Субота, 26 серпня 1876 (14 серпня) — Малювання портрета й лісовий скандал

Приємно розпашіла, я повернулася до китайської вітальні (так названої через дві вази й кілька ляльок) і, сівши на підлогу, заходилася впорядковувати пензлі та фарби. Батько не вірить у мої таланти. Я посадила Мішеля в одне крісло, Гриця в інше, а сама, влаштувавшись біля ніг останнього, за п'ятнадцять хвилин намалювала карикатуру на Мішеля на дошці, яку Гриць тримав мені замість мольберта. І, кладучи мазки то праворуч, то ліворуч, я відчувала, що мене пожирають очима, надто через мою шию, відкриту в цій сукні-ампір.
Батько був задоволений, а Мішель поцілував мені руку.
Ах! знаєте, Капітан утік уночі, сказавши перед тим Полеві, що він лише нещасний чоловік і що в нього вже паморочиться голова через мене.
По сніданку я запропонувала партію в крокет, але князь і Гриць, по-дурному всміхаючись, сказали мені, що мусять відлучитися години на дві у важливій справі. А тоді ввійшов Поль і погрозливо заявив їм, що коли вони підуть, він розповість мені все.
— Вони хочуть піти в ліс, — шепнув він мені на вухо. — Я сказав їм, що це образа для тебе, але вони не тямлять ніякої делікатності й вважають, що нечемно не піти провідати ту жінку.
Я не лише не змінилася на обличчі, а ще й відчула щось на кшталт розчарування в Грицеві і, узявши Мішеля за рукав, провела його до кімнати, замкнула там на два оберти ключа й заборонила тікати через вікно.
Унизу мене чекало тильбюрі, щоб я правила сама. Послуга від Поля, тільки мені здавалося, що тут щось криється, тож я запросила Пашу сісти зі мною.