Понеділок, 28 серпня 1876 (16 серпня) — Латинські вірші й удавана вченість

— Ні, я вже такий.
Я заговорила про коня.
— Як це дивно, — сказав мій супутник, — ви вмієте говорити про все, і ось учора за обідом, коли ви процитували латинські вірші, ніхто з присутніх нічого не зрозумів і, певно, навіть імені автора не знав, а проте всі загукали: «Ах! так, це слушно, ви маєте цілковиту рацію!» Отакі речі, отака брехня мене обурюють!
Повернувшись, я застала батька на канапі, Гриця, що сидів у капелюсі, і Мішеля, який порпався у своєму мікроскопі.
— Ну що, — мовила я весело, — звідки ці невдоволені чи меланхолійні міни? Що сталося? Невже моя відсутність так вас засмучує? Розумно було б це сказати.
Гриць зняв капелюха, а Мішель і далі розглядав блоху. Нарешті батько сказав, кинувши суворий погляд на обох:
— Нічого, але я не люблю, коли роблять дурниці, тут хтось хотів накоїти дурниць, і це мені не до вподоби.
— Гаразд, отже, усі, дедалі таємничіше! Чудово.