# Четвер, 24 листопада 1876

Четвер, 24 листопада 1876

П'ятниця, 25 листопада 1876

До вечора все йшло сяк-так, але раптом зайшла дуже серйозна, дуже стримана, дуже чесна розмова про моє майбутнє. Мама висловилася належно з усіх поглядів. Ось коли треба було бачити батька! Він опускав очі, він насвистував лицемірства, а щодо відповіді... аж ніяк.
Є один малоросійський діалог, який характеризує цю націю і водночас може дати уявлення про батькову манеру.
Двоє селян: 1-й — Ішли ми разом великим шляхом. 2-й — Так, ішли. 1-й — Знайшли ми кожуха? 2-й — Знайшли. 1-й — Я тобі його віддав? 2-й — Ти мені його віддав? 1-й — Ти його взяв? 2-й — Узяв. 1-й — Де ж він? 2-й — Що? 1-й — Кожух! 2-й — Який кожух? 1-й — Та ми ж ішли великим шляхом? 2-й — Так. 1-й — Знайшли ми кожуха. 2-й — Знайшли. 1-й — Я тобі його віддав? 2-й — Ти мені його віддав. 1-й — А ти його взяв? 2-й — Узяв. 1-й — То де ж він? 2-й — Що? 1-й — Кожух! 2-й — Який кожух?
І так далі до нескінченності, тільки оскільки тема була для мене аж ніяк не весела, я задихалася, і щось підступало мені до горла, завдаючи страшного болю, надто через те, що я не дозволяла собі плакати. Я попросилася повернутися з Діною, лишивши маму та її чоловіка в російському ресторані. [Два рядки викреслено] Цілу годину я просиділа непорушно, зі стиснутими губами й здавленими грудьми, не знаючи ні що думаю, ні що діється довкола. Тоді батько прийшов цілувати мені волосся, руки, обличчя з лицемірними й боягузливими наріканнями.
— Того дня, коли тобі справді знадобиться допомога чи захист, скажи лиш слово, і я простягну тобі руку. Я зібрала останні сили й, напруживши горло, сказала:
— Цей день настав, де ж ваша рука?
— Зараз тобі ще не треба, — поспішив він відповісти.
— Ні, треба.
— Ні, ні. І заговорив про інше.
— Невже ви, добродію, гадаєте, що настане день, коли мені знадобляться гроші? О! який же ви зухвалий! Того дня я зроблюся співачкою або вчителькою фортепіано, але у вас не проситиму нічого! Він не образився, йому досить було бачити мене такою нещасною, що я вже не мала сил.
— Я мщуся! — сказав він мамі. О, боягуз. [Навскоси: Приписуючи його поведінці характер помсти, я його ушляхетнюю, я його виправдовую. Він не мстився. Ні. Він був ниций і злий, як завжди.] У мене вистачило сил лише все зняти й лягти. Ще не було й дев'ятої. Наступного дня я прокинулася дуже рано й знову заходилася думати про вчорашнє. Пам'ятаю, що була в чудового вишивальника й рисувальника на ім'я Дюшо. Я ходила туди з пані де Мертенс, яка зробила мені дивну пропозицію. Не більше й не менше — пропозицію шлюбу. Пан Жанв'є де Ла Мотт, колишній префект і депутат-бонапартист, хоче одружити свого сина, молодого чоловіка двадцяти семи років, мера свого департаменту, члена генеральної ради та депутата, як і його батько. Цей пан Лютий, ні, Жанв'є хоче посагу й розуму, який створив би йому політичний салон. Стосовно мене це видалося химерним, і я відповіла, що не маю ані найменшого бажання виходити заміж; баронеса наполягала на принадах обох панів де Ла Моттів.
— У всякому разі, — сказала вона, — запевняю вас, вам слід було б з ними познайомитися.
— Познайомитися? Та залюбки.
— Це друзі Кассаньяка, затяті бонапартисти, а ви ж, що любите «змови», політику... Стара навіжена. Моє вчорашнє горе й приниження були винагороджені цього ранку. Мама розбудила мене, давши записку від Музе, у якій та запрошує на сьогоднішній сніданок, додавши до свого запрошення записку від Кассаньяка. Ця люба й чудова жінка! Пан мій батько, який хотів виїхати вночі, нічого такого не зробив, отримавши запрошення (учора, в четвер); навпаки, він надягнув сюртук з орденською розеткою, якою його нагороджено, і з гідною подиву покірністю вирушив на п'ятий поверх на рю Сент-Оноре, 420. Він повернеться до Парижа, і Кассаньяк візьме його з собою. Він, який чинить нам лише зло, дістане це знайомство завдяки мені! Зрештою, що ж тут удієш?

Примітки

«Малоросійський» (фр. petit-russien) — імперський термін XIX століття на позначення українського.
Дошкульний жарт Марі: прізвище Жанв'є означає французькою «січень» (janvier), тож вона «схибнулася» на наступний місяць і назвала його паном Лютим.