❦
Субота, 26 серпня 1876 (14 серпня)
Samedi, 26 août 1876 (14 août)
Село — це просто смерть від нудьги.
C’est crevant la campagne.
Який сором! Який жах! І я не звеліла вигнати його за двері після цього! Я пробачила йому, я з ним говорила, я його цілувала! Я! Я пробачила цю образу! Найогиднішу, найбруднішу! Принаймні ніхто про це не знає... а може, він розповів! Тьху! Бруд! Приниження! Сором, сором, сором!
Quelle honte ! Quelle horreur ! Et je ne l’ai pas fait jeter à la porte après cela ! Je l’ai pardonné, je lui ai parlé, je l’ai embrassé ! Moi ! J’ai pardonné cette insulte ! La plus abominable, la plus sale ! Personne ne le sait au moins... il l’a peut-être raconté ! Fi ! Saleté ! Dégradation ! Honte, honte, honte !
З дивовижною швидкістю я накидала два портрети — батька й Поля. Це забрало тридцять пʼять хвилин.
Avec une rapidité étonnante j’ai esquissé deux portraits, mon père et Paul. Cela a duré trente-cinq minutes.
«Скільки жінок на цьому світі не могли б сказати того ж самого».
“Combien de femmes en ce monde Ne pourraient pas en dire autant.’’
Батько, який вважав мій талант марною похвальбою, визнав його і був задоволений. А я — у захваті, бо малювати означає йти до однієї з моїх цілей. Кожна година, прожита поза цим чи поза кокетством (бо кокетство веде до кохання, а кохання — може, й до шлюбу), падає мені на голову, мов тягар. Читати? Ні! Діяти! Так.
Mon père, qui estimait mon talent comme une vaine vantardise, le reconut et fut content. Et moi, transportée, car peindre, c’est marcher vers un de mes buts Chaque heure passée en dehors de cela ou de la coquetterie (car la coquetterie mène à l’amour et l’amour à un mariage peut-être) me tombe comme un poids sur la tête. Lie ? Non ! Agir ! Oui.
Як подумаю про овацію, яку влаштували Кассаньякові 15 серпня! Я прочитала про це тут, у російській газеті. Бонапартистська демонстрація, та ще й яка виразна. Кассаньяка мало не задушили серед загального захвату. Від цього читання мене всю пройняв дрож, і воно так запаморочило мені голову, що я й досі задихаюся.
Quand je pense à l’ovation faite à Cassagnac le 15 août ! Je l’ai lu dans un journal russe ici. Une démonstration bonapartiste des plus accentuées. On a manqué d’étouffer Cassagnac au milieu de l’enthousiasme général. Cette lecture m’a fait courir un frisson par tout le corps et m’a tellement monté la tête que j’en étouffe encore.
Мене розпитували про Кассаньяка, я розповіла, що знаю, і, говорячи про нього, дійшла до фанатичного захвату. Його дивовижна стаття в «Ле Пеї» довершила справу, і... ну от, я й пропала!
On m’a questionné sur Cassagnac, j’en ai raconté ce que je sais et en en parlant je suis arrivée à un enthousiasme de fanatique pour lui. Son article étonnant dans “Le Pays” a mis le comble et... bon, j’y suis !
Я ще лежала в ліжку, коли до мене зайшов батько, і після кількох звичайних фраз, коли Поль вийшов з кімнати, запала тиша, під час якої я відчувала, що батько хоче щось сказати; а оскільки я хотіла говорити про те саме, то навмисне мовчала — і щоб не почати першою, і щоб потішитися, дивлячись, як вагається й ніяковіє хтось інший, а не я.
J’étais encore couchée quand mon père entra chez moi et après quelques phrases ordinaires, Paul étant sorti de la chambre, il se fit un silence pendant lequel je sentais que mon père avait quelque chose à dire et comme je voulais parler de la même chose je me suis tue exprès, tant pour ne pas commencer que pour avoir le plaisir de voir l’hésitation et l’embarras d’un autre que moi.
— Гм... отже... що ти мені скажеш? — спитав він нарешті.
— Hum... alors... que me diras-tu, demanda-t-il enfin.
— Я, тату? Нічого.
— Moi, papa ? Rien.
— Гм... дуже добре... гм, то як ти кажеш?
— Hum... fort bien... hum alors, comment tu dis ?
— Що?
— Quoi ?
— Гм... ти казала... гм... щоб я поїхав з тобою до Рима, гм... то як же?
— Hum... tu as dit... hum., que je vienne avec toi à Rome, hum... alors comment ?
— Та просто.
— Mais tout simplement.
— Але...
— Mais...
Він вагався, перебираючи мої щітки й гребінці.
Il hésitait en tourmentant mes brosses et mes peignes.
— Але якщо я поїду з тобою... гм... а мама... вона не поїде? І тоді... розумієш, якщо вона не поїде... гм, як же бути?
— Mais si je viens avec toi... hum... et maman... elle ne viendra pas ? et alors... vois-tu, si elle ne vient pas... hum comment faire ?
Ага! ага! клятий батько. Ось ми й дійшли до суті. Це ти вагаєшся... чудово! Кассаньяк і Ватикан — це дуже добре.
Ah ! ha ! fichu père. Nous y sommes. C’est toi qui hésite... adorable ! Cassagnac et le Vatican c’est fort bien.
— Мама? Мама поїде.
— Maman ? Maman viendra.
— Он як?
— Ah ?
— Та й мама зробить усе, що я захочу. Її вже немає, є тільки я.
— Maman d’ailleurs fera tout ce que je voudrai. Elle n’existe plus, il n’y a que moi.
Тоді, з помітною полегкістю, він поставив мені кілька запитань про те, як мама проводить час, про те, як я подорожую, — словом, про купу всього.
Alors visiblement soulagé il me fit plusieurs questions sur la manière de passer son temps, de maman et sur ma manière de voyager et un tas de choses enfin.
Чому мама застерігала мене від татового злого язика і його звички збивати людей з пантелику й принижувати їх? Бо це правда. Але чому ж я не почуваюся ні приниженою, ні збентеженою, тоді як мама завжди саме так і почувалася?
D’ou vient que maman me prévenait contre le méchant esprit de papa et son habitude confondre les gens et les humilier ? Cela vient de ce que c’est la vérité. Mais pourquoi ne suis-je ni humiliée ni confondue, tandis que maman l’a toujours été ?
Бо батько розумніший за маму, але не такий розумний, як я. До того ж він мене страшенно поважає, бо я завжди беру гору в суперечці, а моя розмова дуже цікава для чоловіка, який заіржавів у Росії, але має досить знань, щоб цінувати їх в іншому.
Parce que mon père a plus d’esprit que maman et qu’il n’a pas autant d’esprit que moi. En outre il me respecte énormément car je le bats en discussion toujours et ma conversation est pleine d’intérêt pour un homme rouillé en Russie mais ayant assez de connaissances pour les apprécier chez un autre.
Я нагадала йому, що хочу побачити полтавське товариство, і з його відповідей добре зрозуміла, що йому соромно показати мені тих, серед кого він блищить. Та коли я сказала, що хочу їх бачити, хай навіть вони напхані багном і вкриті рогожею, він сказав, що буде по-моєму, і взявся разом із княгинею складати список дам, до яких треба поїхати з візитом.
Je lui rappelai mon désir de voir les gens de Poltava et je vis bien par ses réponses qu’il avait honte de me montrer ceux parmi lesquels il brille. Seulement lorsque je lui dis que je les voulais, fussent-ils rembourrés de boue et couverts de paillasses, il me dit qu’il serait fait selon mon désir et se mit avec la princesse à faire une liste des dames qu’il fallait aller voir.
— А пані Милорадович, — спитала я, — ви з нею знайомі?
— Et Mme Miloradovitch, demandai-je, la connaissez-vous ?
— Так, але я до неї не їжджу, вона живе відлюдно з тією паскудницею Беллі та тим Йоніною.
— Oui, mais je ne vais pas la voir, elle vit retirée avec cette drôlesse de Belli et ce Yonina.
— Так, але мені треба поїхати до неї з вами: вона знала мене малою, вона мамина приятелька, а що, коли вона мене знала, я була дуже грубенька дівчинка й не надто показна на вигляд, то тепер я хочу стерти те погане враження.
— Oui, mais il faut que j’aille chez elle avec vous, elle m’a connue petite, c’est une amie à maman et puisque lorsqu’elle m’a connue j’étais une petite fille très rude et assez désavantageuse au physique, je désire donc effacer cette vilaine impression.
— Ну що ж, поїдемо, тільки я на твоєму місці не їхав би.
— Eh bien nous irons, seulement à ta place je n’irais pas.
— А чому?
— Et pourquoi ?
— Бо... гм... вона може подумати...
— Parce que., hum - elle pourra croire...
— Що ж саме?
— Quoi donc ?
— Та всяке...
— Mais toute sorte de choses...
— Та кажіть же, я люблю, коли говорять ясно, а натяки виводять мене з терпцю.
— Mais dites, j’aime qu’on s’explique clairement et les demi-mots m’impatientent.
— Вона подумає, що ти маєш якісь наміри...
— Elle croira que tu as des vues...
— Які наміри?
— Quelles vues ?
— Ну... гм, її син, вона подумає, що ти хотіла б бачити його претендентом на твою руку.
— Enfin., hum, son fils, elle pensera que tu le voudrais comme prétendant.
— Гриць Милорадович? О! ні, тату, вона так не подумає, та й Милорадович — чарівний юнак, якого я знаю з дитинства і якого дуже люблю, але вийти за нього? Ні, тату, Милорадович — не той чоловік, якого я бажаю. Будьте спокійні.
— Gritz Miloradovitch ? Oh ! non papa, elle ne le pensera pas et d’ailleurs Miloradovitch est un charmant jeune homme que j’ai connu enfant, que j’aime beaucoup mais l’épouser ? Non, papa, Miloradovitch n’est pas le mari que je désire. Soyez tranquille.
Я брехала. Милорадович, якщо правда те, що кажуть про його статки, — бажана партія. Тут йому приписують землі в шести губерніях, щось близько ста пʼятдесяти тисяч десятин. Це казково.
Je mentais. Miloradovitch, si ce qu’on dit de sa fortune est vraie, est un parti désirable. On lui attribue ici des terres dans six gouvernements, quelque chose comme cent cinquante mille arpents de terre. C’est fabuleux.
Кардинал помирає.
Le cardinal se meurt.
Нікчемна людина! Ось кого я хотіла б розчавити — я про племінника. Чому я не королева? Я звеліла б запроторити його в одиночну камеру й тримала б його там шість років. Але я не королева, і мені лишається тільки просити Поля де Кассаньяка вбити цю мерзенну комаху, яка сміє жити, образивши мене.
Misérable homme ! En voilà un que je voudrais écraser, je parle du neveu. Que ne suis-je reine, je le ferais enfermer au secret et je l’y tiendrai six ans. Mais je ne suis pas reine, il ne me reste que prier Paul de Cassagnac de tuer cet abominable insecte qui ose vivre m’ayant insultée.
За обідом говорили про хоробрість, і я сказала річ надзвичайно слушну. А саме: той, хто боїться і йде назустріч небезпеці, хоробріший за того, хто не боїться. І що більше боїшся, то більша заслуга.
A dîner on parla de la bravoure et je dis une chose remarquablement juste. C’est que celui qui a peur et va au danger est plus brave que celui qui n’a pa peur. Et plus on a peur plus on a de mérite..