# Четвер, 21 грудня 1876

Четвер, 21 грудня 1876

Раніше я казала собі, що надто гострий смуток не може тривати довго, що завжди настає або полегшення, або якийсь кінець… Я помилялася. [На полях: Місця, написані всередині 21 грудня.] Я тихенько впадаю в лють і доводжу потворність… аж до того, що з повним холоднокров'ям б'ю склянки й стільці. Потім… я ходжу по своєму помешканні, яке освітила, і говорю вголос, нарікаючи й дивуючись із власної ницої поведінки. Чому Рим і все, що з ним пов'язано, змушує мене тремтіти? І це з моєї вини я не можу туди поїхати! Якби я не підштовхувала маму… Ах! Дарма, завжди щось знайдеться! Завжди якась провина!

П'ятниця, 22 грудня 1876

— Ми ніби й справді їдемо до Рима, — раптом каже тітка.
— Так і є, — відповіла я.
— Хіба ні? — каже мама.
— Стережіться, — підхопила я, — не спокушайте мене.
— О-го-го!
— А чому б їй не поїхати? — каже мама.
— До Рима? — питає тітка.
— Ну так, хай поїде з тобою на день, отак, як ви є.
— Гадаю, думка непогана. Тільки-но задумано — тільки-но й вирішено. Я кажу, які речі слід надіслати мені до Сан-Ремо, звідки я поїду до Рима. У Ментоні потяги перетинаються, і в тому, що йшов з Італії, я впізнала батька. Довелося гукати, метушитися, а втім, він і сам мене впізнав і поїхав із нами до Сан-Ремо. Княгиня заїхала по мене до готелю й привезла на віллу Рокка, де нині перебуває вся родина мавп — княгиня, її італійський коханець, Елен, її донька, Лола з чоловіком, італійцем Сперандіо. Дивлячись на них, можна проголосити: Дарвін великий! Якби не сувора скрута, я б ніколи не зв'язалася з цим набродом. Та вони справді дуже веселі.
Нарешті я поговорила серйозно, у точних і коротких словах, зі своїм осоружним батьком. І він відповів мені, що лише за кілька днів дасть остаточну відповідь, — на це рішення треба чекати, мов на ласку. Він, що не дав ні карбованця на виховання своїх дітей, — саме він… Та годі!

Субота, 23 грудня 1876

Якби я взяла з собою батька? Він згоден, але з мамою й на два дні. Ця домовленість має кілька переваг, зокрема й можливість мандрувати без витрат. Чекаючи на маму, якій я телеграфувала, щоб приїхала, я проводжу кілька годин на віллі Рокка. Тітка, героїчне створіння, лишається сама нудьгувати. Вона, звісно, не хоче знатися з людьми, з якими я воджуся. Та чи бачите ви, яку роль грає ця жінка через мою примху? Я її обожнюю. Сьогодні ввечері відкривається опера Сан-Ремо, ми беремо ложу принца Амедея й їдемо — я й тітка. Тут є сороки, надто одна, яка дуже старалася привернути мою увагу. Давали Rigoletto; в Італії всі вміють співати, тож вийшло непогано. Батько й Сперандіо, чоловік сестри Паші, зайшли до нашої ложі, а потім… Ах! Так, приїхала мама, ми повечеряли разом. Я заплатила, щоб зробити батька… щедрішим.

Неділя, 24 грудня 1876

Учора ми виїхали з Сан-Ремо — батько, мати і я, мов порядна родина, що завжди була разом. Чого я тільки не передумала за цю подорож! Та чарівні мрії, повітряні замки брали гору над усіма іншими чуттями й творили мені, як завжди, життя, відірване від людських справ. Стан вельми приємний, перерваний зупинкою потяга біля станції Альбісола через зсув на колії. Довелося зійти, ухопити свій багаж і кілька хвилин іти назустріч потягові, що приїхав по нас. Усе це при тремтливому світлі смолоскипів, що на тлі чорного обрію й під гомін розлючених хвиль було вельми мальовниче. Ця пригода спричинилася до того, що ми завели розмову з нашими супутниками, серед яких був військовий. Вони несли наші торби й підтримували нас самих під час важкого переходу. Офіцер виявився людиною досить освіченою й розумною, тож, на його подив, я втягнула його в розмову серйозну й навіть екстравагантну… політичну.

Примітки

Рос. sorokas — «сороки»; Маріїне кодове слово для залицяльників, ласих на блискуче й модне.