Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Понеділок, 25 грудня 1876

## Понеділок, 25 грудня 1876

# Lundi 25 décembre 1876

Чому я не вмію висловити всі ті прекрасні речі, які він мені навіює і які стільки інших казали стільки разів і так чарівно. Навести слово якогось великого мужа, славетне ім'я, похід якогось легіону… і це одразу набуло б маленького, тобто великого цікавого вигляду. Я була так заклопотана, упізнаючи ці місця, що голова нашого потяга вже була під скляним дахом вокзалу, а я все ще шукала очима дах, повний статуй Сан-Джованні-ін-Латерано. Іспанська послиця була там, приїхала зустріти кількох дам; я відвернула голову, коли вона мене впізнала, — мені було соромно приїздити до Рима… мені здається, тут на мене дивляться як на… чужачку.

Que ne sais-je dire toutes les belles choses qu'elle me fait penser et que tant d'autres ont dites tant de fois et d'une façon si charmante. Citer le mot de quelque grand homme, un nom fameux, la marche d'une légion quelconque... et ça aurait de suite un petit, c'est-à-dire un grand air intéressant. J'étais si occupée à reconnaître les lieux que la tête de notre train était déjà sous le toit vitré de la gare que je cherchais encore le toit peuplé de Saint-Jean de Latran. L'ambassadrice d'Espagne était là, venue à la rencontre de quelques dames; je détournai la tête lorsqu'elle me reconnut, j'étais honteuse de venir à Rome... il me semble qu'on m'y regarde en... intrus.

Ми зупиняємося в тому самому готелі, у тому самому помешканні; я піднімаюся сходами й, зійшовши нагору, спираюся на скляну кулю на розі поручня, як спиралася того вечора образи. Я кидаю спантеличений погляд на двері потайних сходів і йду зайняти кімнату з червоним камчатим шовком. Чи повірить хто? З думкою знову скористатися її потайним ходом. [Навскоси: Я вийшла, у темному вбранні, попід руку з батьком, у самісінький різдвяний натовп посеред Корсо, пішки. Усю дорогу я тільки те й робила, що паленіла й боялася когось зустріти. О Риме! Життя! Риме, чаро, радосте, мире й тривого. Риме.]

Nous descendons au même hôtel, dans le même appartement, je monte l'escalier et m'appuie, ayant monté, sur la boule de verre du coin de la rampe, comme je m'étais appuyée le soir de l'insulte. Je jette un regard... contrarié à la porte de l'escalier secret et je viens occuper la chambre de damas rouge. Le croirait-on ? Avec la pensée de faire de nouveau usage de son issue dérobée. [En travers: Je suis sortie, avec des habits foncés, au bras de mon père, en pleine foule de Noël au milieu du Corso, à pied. Tout le long du chemin je n'ai fait que rougir et craindre une rencontre. Ô Rome ! La vie ! Rome, enchantement, joie, paix et trouble. Rome.]