❦
Субота, 2 вересня 1876 (21 серпня)
Samedi 2 septembre 1876 (21 août)
Я знову грала. Це систематичне отупіння розуму мене анітрохи не дивує; гра була велика — понад дві тисячі франків пройшли... через мої руки, але скінчилося все дрібницею.
J’ai encore joué. Cet abrutissement systématique de l’intelligence ne m’étonne pas du tout; le jeu était gros, plus de deux mille francs, me passèrent... entre les mains mais ça finit par une bagatelle.
Я мало не зомліла від спеки, а коли під обід приїхали двоє Крокодилів1 із Полтави, я вбралася по-парадному, але настрій у мене був геть кепський. Запустили феєрверк, який ми дивилися з балкона, всуціль обвішаного венеційськими ліхтариками, як і червоний дім, і все подвірʼя.
Je me suis presque évanouie de chaleur et lorsque vers dîner arrivèrent deux Crocodiles de Poltava, je fis grande toilette mais mon humeur était bien basse. On tira un feu d’artifice que nous regardâmes du balcon tout garni de lanternes vénitiennes ainsi que la maison rouge et toute la cour.
Потім батько запропонував прогулянку, бо ніч була напрочуд гарна. Я перевдяглася, і ми пішли в село; сіли перед шинком, розбудили скрипаля й божевільного, щоб потанцювати, але скрипаль, який був лише другою скрипкою, ніяк не хотів збагнути, що першої немає, і вперто грав... свою другу партію. Кричали, кликали соцького, сільського начальника, але наші селяни й не подумали вставати через таку дрібницю, і за півгодини ми рушили додому з підступними намірами, а саме: батько, я й Поль вилізли на самий верх дзвіниці по неймовірній драбині й ударили в пожежний дзвін. Я дзвонила з усієї сили. Я ніколи ще не була так близько до дзвонів, і якщо спробувати говорити, поки вони дзвонять, то в першу мить відчуваєш якийсь жах, бо здається, ніби слова вмирають на устах, як у кошмарі.
Ensuite mon père proposa une promenade, la nuit étant remarquablement belle. Je changeai de vêtement et nous allâmes dans le village, on s’assit devant le cabaret, on réveilla un violoniste et un fou pour danser, mais le violoniste n’étant que le second violon, ne voulut jamais comprendre que le premier étant absent et s’obstina à jouer... sa seconde partie. On cria, on appela le sotoki, magistrat de village, mais nos paysans ne se levèrent pas pour si peu et au bout d’une demie-heure on s’en alla vers la maison avec des intentions perfides, notamment, mon père, moi et Paul montâmes au haut du clocher par une échelle insensée, et on sonna de la cloche à incendie. Je sonnai de toutes mes forces. Je ne m’étais jamais trouvée si près des cloches et, si l’on essaye de parler pendant qu’elles sonnent, on éprouve une espèce de terreur dans le premier instant, car il semble que les paroles meurent sur les lèvres comme dans un cauchemar.
Зрештою, усе це було не дуже весело, і я була щаслива повернутися до себе; туди прийшов батько, і ми мали предовгу розмову. Але я була знервована і замість говорити весь час плакала. Серед іншого він говорив про Милорадовича: мама, певно, відрекомендувала мені його як чудову партію, але сам він і кроку не ступить, щоб це влаштувати, бо Милорадович — лише тварина, жадібна до грошей. Я поквапилася... заспокоїти його. А потім... говорили про все; батько спробував був трохи впиратися, я не поступилася ні на волосину, і ми розійшлися чудово. Утім, останнім часом він, як завжди, був винятково делікатний, а ще сказав мені своєю сухою й різкою манерою такі ніжні речі, що вони мене зворушили.
Enfin, tout cela n’était pas bien amusant et je fus bien heureuse de rentrer chez moi où mon père vint et nous eûmes un longuissime entretien. Mais j’étais énervée et au lieu de parler je pleurais tout le temps. Entre autres il me parla de Miloradovitch disant que sans doute maman me l’avait désigné comme un excellent parti, mais que lui ne ferait pas un pas pour arranger cela, attendu que Miloradovitch n’était qu’un animal à argent. Je me hâtais... de le rassurer. Et puis... on parla de tout, mon père essaya de faire un peu le rétif, je ne cédai pas d’une ligne, et nous nous quittâmes admirablement bien. D’ailleurs il a été comme toujours depuis quelque temps d’une délicatesse exquise et puis il m’a dit de sa manière sèche et rude des choses si tendres qu’elles m’ont touchée.
Залишившись сама, я лягла на канапу й так і лежала, плачучи й мріючи, зовсім отупіла й зневірена. А тепер уже майже світає...
Seule, je m’étendis sur le canapé et j’y restai à pleurer et à rêver, très abrutie et découragée. Et, à présent, il fait presque jour...
Боже і Діво, будьте милостиві до мене!
Dieu et la Vierge soyez bons pour moi !
Я не стримувалася щодо Тютчевої і навіть сказала батькові, що вона ним верховодить і що через це я не можу на нього покластися.
Je ne me gênai pas à l’endroit de la Tutcheff, et je dis même à mon père qu’elle le dominait et que je ne pouvais à cause de cela compter sur lui.
— Мною! — вигукнув він. — О ні!
— Moi ! s’écria-t-il, oh ! non.
— Вами легко верховодити.
— On vous domine facilement.
«Але вона — о ні! Та й з усіх моїх сестер її я люблю найменше». І я хотіла поїхати ще до її приїзду. Гидко водитися з нею тут, щоб потім вона не віталася зі мною деінде.
— Mais elle, oh ! non, d’ailleurs de toutes mes sœurs c’est celle que j’aime le moins. Et je désirai m’en aller avant son arrivée. Il est détestable de faire la vie ici avec elle pour qu’elle ne me salue pas ailleurs.
— О, будь спокійна щодо цього. Побачивши тебе ось так, тут, у мене, вона лащитиметься до тебе, як собака, і лежатиме в тебе в ногах.
— Oh ! sois tranquille, quant à cela. En te voyant, ici, chez moi, comme ça, elle te flattera comme un chien et sera à tes pieds.
Примітка упорядниківс. 182 рукопису
Примітка упорядників
[сторінки, ймовірно, вирвано: с. 183–184 рукопису]
[pages probablement arrachées : p. 183-184 du manuscrit]
Вкладка · mémento de Marie, fin du carnet
1/ сходи, щоб вести на них свій салон, — чарівна ідея: там виглядаєш чудово, а якщо ще влаштувати перспективу...
1/ escaliers pour tenir son salon, charmante idée, on y paraît superbe et, en arrangeant une perspective...
Примітки
Глузливе прізвисько, яким Марі називає провінційних поміщиків і чиновників із Полтави, що навідуються до її батька в Гавронці. ↩