❦
Неділя, 22 жовтня 1876 (10 жовтня)
Пошта привезла купу листів, серед них один від Фостера; я нікого не занедбую.Dimanche 22 octobre 1876 (10 octobre)
Я нічого не знаю про те, що відбувається. Батько щохвилини радиться зі своєю сестрою. Я ні про що не питаю, та й про що я можу питати? Пані Тютчева чемна — і цим обмежується, що розумно. Вона була б дуже збентежена, зустрівши мене в Ніцці, якби зараз стала мені близькою. Тож із її приїзду мені не буде жодної користі. Може, краще було б сказати «так», коли батько запропонував мені сказати їй, щоб вона поїхала. Але ні, вона стала б непримиренною ворогинею. Утім, кажуть, у неї свої прикрощі, і вона плакала в кутку, поки ми сиділи всі разом за столом. Її князь у Полтаві — так і краще.
Je ne sais rien de ce qui se passe. Mon père confère avec sa sœur à chaque instant. Je ne demande rien, et que puis-je demander ? Mme Tutcheff est polie et elle se borne à cela, ce qui est sage. Elle serait bien embarrassée en me rencontrant à Nice, si elle se faisait intime. Ce qui fait que sa venue ne me servira à rien. J’aurais peut-être mieux fait de dire: oui, quand mon père m’a offert de lui dire de s’en aller. Mais non, elle serait devenue une ennemie implacable. D’ailleurs, on dit qu’elle a des chagrins à elle et elle a pleuré dans un coin pendant que nous étions réunis autour de la table. Son prince est à Poltava, cela vaut mieux ainsi.
Батько звелів постелити мені в його кімнаті; знову заговорили про моє становище, зіпсоване Тютчевою, чи Жоржем, чи самим чортом!
Mon père me fit préparer le lit dans sa chambre, de nouveau on parla de ma position gâtée par la Tutcheff ou Georges, ou le diable !
Я не мала сили переконувати, як попередніми разами; мовчки лягла, рада завісі, яка ховала мене від батькових очей. Оскільки я мовчала, він покликав мене, а тоді підійшов і сів на край мого ліжка. Але я не могла говорити, мене душили сльози, бо він кілька разів відповідав мені, що нічого не може вдіяти.
Je n’avais pas la force de plaider comme les fois précédentes, je me couchai silencieusement, heureuse du rideau qui me dérobait aux yeux de mon père. Comme je me taisais il m’appela et vint s’asseoir sur le bord de mon lit. Mais je ne pouvais parler, j’étouffais de larmes, car il m’avait plusieurs fois répondu qu’il n’y pouvait rien.
Я лише молила Бога, щоб він мене заспокоїв; я відчувала, як мені зводить щелепи, — так само, як перед нападом позавчора, — і мені було соромно виявитися нервовою. Батько мене втішав, а я від цього тільки ще більше впадала у відчай, надто тому, що в характері цього пана — доводити людей до нестями, щоб мати приємність щедро обдаровувати їх розрадами, такими ж зворушливими, як і марними. Саме це я й повторювала йому повільно й тихо, щоб не здатися плаксивою. Нарешті я пообіцяла йому, що вбʼю себе, і, коли свічку погасили, кілька хвилин думала про це, а тоді простягла руку до шухляди, де лежить заряджений револьвер; як я й передбачала, шум привернув увагу, мою руку перехопили, а зброю запхали під матрац.
Je priais seulement Dieu de me calmer, je sentais les contractions des mâchoires qui ont précédé la crise d’avant-hier et j’avais honte de me révéler nerveuse. Mon père me consolait et je n’en désespérais que davantage et surtout parce qu’il est dans le caractère du monsieur d’exaspérer les gens pour le plaisir de leur prodiguer des consolations aussi touchantes que stériles. C’est ce que je lui répétais d’une voix lente et basse pour ne pas paraître larmoyante. Enfin je lui promis de me tuer et la bougie éteinte j’y songeai pendant quelques instants ce qui me fait allonger la main vers le tiroir où se trouve le revolver tout chargé; comme je l’avais prévu le bruit attira l’attention, ma main fut arrêtée et l’arme fourrée sous le matelas.
На цьому я заснула, думаючи про цей бурхливий день, бо він таки був бурхливим: батько, його сестри і навіть пан Тютчев — усі злегка перекусалися1 між собою.
Sur ce je m’endormis, pensant à cette journée orageuse, car elle le fut, mon père et ses sœurs, et même M. Tutcheff, tous se sont légèrement entre-mordus. [sic]
О восьмій ранку пані Тютчева, яка напередодні мене поцілувала, увійшла до кімнати попрощатися й поцілувала мене знову. Поцілунок Юди.
A huit heures du matin, Mme Tutcheff qui m’avait embrassée la veille, entra dans la chambre pour faire ses adieux et m’embrassa de nouveau. Baiser de Judas.
Сьогодні день відʼїздів: княгиня й Гелена їдуть за кордон, а я — до Чернякивки, куди мене, як не дивно, кличе Етьєн. Я розбита. Я прокинулася лише для того, щоб проливати нові сльози; ніколи ще я не була така пригнічена; може, колись буду ще більше, але поки що це просто розпач.
C’est un jour de départs, la princesse et Hélène vont à l’étranger, et je vais à Tchernakowka où Etienne m’appelle étrangement. Je suis brisée. Je ne me suis éveillée que pour verser de nouvelles larmes, jamais je n’ai été aussi abattue, je le serai peut-être encore davantage à l’avenir, mais pour le moment c’est désespérant.
До речі. Я запроваджую, чи намагаюся запровадити, у ці записи іншу манеру. Шукатиму стислості, і, щоб ця перша фраза була стисла, не додаваймо ще одного пояснювального слова, хоч нам і кортить.
A propos. J’introduis ou je tâche d’introduire une autre manière dans cet écrit. Je vais chercher la concision, et pour que cette première phrase soit concise n’ajoutons pas un autre mot explicatif comme nous en éprouvons l’envie.
Примітки
Фр. entre-mordus [sic] — так у Марі. ↩