Неділя, 27 серпня 1876 (15 серпня) — Пашин розпач і самопоховання

# Dimanche, 27 août 1876 (15 août) - Pacha's Despair and Self-Burial

— Та що ж сталося? — спитала я.

— Qu'y a-t-il donc ? demandai-je.

— Що?

— Quoi ?

— Та всі мають таємничий вигляд, справді, стільки таємничості дивує мене в російському селі.

— Mais tout le monde a l'air mystérieux, vraiment tant de mystère m'étonne dans une campagne en Russie.

— То ви нічого не знаєте?

— Alors vous ne savez rien ?

— Нічого, та кажіть же.

— Rien, mais dites.

— Поль вам не сказав?

— Paul ne vous a pas dit ?

— Ні.

— Non.

— Тоді я не скажу, це паскудства, які мене не стосуються.

— Alors je ne dirai pas, ce sont des vilenies qui ne me regardent pas.

— Знову загадки! Ви мене спантеличуєте.

— Encore des énigmes ! Vous me confondez.

— Знаєте, Мусю, я думаю купити хатину в Гавронцях, — раптом мовив він.

— Vous savez Mousse, je pense à acheter une cabane à Gavronzi, dit tout à coup l'homme.

— Це так гарно, коли тебе замело снігом: нічого не чути, нікого не бачиш, можна мріяти на волі.

— C'est si bon quand on est enfoui dans la neige, on n'entend rien, on ne voit personne, on peut rêver en liberté.

— Та що це за думка — себе ховати!

— Mais quelle idée de vous enterrer !

— Мені тільки й лишається, що поховати себе.

— Il ne me reste qu'à m'enterrer.

— А чому ж?

— Et pourquoi ?

— Бо моє життя розбите.

— Parce que ma vie est brisée.

— Та де там, і хто ж його вам розбив, юначе?

— Allons donc, et qui vous l'a brisée jeune homme ?

— Мій батько і те виховання, яке мені дали; мені скалічили вдачу, і ось бачте — я ніщо і ніколи нічим не буду.

— Mon père et l'éducation qu'on m'a donnée, on m'a estropié le caractère et voyez je ne suis rien et je ne serai jamais rien.

— Що за думки! Та ви самі себе калічите.

— Voilà des idées, c'est vous qui vous estropiez vous-même.