❦
Пʼятниця, 1 вересня 1876 (20 серпня)
Vendredi 1er septembre 1876 (20 août)
Коли Олександр і Капітан поїхали, я малювала, грала в крокет і програла двісті карбованців, що разом з іншою сотнею становить триста. Але ви знаєте, що я не хвилююся через такі дрібниці.
Alexandre et Kapitan partis, j’ai peint, j’ai joué au croquet et j’ai perdu deux cents roubles, ce qui avec les autres cent fait trois cents. Mais vous savez que je ne m’inquiète pas pour si peu.
А ввечері було ще й не таке: ми грали в баккара. Я відіграла все і ще двадцять пʼять карбованців у Мішеля, які знову програла батькові, а коли цей шановний пан пішов спати, ми грали далі до одинадцятої. Після чого я цілих півгодини сміялася без причини — ні, не без причини, бо Мішель виголошував промови перед Пашею, який, нерухомий і мовчазний, як статуя, сидів на канапі. Я благала його засміятися, а він від того ставав лише серйознішим, а Мішель усе не вгавав, звертаючись до нього то як до геніального мрійника, то як до фальшивомонетника чи змовника, і закінчив припущенням, що Паша мріє про переселення до Європи, яке спустошить Індію та всю Азію.
Et le soir ce fut bien autre chose, nous jouâmes au baccara. Je regagnai tout, et en outre vingt-cinq roubles à Michel, que je reperdis à mon père et, ce vénérable monsieur s’étant couché, nous continuâmes jusqu’à onze heures. Après quoi j’ai ri sans cause pendant une demi-heure entière, sans cause non, car Michel faisait des discours à Pacha qui, immobile et silencieux comme une statue, se tenait assis sur le canapé. Je le suppliais de rire et il n’en devenait que plus sérieux, et Michel allait toujours s’adressant à lui tantôt comme à un rêveur de génie, tantôt comme à un faux-monnayeur ou bien un conspirateur et terminait par la supposition que Pacha rêvait à une migration en Europe qui dépeuplerait les Indes et toute l’Asie.
Я не пробула в себе й години й саме читала, коли почула своє імʼя під вікном; я відчинила його. Це були Поль і Мішель: налякавши євреїв і Шоколада, вони привели до мене цього останнього, якось дивно замотаного у свою ліврею.
A peine chez moi depuis une heure et lisant, j’entendis mon nom sous la fenêtre; je l’ouvris. C’étaient Paul et Michel, qui ayant effrayé les Juifs et Chocolat, m’amenaient ce dernier étrangement entortillé dans sa livrée.
Самі лише кпини й вибухи сміху — посеред ночі, при доволі гарному місячному світлі. Нарешті я почала кидати в них грушами, наказуючи Шоколадові схопити цих панів.
Ce ne furent que quolibets et éclats de rire, au milieu de la nuit et par un assez joli clair de lune. Enfin je leur jetai des poires, en disant à Chocolat d’empoigner ces messieurs.
— Ну ж бо, Шоколаде, слухайтеся!
— Eh bien, Chocolat obéissez !
— Я не чиновник, — відповів Шоколад.
— Je ne suis pas le fonctionnaire répondit Chocolat.
Вони ще побули, і Мішель виголошував один за одним уривки таких безглуздих трагедій, що аж любо було слухати.
Ils restèrent encore, et Michel débitait l’un après l’autre des lambeaux de tragédies si insensées que c’était un sucre.
Били в тарілки, але батько спить, як праведник, тож обмежилися тим, що пішли й вистрілили з двох рушниць під вікном євреїв, яких поселили в одному з маленьких флігелів.
On battit des cymbales mais mon père dort comme un saint, on se contenta donc d’aller décharger deux fusils sous la fenêtre des Juifs logés dans un des petits pavillons.