Неділя, 31 грудня 1876

Я хочу провести Новий рік у Римі, бо є забобон, що як проведеш цей день, такою більш-менш буде й решта року.
Цей забобон змушує мене боятися похмурого першого січня.
Чи то був Антонеллі, у вівторок?
Прогулянка у Боргезе тощо (каретою, як завжди), під час якої мене не покидає якесь прикре відчуття.
Я щодня обідаю за загальним столом задля цих англійок, які бувають у найкращому товаристві чорного Рима.
Сьогодні ввечері ми були в Опері в тій самій ложі, що й уперше минулої зими, тобто з боку ложі-«човна», що завдавало клопоту цим панам, змушуючи їх раз у раз обертати голову.
Ах! Якби лиш я могла вийти заміж за своїм бажанням, як я… Є Дон Карлос, по якого я поїхала б на край світу, бо закохана в його портрет, а потім стільки інших… І Піццарді, що викапаний Антонеллі, тільки вродливий. Тобто… Піццарді — перший лев Рима, відколи вбив чоловіка на дуелі; кажуть, він прегарний. Антонеллі прагне бути на нього схожим — і запевняє, що схожий. Я б дуже хотіла побачити Піццарді.
Россі й Плауден нас не покидали. Плауден подав мені руку на виході, він тріумфує, наразі лише він. Та тріумфуватиме він недовго, сподіваймося.
Бідолашний Пʼєтро, «дуже сумний на селі». Та зовсім близько від Рима!!
Гадаю, я починаю подобатися Оскарові Анджеліні. Він завжди мене смішив. Він знає Ніццу й витівки мого брата Поля.
А потім?.. У театрі. Я кохала його несамовито…
Це все та сама поезія жалю… найвищі чари меланхолії.
Сьогодні ввечері мені бракує терпцю вдивлятися в дзеркало, виворожуючи свою долю.

Примітки

Фр. table dʼhôte — спільний обідній стіл у готелі, за яким мішалися гості всіх національностей. ↩
«Чорний Рим» — папське, клерикальне товариство, на противагу «білій» королівській (обʼєднаній) Італії. ↩
В оригіналі італійською: «barcaccia» — човноподібна ложа в передній частині театру. ↩