CZ ENUKFR

# Четвер, 24 листопада 1876

І так далі до нескінченності, тільки оскільки тема була для мене аж ніяк не весела, я задихалася, і щось підступало мені до горла, завдаючи страшного болю, надто через те, що я не дозволяла собі плакати. Я попросила повернутися з Діною, лишивши маму та її чоловіка в російському ресторані. [Два рядки викреслено] Цілу годину я просиділа непорушно, зі стиснутими губами й здавленими грудьми, не знаючи ні що думаю, ні що діється довкола. Тоді батько прийшов цілувати мені волосся, руки, обличчя з лицемірними й боягузливими наріканнями. — Того дня, коли тобі справді знадобиться допомога чи захист, скажи лиш слово, і я простягну тобі руку. Я зібрала останні сили й, напруживши горло, сказала: — Цей день настав, де ж ваша рука? — Зараз тобі ще не треба, — поспішив він відповісти. — Ні, треба. — Ні, ні. І заговорив про інше. — Невже ви, добродію, гадаєте, що настане день, коли мені знадобляться гроші? О! який же ви зухвалий! Того дня я зроблюся співачкою або вчителькою фортепіано, але у вас не проситиму нічого! Він не образився, йому досить було бачити мене такою нещасною, що я вже не могла більше. — Я мщуся! — сказав він мамі. О, боягуз. [Навскоси: Приписуючи його поведінці характер помсти, я його ушляхетнюю, я його виправдовую. Він не мстився. Ні. Він був ниций і злий, як завжди.] У мене вистачило сил лише все зняти й лягти. Ще не було й дев'ятої. Наступного дня я прокинулася дуже рано й знову заходилася думати про вчорашнє. Пам'ятаю, що була в чудового вишивальника й рисувальника на ім'я Дюшо. Я ходила туди з пані де Мертенс, яка зробила мені дивну пропозицію. Не більше й не менше — пропозицію шлюбу. Пан Жанв'є де Ла Мотт, колишній префект і депутат-бонапартист, хоче одружити свого сина, молодого чоловіка двадцяти семи років, мера свого департаменту, члена генеральної ради та депутата, як і його батько. Цей пан Февраль, ні, Жанв'є хоче посагу й розуму, який створив би йому політичну вітальню. Мені це здалося химерним, прикладеним до мене, і я відповіла, що не маю ані найменшого бажання виходити заміж; баронеса наполягала на принадах обох панів де Ла Моттів. — У всякому разі, — сказала вона, — запевняю вас, вам слід було б з ними познайомитися. — Познайомитися? Та залюбки. — Це друзі Кассаньяка, затяті бонапартисти, а ви ж, хто любить «змови», політику... Стара навіжена. Моє вчорашнє горе й приниження були винагороджені цього ранку. Мама розбудила мене, давши записку від Музе, у якій та запрошує на сьогоднішній сніданок, додавши до свого запрошення записку від Кассаньяка. Ця люба й чудова жінка! Пан мій батько, який хотів виїхати вночі, нічого такого не зробив, отримавши запрошення (учора, в четвер); навпаки, він надягнув сюртук із орденською розеткою, якою його нагороджено, і з гідною подиву покірністю вирушив на п'ятий поверх на рю Сент-Оноре, 420. Він повернеться до Парижа, і Кассаньяк візьме його з собою. Він, хто чинить нам лише зло, дістане це знайомство завдяки мені! Зрештою, що ж тут удієш?

Et ainsi de suite jusqu'à l'infini, seulement comme le sujet n'était pas bien drôle pour moi j'étouffais et il me montait quelque chose au gosier qui me faisait un mal affreux surtout parce que je ne me permettais pas de pleurer. Je demandai à rentrer avec Dina laissant maman et son mari au restauraut russe. [Deux lignes cancellées] Pendant une heure entière je suis restée immobile, les lèvres serrées et la poitrine oppressée ne sachant ni ce que je pensais ni ce qui se faisait autour de moi. Alors mon père vint me baiser les cheveux, les mains, la figure avec des plaintes hypocrites et lâches. — Le jour où tu auras vraiment besoin de secours ou de protection dis-moi un mot et je te tendrai la main. Je ramassais mes dernières forces et me raidissant le gosier je dis : — Ce jour est venu, où est votre main? — A présent tu n'as pas encore besoin se hâta-t-il de répondre. — Si, j'ai besoin. — Non, non. Et il parla d'autre chose. — Pensez-vous, Monsieur, que le jour vienne où j'aurai besoin d'argent ? Oh ! que vous êtes impertinent ! Ce jour-ià je me ferai chanteuse ou professeur de piano mais je ne vous demanderai rien ! Il ne s'offensa pas, il lui suffisait de me voir si malheureuse que je n'en pouvais plus. — Je me venge ! dit-il à maman. 0 le lâche . [En travers : En prêtant à sa conduite un caractère de vengeance, je l'ennoblis, je le justifie. Il ne se vengeait pas. Non. Il était vil et méchant comme toujours ] Je n'eus que la force de tout ôter et de me mettre au lit. Il n'était pas neuf heures. Le lendemain je m'éveillai de fort bonne heure et je me repris à penser à hier. Je me souviens que j'ai été chez une merveilleux brodeur et dessinateur nommé Duchod. J'y suis allée avec Mme de Mertens qui m'a fait une singulière proposition. Rien moins qu'une demande en mariage. M. Janvier de La Motte, ancien préfet et député bonapartiste désire marier son fils, jeune homme de vingt-sept ans, maire de son département, conseiller général et député comme son père. Ce monsieur Février, non, Janvier veut une dot et un esprit qui lui fasse un salon politique. Cela me parut baroque, appliqué à moi et je répondis que je n'avais nulle envie de me marier, la baronne insistait sur les charmes des deux messieurs de La Motte. — Dans tous les cas, dit-elle, je vous assure que vous devriez les connaître. — Les connaître ? je veux bien. — Ce sont des amis de Cassagnac, des bonapartistes enragés et vous qui aimez les "conspirations", la politique... Vieille folle. Mon chagrin et mon humiliation d'hier ont été récompensés ce matin. Maman me réveilla en me donnant un billet de Mouzay dans lequel elle invite à déjeuner aujourd'hui en joignant à son invitation un billet de Cassagnac. Cette chère et excellente femme ! Monsieur mon père qui voulait partir la nuit n'en fit rien après avoir reçu l'invitation (hier jeudi), au contraire il endossa une redingote avec boutonnière d'ordres dont il est décoré et se rendit avec une docilité admirable au quatrième étage de la rue Saint-Honoré, 420. Il reviendra à Paris et Cassagnac le mènera avec lui. Lui qui ne nous fait que du mal aura cette relation grâce à moi I! Enfin, que voulez-vous ?

Примітки

«Малоросійський» (фр. petit-russien) — імперський термін XIX століття на позначення українського. ↩