Понеділок, 4 вересня 1876 (23 серпня)

Нікого вже не було, навіть Мішеля, батько спав, коли приїхала стара дама в синіх окулярах, трохи горбата, плоска спереду, з великими ногами, з маленькою чорною парасолькою у великих руках. Вона спитала батька французькою, відрекомендувавшись дружиною чоловіка, який позавчора приїздив продавати овець, — управителя-француза. Батько з лінощів відмовився її прийняти; вона наполягала, і Паші довелося пʼять разів пройти шлях від вітальні до ліжка пана.

Нарешті, не слухаючи жодних доводів, фурія ввійшла до бібліотеки; Паша йшов за нею, намагаючись її втримати, але вона, нічого не слухаючи, ввійшла до спальні й, розсунувши завіси алькова, опинилася віч-на-віч із батьком. Той, приголомшений, підвівся й утупив у неї перелякані очі, аж тут вона вибухнула божевільним сміхом.

І цей сміх, мов вогонь по пороховій доріжці, перекинувся на весь нижній поверх і відгукнувся гучною луною, бо в кожній кімнаті був хтось — княгиня, Паша чи Поль, — хто надто довго стримувався. Вони гуртом увірвалися до батька, який так і сидів, тримаючись за боки від сміху, поки я вмивалася.

Тієї ночі, коли ми вдарили на сполох, як на пожежу, всі селяни збіглися з відрами, заступами, сокирами, але ми вже спали. Один селянин насмілився обуритися цим безладом; батько розгнівався й видав, наче король, наказ про увʼязнення, щоб бунтівника замкнули. Це сталося сьогодні при мені; я реготала, а селяни, що на нього донесли, лукаво посміхалися.

Мене покликали вночі з моєї кімнати на балкон і запустили маленький феєрверк для мене. На кожну ракету з гори відповідав крик — це був Семен, бідолашний дурник. Запевняють, що він не божевільний, а лише зробив собі з цього ремесло. Втім, враження було фантастичне: місяць, вогонь і божевільний, чиї крики кілька разів повторювала луна.

Я обожнюю феєрверки, а також водяні феєрверки — фонтани, якими славиться Петергоф. Вогонь і вода — дві пристрасті моїх очей.