Четвер, 26 жовтня 1876 (14 жовтня)

Благословенні будьте, залізниці! Ми в Харкові, у славнозвісного корчмаря Андріє; виїхали о першій зі старої Чернякивки на тридцятирічних конях, дідусевих конях. І відʼїзд, і дорога були справжнім феєрверком простих і чесних веселощів. Дихається зовсім інакше з людьми, які бажають тобі лише добра і які не криві й не горбаті.
Олександр мене неабияк просвітив, і мені варто лише пригадати, щоб побачити, що він каже правду. Справді, ніхто з полтавського товариства не буває в сестер Башкирцева; до Гавронців їздять по-парубоцькому, але не привозять туди ні дочок, ні дружин.
навскоси
Це неправда. Поки мій батько хотів, уся ця наволоч була в нього в ногах, усі, починаючи з губернатора, зʼїжджалися на свята, які він влаштовував для своїх коханок, коли заводив їх у Полтаві. Відколи в нього живе акторка, він став статечним.
Доказ — візити, яких мені так і не віддали.
Не люблять ходити в доми, де господар тримає акторку, яка бачиться з його сестрами, а в цих сестер — у княгині, наприклад, — на утриманні якийсь неаполітанець. Коли вже я про це заговорила, то скажу, що чарівна княгиня поїхала до свого Пульчинелли в Неаполь. Гарна мораль, слово честі! Красень прожив рік у Гавронцях, торік.
навскоси
Княгиня найняла цього італійця в Неаполі, і він жив у Гавронцях і щодня сідав до столу разом із французькою акторкою та дітьми пана Башкирцева, пані Горпінченко тощо! Коротше, дуже повчально.
Але я стаю розсудливою жінкою: купила гаманець, записую витрати, рахую. Лишенько!
Просто з вокзалу ми поїхали до Саде, вона почала церемонитися; тоді я перевернула догори дном її крамницю й дала їй скопіювати сукню від Лаферʼєра. Мені потрібен теплий одяг на дорогу
Агасфере, коли ж ти спинишся!
Лола, Надін, я і Етьєн, лишивши Марі й Олександра (Надін не ревнива), пішли до театру, де не було ані душі — буквально! Тоді ми перебралися до іншого театру, де, як сказав мені дядько, мав бути Милорадович. Я хотіла тільки показатися, бо, по совісті, він мене не розважає. Він побачив мене й навіть дуже здивувався, щось тихо сказав своєму супутникові, і обидва стали розглядати нас у лорнет. Ми сиділи в великій ложі навпроти ложі біля авансцени, як і він.
Мій гнів минув, і я знову мрію про Пʼєтро. Це нічого не доводить, я мріяла про всіх, навіть про російського імператора. Я не слухала пʼєси й мріяла. Це нездорово, але я в тому віці, коли мріють будь про кого, аби тільки мріяти.
Чи їхати мені до Рима, чи працювати в Парижі, щоб стати імператрицею? божевільна! Хе! хе.
Це просто смерть — Росія, така, якою її роблять для мене обставини.
Батько викликає мене телеграфом.
Отже, я не помилилася, коли описувала портрет великого князя Миколи. Лола, яка його бачила і танцювала з ним в інституті, каже, що в його профілі є щось від Антонеллі, а Антонеллі... чи думає він про мене? Ми розлучилися 22 травня... здається... пʼять місяців тому. Це довго... ба! я памʼятаю його, і він мене теж памʼятає. Щодо телеграми, то він удає, ніби її не одержав. Це розумно. Але я його проклинаю. Я присяглася і не шкодую. Те, що я про це кажу, я кажу просто так: перо добре пише, а куплена сьогодні ручка мене тішить. Вона зі слонової кістки, а всередині в неї олівець, два леза перочинного ножа й тримач для пера; до того ж на ній нанесено сантиметрові поділки, і нею можна виміряти все, що завгодно.
Ми повечеряли разом, а повертаючись із Надін до своєї кімнати, я зупинилася перед дверима якогось незнайомця й вилила склянку води в його чоботи, виставлені за двері.
Навіщо я осквернила свої губи! Без кохання й без насолоди! Мені навіть майже не хотілося, але я сто разів уявляла собі цю сцену за ці чотири роки і втілила уявне в життя просто так.
Мені так само хочеться поцілувати Пашу, як і Антонеллі. Якби ж це хоч було кохання, нестримна пристрасть, а то бруднитися задарма! тьху!
Я цього ніколи не забуду.