Неділя, 26 листопада 1876

Субота, 26 листопада 1876

Мій любий Кассаньяк уже був там, заповнюючи половину вітальні. Але він мене бентежить... що, гадаю, робить мене стриманішою, благопристойнішою. Відбулося знайомство. Батько повівся, як порядна людина, велика заслуга! По-перше, він дорожить Кассаньяком, а по-друге, його боїться. Кассаньяк... я його обожнюю. Нам подали сніданок, на який я аж ніяк не сподівалася, тобто розкішний. Я сиділа між Кассаньяком і Бланом, і саме з останнім переважно розмовляла, хоч і прагнула завести розмову з другим. Але другий такий поважний, що я мушу прибирати вигляду Вірджинії, аби не видатися зухвалою. Він знає, що мама була в Парижі два місяці тому. І коли мова зайшла про фотографії:
— Я приготував одну для вас, — сказав мені Кассаньяк, — але, — додав він, — я дозволю собі подарувати її панні лише після того, як попрошу дозволу в її матінки.
— Боже, який Кассаньяк благопристойний! — сказав Блан своїм глузливим тоном.
— Вас це, здається, дивує, — сказала я.
Оскільки я їла самий лише виноград, він безперестанку накладав мені його на тарілку. Я перекинула свою карафку, та перекинула келих помару, який, падаючи, потягнув за собою чарку сиракузького вина й ще одну порожню чарку. Усе це на прибор Кассаньяка.
— Це на щастя, добродію, і то потрійне.
— У мене все щастя, і більшого мені не треба. Бачили ви цього самовдоволеного. Підводячись із-за столу, він зачепив лампу й купу інших речей на каміні, Музе на мить стривожилася, але велетенський депутат простягнув руку й охопив усе, що збиралося впасти... Ах! якби так само було і з Імперією.
Він запропонував дістати квитки до Палати.
— Як же це, — сказав він, — маючи мене у своєму розпорядженні, ви мені нічого не сказали!
— Я терпіти не можу просити.
— Це єдиний спосіб щось дістати.
— Блане! телеграфуйте моєму батькові, що мені конче потрібні чотири місця на завтрашнє засідання, конче потрібні. Я сіла під сонячним променем, який золотив мене всю. Кассаньяк завтра ввечері їде полювати на вепра до Баварії. Він, звісно, бреше, і їде він зовсім не до Баварії.
[Зачорнені слова: Я взяла] його листа й пішла до Алексіса з мамою та Діною. Алексіс узяв його, понюхав, сказав мені, що він учорашній і що особа, яка його написала, бачила мене сьогодні вранці й завтра вирушає в подорож. Що ж до П'єтро — це щось надзвичайне. Спершу він сказав мені, що не бачить цієї особи і що вона, без сумніву, мертва. Це сповнило мене радості.
— Справді, мертва?
— Заждіть. Він знову взявся за свої штуки й сказав мені, що нарешті бачить його, але далеко від Італії, звідки прийшов цей лист. Цей лист написано давно, відтоді в житті цієї особи стався великий переворот, смерть у його родині; розірвані стосунки зі мною.
— Нарешті я його бачу. Це молодий чоловік, військовий... він далеко, він військовий... він мандрує... і не залізницею, о ні! верхи, так, верхи, він оточений чужими людьми, жінок немає, це на Сході.
Це схоже на Сербію... Рушаючи в Сербію... Цей галантний юнак Прагне віддати життя На покару лиходія. Отож одного дня він вирушає, Побожний, мов паламар, Прикмети неба помічає, Бере свій легкий тягар. Пару підштаників, Латані шкарпетки, Дуже старі штани Й дві зношені хустинки. Кінь під ним спотикається, Він геть захекався, Жилет його з плюшу, А ніс... замерз, посолився.
Уф. Алексіс твердить, що він страшенно нещасний. Батько поїхав! Уперше за чотири місяці я вільно дихаю!
— У вас є все, щоб бути цілком щасливою фізично. Але ваш душевний стан страждає, і ви нещасні. О! яка нервова система, це жахливо. Ви надто жвава, ви хочете жити надто швидко. У вас (аж надто правда) надмірна потреба прихильності, і... вам її бракує. Ви надзвичайно вразлива щодо... надто щодо прихильності, і немає нічого легшого, ніж вас зачепити. Ваша натура потребує... щоб вас любили, а вас люблять недостатньо, або ви собі це так уявляєте. — Алексіс. Ах! яка шкода, що Поль і Вір... ні, Поль де Кассаньяк завтра їде. Цей чудовий креол мав стурбований вигляд, і Алексіс мені про це сказав. Як він міг це знати? Га? Він їде завтра, до того ж сказав, що сьогодні до Палати не піде... Побачимо...
Він такий кумедний.
— Шкода, що ми не побачимо вас у Версалі, — сказала йому мама.
— Та що з того?
— А те, що нам було б приємно вас зустріти.
— Та що вам із того може бути?
— А те, пане де Кассаньяк, — сказала я, — невже ви не хочете, щоб вам говорили люб'язності?
— Бо я в них не вірю. Він такий високий... такий широкий, такий гладкий, такий смаглявий. Щойно він зачинив за собою двері, як знявся цілий хор похвал, і він тут-таки вихором повернувся по свої рукавички. Це було осоружно, на щастя, я нічого не сказала. [Чотири рядки викреслено]
Мама така хвора, що про те, щоб везти її до Версаля, годі й думати. Пан і пані де Мертенс заїхали по нас. Я була вбрана в біле, як завжди, але мала чорний оксамитовий капелюшок, що дивовижно золотив моє світле волосся. Ішов дощ. Ми вже були у вагоні, коли з'явився якийсь добродій з орденами, ще молодий, один із тих справжнісіньких французів, напівнегідник-напівпан, люб'язний на вигляд і черствий насправді, добрий для всіх, грубий і злий у душі. Марнославний і заздрісний, дотепний і дурний.
— Дозвольте, люба крихітко, — сказала баронеса, — відрекомендувати вам пана Жанв'є де Ла Мотта, очільника своєї партії, а отже, вашого друга. Я вклонилася, поки навколо мене відбувалися інші знайомства.
— Чи є місце? — раптом озвався різкий голос знадвору.
— А! це мій син, — сказав пан Жанв'є де Ла Мотт, — так, місце є, залазь. Сина відрекомендували, як і батька, на якого він страшенно схожий. Молодий чоловік, зроблений з молока, крові й чорнила. Вуса й еспаньйолка. Двадцять сім чи двадцять вісім років, як казали.
Пан де Ла Мотт-батько водив очима з мене на Діну, не знаючи, котра з нас вона. Я нічого не зробила, щоб йому підказати, бо обоє вони мені від першого погляду не сподобалися. Молодий депутат заходився говорити зі мною про політику.
— Те саме мені казав учора пан де Кассаньяк, — мовила я у відповідь на одну фразу.
— Ви [зачорнені слова: бачили] Поля де Кассаньяка, панно?
— Так, добродію.
— І... де ж це?
— У нас (кажу «у нас» для баронеси, яка мала не знати про сніданок).
— У вас! Мій батьку: Поль де Кассаньяк мав честь учора бути відрекомендованим панні! — це було сказано мало не криком, і він наче питав: Навіщо ви мене сюди вплутали, раз Поль де Кассаньяк...
— О ні, — сказала я холодно, — не вчора, а чотири місяці тому.
Цей потяг із депутатами нагадав мені потяги на стрільбу по голубах у Монако, тільки замість рушниць у них портфелі. Панове де Ла Мотти посадили нас у першому ряду праворуч, над бонапартистами, так що ми опинилися якраз навпроти республіканських лав. Зала, чи принаймні крісло голови й трибуна, знову нагадали мені стрільбу по голубах, тільки пан Ґреві замість того, щоб тримати мотузку від кліток, орудував дзвіночком, що не завадило лівиці кілька разів перебити чудову промову охоронця печаток пана Дюфора. Це порядна людина, і він мужньо й вправно боровся проти ницостей республіканських собак. Обговорювали бюджет у справах культів. Уважно слухаючи й пригадуючи прочитане в газетах, я одразу зорієнтувалася. Пан де Ла Мотт-батько двічі приходив до нас і вказував на всіх знаменитостей зали.
Якщо є на світі обличчя гидке й відразливе, то це Ґамбетта. Славетний фат, знаменитий бакалійник, не промовив ні слова, і жоден жест не зрадив його думки; він заплющував очі й наче казав: чиніть собі. Якби мені не пояснили, де які боки, я б упізнала їх і сама. Ліворуч — зграя лютих собак, найбрудніших і найгірше вихованих у світі, які кричать, виють, гавкають. Одні обхоплювали руками коліна й наче казали: О! я вже не можу! Інші затуляли обличчя, мовби промовляючи: Ох-ох-ох. Ще інші робили незбагненні жести, які, можливо, означали: оце добре сказано? Лівий центр, як і правий, мішаний. Правиця починається з чоловіків вродливих, добре збудованих, гарно вдягнених, із величним виглядом і вишуканими манерами; ці — за Бога й короля; на крайній правиці сідають чоловіки майже такі самі достойні, як перші: Мої. Усі ці партії доводять мене до розпачу!
Не приховуйте від себе нічого, це справжні оглядини перед шлюбом. А цинізм Батька... мене жахнув. Він нахилявся до вуха пані де Мертенс і говорив їй купу всього, наче мене там не було, і між іншим:
— Вона зовсім не неприємна моєму синові, цього я певен; тільки треба б знати, що вона думає про нього. Кров кинулася мені в обличчя, і я хотіла обернутися й зміряти його поглядом, щоб він зрозумів, що я думаю. Замість цього я роздивлялася через лорнет графа де Мон — мого вродливого й симпатичного легітиміста: людину глибоко релігійну й чесну. Засідання, зрештою, було дуже спокійне. Дощ усе йшов, і замість того, щоб шукати фіакр, ми сіли в омнібус.
Повернення було таке саме обурливе, як і дивне. Син, затриманий поважними справами, лишив нам Батька, який повівся так, як я ще ніколи не бачила. Він говорив про талії, про литки, про ноги, він узяв мою ногу в руку, а так само й ногу Діни та баронеси.
— Б'юся об заклад, що ви дивовижно збудовані, — сказав він.
— О! добродію, ви, як мені здається, заходите трохи задалеко, — сказала я зі сміхом, аби не бути змушеною влаштовувати скандал. Тоді стало гірше: стара навіжена й старий дурень заговорили про мою статуру, про мою кров, про мою плоть... мов про кобилу для кінного заводу. Ці собаки гадають, що Кассаньяк мені до вподоби, і мають нетактовність його паплюжити. Кассаньяк не бреше: учора він не пішов до Палати й сьогодні ввечері справді поїхав.
Підсумок цього засідання для мене... так, Рим, який я обожнюю дедалі дужче... поступається місцем нечистому, продажному, матеріальному місту. Прекрасне видіння... я покараю себе Парижем. Я знайшла фотографію кардинала замолоду, і... схожість із П'єтро така разюча, що... це справило мені велику втіху... Чи справді я його кохала? Я повернулася обурена, проклинаючи де Ла Моттів і всіх французів... окрім Поля... де Кассаньяка, але ж він креол, і ґасконець. Мамі він видався чарівним, і ми про це базікали до ночі.

Примітки

Блан — політичний знайомий за столом Музе; сніданок на рю Сент-Оноре, 420, четвертий поверх.
Фр. fat — пихатий, самозакоханий (французьке слово 1870-х); не «гладкий» у фізичному сенсі.
Алексіс — славетний паризький сомнамбула (ясновидець), до якого зверталися модні парижани. Він проводив психометричні читання за допомогою предметів.
Кассаньяк походив із Гасконі (південний захід Франції), з родини, що мала коріння в колоніальному світі; Марі називає його «креолом» — терміном, який часом вільно вживали щодо людей південного або змішаного походження.
Жуль Ґреві (1807—1891) — республіканський політик, голова Палати депутатів.
Жуль Дюфор (1798—1881) — охоронець печаток (фр. garde des Sceaux), який виступав на захист бюджету у справах культів.
Леон Ґамбетта (1838—1882) — республіканський лідер, ключова постать Третьої республіки. Зневага Марі відбиває її палкий бонапартизм.