Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

# Четвер, 21 грудня 1876

## Четвер, 21 грудня 1876

## Jeudi 21 décembre 1876

Раніше я казала собі, що надто гострий смуток не може тривати довго, що завжди настає або полегшення, або якийсь кінець… Я помилялася. [На полях: Місця, написані всередині 21 грудня.] Я тихенько впадаю в лють і доходжу до потвори… аж до того, що з повним холоднокров'ям б'ю склянки й стільці. Потім… я ходжу по своєму помешканні, яке освітила, і говорю вголос, нарікаючи й дивуючись із власної ницої поведінки. Чому Рим і все, що з ним пов'язано, змушує мене тремтіти? І це з моєї вини я не можу туди поїхати! Якби я не підштовхувала маму… Ах! Дарма, завжди щось знайдеться! Завжди якась провина!

Je me disais avant qu'un trop vif chagrin ne pouvait durer, qu'il survenait toujours ou une amélioration ou une fin quelconque... Je me trompais. [En marge: Passages écrits au milieu du 21 décembre] J'entre tout doucement en fureur et je pousse la monstruosité... jusqu'à briser des verres et des chaises avec beaucoup de sang-froid. Puis... je me promène dans mon appartement que j'ai illuminé et je parle tout haut me plaignant et m'étonnant de ma conduite triviale. Pourquoi Rome et tout ce qui s'en suit, me font-ils frissonner ? Et c'est par ma faute que je n'y puis aller ! Si je n'avais pas poussé maman... Ah ! c'est égal, il y a toujours quelque chose ! toujours quelque faute !

## П'ятниця, 22 грудня 1876

## Vendredi 22 décembre 1876

— Ми ніби й справді їдемо до Рима, — раптом каже тітка. — Так і є, — відповіла я. — Хіба ні? — каже мама. — Стережіться, — підхопила я, — не спокушайте мене. — О-го-го! — А чому б їй не поїхати? — каже мама. — До Рима? — питає тітка. — Ну так, хай поїде з тобою на день, отак, як ви є. — Гадаю, думка непогана. Тільки-но задумано — тільки-но й вирішено. Я кажу, які речі слід надіслати мені до Сан-Ремо, звідки я поїду до Рима. У Ментоні потяги перетинаються, і в тому, що йшов із Італії, я впізнала батька. Довелося гукати, метушитися, а втім, він і сам мене впізнав і поїхав із нами до Сан-Ремо. Княгиня заїхала по мене до готелю й привезла на віллу Рокка, де нині перебуває вся родина мавп — княгиня, її італійський коханець, Елен, її донька, Лола з чоловіком, італійцем Сперандіо. Дивлячись на них, можна проголосити: Дарвін великий! Якби не сувора крайність, я б ніколи не зв'язалася з цим набродом. Та вони справді дуже веселі.

- Nous avons l'air d'aller à Rome, dit tout à coup ma tante. - C'est vrai, répondis-je. - N'est-ce pas ? fit maman. - Prenez garde, repris-je, ne me tentez pas. - Oh ! ho ! - Eh pourquoi n'irait-elle pas ? dit maman. - À Rome ? demanda ma tante. - Mais oui, qu'elle y aille avec toi pour un jour, comme vous êtes. - Je trouve l'idée bonne. Sitôt imaginé, sitôt décidé. Je dis les objets qu'on devait m'expédier à San Remo d'où j'irai à Rome. À Menton se croisent les trains, dans celui qui venait d'Italie je reconnus mon père. Il fallut appeler, m'agiter, d'ailleurs il m'avait reconnu aussi et vint avec nous à San Remo. La princesse vint me prendre à l'hôtel et m'amena à la villa Rocca où se trouve pour le moment toute la famille des singes,

Нарешті я поговорила серйозно, у точних і коротких словах, зі своїм осоружним батьком. І він відповів мені, що лише за кілька днів дасть остаточну відповідь, — на це рішення треба чекати, мов на ласку. Він, що не дав ні карбованця на виховання своїх дітей, — саме він… Та годі!

Enfin j'ai parlé sérieusement en des termes précis et brefs, avec mon fichu-père. Et il m'a répondu que dans quelques jours seulement il me donnerait une réponse définitive, il faut attendre comme une faveur cette décision. Lui qui n'a jamais donné un rouble pour l'éducation de ses enfants, c'est lui qui... Enfin !

## Субота, 23 грудня 1876

## Samedi 23 décembre 1876

Якби я взяла з собою батька? Він згоден, але з мамою й на два дні. Цей лад має кілька переваг, зокрема й ту, що мандрувати без витрат. Чекаючи на маму, якій я телеграфувала приїхати, я проводжу кілька годин на віллі Рокка. Тітка, героїчне створіння, лишається сама нудьгувати. Вона, звісно, не хоче змішуватися з людьми, з якими я воджуся. Та чи бачите ви, яку роль грає ця жінка через мою примху? Я її обожнюю. Сьогодні ввечері відкривається опера Сан-Ремо, ми беремо ложу принца Амедея й їдемо — я й тітка. Тут є сороки, надто одна, яка дуже старалася привернути мою увагу. Давали Rigoletto; в Італії всі вміють співати, тож вийшло непогано. Батько й Сперандіо, чоловік сестри Паші, зайшли до нашої ложі, а потім… Ах! Так, приїхала мама, ми повечеряли разом. Я заплатила, щоб зробити батька… щедрішим.

Si j'emmenais mon père ? Il y consent mais avec maman et pour deux jours. Cet arrangement présente plusieurs avantages, aussi celui de voyager sans dépenses. En attendant maman à qui j'ai télégraphié de venir je passe quelques heures à la villa Rocca. Ma tante, héroïque créature, reste seule à s'ennuyer. Elle ne veut naturellement pas se mêler aux gens que je fréquente. Mais voyez-vous le rôle que joue cette femme par mon caprice ? Je l'adore. L'Opéra de San Remo s'ouvre ce soir, on prend la loge du prince Amédée et on va, moi et ma tante.

## Неділя, 24 грудня 1876

## Dimanche 24 décembre 1876

Учора ми виїхали з Сан-Ремо — батько, мати і я, мов порядна родина, що завжди була разом. Чого я тільки не передумала за цю подорож! Та чарівні мрії, замки на піску брали гору над усіма іншими чуттями й творили мені, як завжди, життя, відірване від людських справ. Стан вельми приємний, перерваний зупинкою потяга біля станції Альбісола через зсув на колії. Довелося зійти, ухопити свій багаж і кілька хвилин іти назустріч потягові, що приїхав по нас. Усе це при тремтливому світлі смолоскипів, що на тлі чорного обрію й під гомін розлючених хвиль було вельми мальовниче. Ця пригода спричинилася до того, що ми завели розмову з нашими супутниками, серед яких був військовий. Вони несли наші торби й підтримували нас самих під час важкого переходу. Офіцер виявився людиною досить освіченою й розумною, тож, на його подив, я повела його в розмову серйозну й навіть екстравагантну… політичну.

Nous sommes partis hier de San Remo, mon père, ma mère et moi, comme une honnête famille qui a toujours été ensemble.