Понеділок, 28 серпня 1876 (16 серпня)

Батько пробув у Полтаві до шостої. Він був на службі. А я спробувала пофілософствувати з княгинею, але це переросло в розмову про кохання, чоловіків і королів. Газети пишуть, що кардинал збожеволів. Ну що ж, моя маленька сомнамбула не так уже й збрехала.
Я обгоріла на сонці, три години граючи в крокет із Полем. Я програла йому сто карбованців. Але це мене розвеселило, і я з найбільшим запалом розводилася про смерть кардинала, перебиваючи себе, щоб поговорити з батьковими куріпками, замкненими в старому акваріумі з дірками вгорі.
Мішель привіз Олександра, а Гриць приїхав пізніше.
Бувають дні, коли на душі якось ніяково. Сьогодні саме такий день! Хоч я й показала Олександрові всю свою владу над Башкирцевим і те, як я тут почуваюся вдома, я невдоволена.
Милорадович привіз княгині букет, а за хвилину, за столом, довго розводився з Олександром про вирощування овець.
— Я більше люблю, коли ви говорите про букети, ніж коли про овець, Грицю, — сказав батько.
— Ах, тату, — мовила я, — це ж вівці дають букети.
Я не мала жодної задньої думки, але всі якось ворухнулися, і я почервоніла до самих вух.
А потім, увечері, мені дуже хотілося, щоб Олександр побачив, як Гриць до мене залицяється. І не вдалося! Цей дурень не відходив від Мішеля.
Втім, він і справді дурний, і всі тут це кажуть. Я хотіла була його захищати, але сьогодні ввечері — чи то з поганого настрою, чи то з переконання — я згодна з усіма.
Коли вони поїхали до червоного дому, я сіла за фортепіано й виливала на клавіші всю нудьгу й роздратування, що в мені накипіли. А тепер я засну, мріючи про Кассаньяка або про великого князя Миколу, — може, це мене розважить.
Місяць тут блідий; я дивилася на нього, поки стріляли з гармати. Батько поїхав до Харкова на два дні. Гармати — одна з його марнославних забаганок, у нього їх девʼять, і сьогодні ввечері стріляли, поки я дивилася на місяць... гм, як це безглуздо.