад.
Що ж, для мене це теж копняк під зад, і я думаю про свою поблажливість до П'єтра з усмішкою співчуття.
Дивовижно, як мене ображають такі речі.
Що нижче він падає, то більше я шкодую про свою слабкість і то спокійніша щодо теперішнього.
Я отримала анонімний кошик квітів. Конвалії і плющ… це наводить на мрії. Це ні Сімонетті, ні Пловден, — останній приходить перед обідом, «боячись не застати нас увечері». Усі інші прислали б візитку… Мама сміється й запевняє, що це Анджеліні.
Ми виходимо, і задля великої скромності я вдягаю чорний капелюх, це вельми гарно.
Прогулянка, юрба доброзичлива, щаслива, наївна, палка, мистецька, що бавиться, мов дитина на святі…
Дивовижний захід сонця. Душа моя ніби має крила й хоче злетіти в небесні висоти.
Мені хочеться поїхати до Парижа. Я надіслала поштою Анджеліні чорне пасмо з маминого шиньйону.
Величезний ніс — Дорії, щоб нагадати йому про пані Леге. І листок помаранчевого дерева — Полеві Антонеллі.
І листа Анджеліні, у якому прошу його купити мені бонбоньєрку й надіслати її до Сан-Ремо, на Рокку… Я від'їжджаю завтра, але це припаси на Карнавал.

Примітки

Конвалія — традиційна новорічна квітка щастя у Франції та Італії; плющ у вікторіанській мові квітів символізує вірність і вічну прив'язаність.