Четвер, 24 серпня 1876 (12 серпня) — Філософська розмова й переправа через річку

Паша — мій справжній кузен, син батькової сестри. Цей чоловік мене інтригує. Сьогодні вранці ми розмовляли: він тримав мені п'яльці, а я вишивала. Зайшлося про батьків, і я сказала, що сини завжди судять учинки батьків, а опинившись на їхньому місці, чинять так само, щоб потім і їх самих судили власні діти.
— Це цілковита правда, — мовив юнак, — але мене мої сини не судитимуть, бо я ніколи не одружуся.
А за мить я сказала:
— [замазано: не було] ще таких юнаків, які не казали б того самого.
— Так, але зі мною — інша річ.
— А чому ж?
— Бо мені двадцять два роки, а я ще ніколи не був закоханий, і жодна жінка не впала мені в око.
— Це цілком природно, до цього віку й не слід бути закоханим.
— Як це? А всі ті хлопці, що кохають уже з чотирнадцяти років?
— Це потворність, та й усі ті закоханості не мають жодного стосунку до Кохання...
— Можливо, але я не такий, як усі, я незграбний, я гордий, тобто я кажу про своє самолюбство, а ще...
— Але ж усе це — чесноти, які ви мені перелічуєте...
— Добрі?
— Авжеж.
Потім, не знаю вже з якого приводу, він сказав мені, що якби його мати померла, він би збожеволів.
— Так... на рік, а потім...
— О! ні, я збожеволів би, я знаю.
— На рік, бо все стирається, коли бачиш нові обличчя.
— То ви заперечуєте вічні почуття й чесноту?
— Цілком.
— Як дивно, Мусю, — сказав він мені [слово закреслено], — як швидко зближуєшся, коли немає манірності.
Позавчора ввечері я казав Марія Костянтинівна, учора — панна Муся, а сьогодні...
— Муся, та й годі, і я так вам звеліла.
— Мені здається, ніби ми завжди були разом, такі прості й привітні ваші манери.
— Чи не так?
Я бавилася тим, що заговорювала до селян, яких ми зустрічали на дорозі та в лісі, і — уявіть собі — я говорю малоросійською вельми пристойно. Ворскла, річка, що тече через [замазано: батькове] село, улітку така мілка, що її переходять убрід, але навесні це справжня ріка. Мені заманулося, щоб мій кінь поплюскався у воді, і, високо підібравши амазонку, я в'їхала в річку. Це приємно відчувати і чарівно бачити. Коневі вода була по коліна.
— Це правда, — сказав мій кузен, — у вас дивовижний стан, я ще ніколи такого не бачив.
А Поль із братньою наївністю вигукнув, що я дуже повна... [замазано: порівняно], — мовляв, я не ношу ні спідниць у складки, ні турнюра.

Примітки

«Малоросійська» (фр. petit-russien) — застарілий термін XIX ст. на позначення української мови.
Турнюр (фр. tournure) — м'яка накладка під сукнею, що створювала модний у 1870-х роках силует ззаду.