❦
Четвер, 10 серпня 1876 (29 липня)
Jeudi, 10 août 1876 (29 juillet)
Я не прощаю собі того, що образила молодого кінногвардійця — такого вихованого. Учора я не все розповіла. Коли він уже почервонів від злості, Ніна якнайчемніше запитала його, чи не заважатиме йому дим, і закурила цигарку.
Je ne me pardonne pas d’avoir offensé le jeune garde à cheval si comme il faut. Hier je n’ai pas tout dit. Lorsqu’il était déjà rouge de colère, Nina avec la plus grande politesse lui demanda si la fumée ne le dérangerait pas et alluma sa cigarette.
Бідолашний Іссаєвич прийшов сьогодні вранці цілувати мені руку під приводом того, що вчора мене не бачив. Він тільки й каже, що придворне життя в Росії підійшло б мені чудово, — а за хвилю, що незабаром його призначать камергером.
Pauvre Yssayevitch est venu ce matin me baiser la main sous prétexte de ne pas m’avoir vue hier. Il ne fait que dire que la vie à la cour de Russie me conviendrait à merveille, et un instant après, que, bientôt, il va être nommé gentilhomme de la Chambre.
Я надіслала Ніні телеграму, і вона прийшла зі своїми дівчатами, щоб відвести мене до Бергамаско — фотографа.
J’ai télégraphié à Nina et elle arriva avec ses filles pour me conduire chez Bergamasco le photographe.
Вечір минув у цілковитому спокої: ми вишивали, Ніна читала. Серед Сапоженікових — таких маленьких — і пана Булацеля, якого вони мені представили і який зовсім маленький на зріст, — я пишаюся своїм зростом.
La soirée se passa dans le calme le plus parfait, nous brodant, Nina lisant. Au milieu des Sapogenikoff si petites et d’un M. Boulatzel, qu’elles m’ont présenté et qui est un tout petit homme, je suis toute fière de ma taille.
Ніна сіла за фортепіано. Музика завжди справляє на мене дивне враження — особливо Гуно. Фауст1 хвилює мене, потрясає й зворушує; я закрила обличчя руками — надто схвильована й захоплена, щоб дивитися на буденні предмети навколо. В цю мить я хотіла б бачити небо — або не бачити зовсім нічого.
Nina se mit au piano. La musique me fait toujours un effet singulier, celle de Gounod surtout. Le Faust m’excite, me bouleverse et m’attendrit ; je me couvris le visage avec les mains, trop émue et enthousiasmée pour pouvoir regarder les objets vulgaires qui m’entouraient. Je voudrais en ce moment voir le ciel ou ne rien voir du tout.
За вечерею я веселилася так само, як і вчора; всі сміялися, і Булацель заявив, що не знає характеру щасливішого за мій.
A souper, je continuai ma gaîté d’hier, tout le monde a ri et Boulatzel déclara qu’il ne connaissait pas de caractère plus heureux que le mien.
Справді, я кумедна — я й не підозрювала, — і щаслива, бо всі так кажуть.
En vérité, je suis amusante, je ne m’en doutais pas, et heureuse puisque tout le monde le dit.
Але цей вечір — памʼятний. Я остаточно перестаю вважати герцога Гамільтона своєю дорогою тінню. У Бергамаско я побачила портрет великого князя Володимира2 — восьмирічної давності. Я не могла відірватися від цього портрета; досконалішої й привабливішої краси й не снилося. Жіро захоплювалася разом зі мною, і ми врешті поцілували портрет в уста. Чи помічали ви, яка то втіха — поцілувати портрет? Ми вчинили, як учинила б будь-яка інститутка: в моді обожнювати Імператора, великих князів, — та й вони всі настільки бездоганно вродливі, що в цьому немає нічого дивного. Але з цього картонного поцілунку я винесла дивну меланхолію й мрій на цілу годину. Я обожнювала герцога, тоді як могла обожнювати російського імператорського принца — дурниця, але такого собі не накажеш; до того ж я від початку вважала Гамільтона рівним собі, людиною для мене. Я його забула. Хто буде моїм кумиром? Ніхто. Я шукатиму славу й чоловіка.
Mais ce soir est un soir mémorable. Je cesse définitivement de considérer le duc de Hamilton comme mon ombre chérie. J’ai vu chez Bergamasco un portrait du grand-duc Wladimir, il y a huit ans. Je ne pus m’arracher de ce portrait, beauté plus parfaite et plus agréable ne se peut rêver. Giro s’enthousiasmait avec moi et nous avons fini par embrasser le portrait sur les lèvres. A-t-on remarqué le plaisir que donne un baiser de portrait ? Nous avons fait comme toutes les demoiselles de l’institut feraient, c’est la mode d’adorer l’Empereur, les grands-ducs, d’ailleurs ils sont tous si parfaitement beaux qu’il n’y a en cela rien d’étonnant mais j’ai emporté de ce baiser de carton une mélancolie étrange et de quoi rêver pendant une heure. J’ai adoré le duc quand j’aurais pu adorer un prince impérial de Russie, c’est bête mais ces choses-là ne se commandent pas et puis je considérais dans le commencement Hamilton comme mon égal, comme un homme pour moi. Je l’ai oublié. Qui va être mon idole ? Personne. Je chercherai la gloire et un homme.
Надмір мого серця виллється, як виливався, — навмання, по дорозі, в пил, — але не спустошить цього серця, що постійно наповнюється щедрими джерелами, які ніколи не вичерпаються в його глибинах.
Le trop-plein de mon cœur débordera comme il a débordé, au hasard, sur le chemin, dans la poussière, mais sans vider ce cœur constamment rempli par des sources généreuses qui ne tariront jamais dans ses profondeurs.
Де ви це читали, панно? У власній голові, кляті читачі.
Où avez-vous lu cela, Mademoiselle ? Dans mon esprit, fichus lecteurs.
Отже, я вільна — нікого не обожнюю, але шукаю того, кого обожнюватиму. Це має статися незабаром: життя без кохання — пляшка без вина. Але вино має бути добрим.
Me voilà donc libre, je n’adore personne, mais je cherche celui que j’adorerai. Il faut que cela soit bientôt, la vie sans amour est une bouteille sans vin. Mais faut-il que le vin soit bon.
Ліхтар моєї уяви запалений — чи буду я щасливішою за брудного божевільного, якого називали Діогеном3?
La lanterne de mon imagination est allumée, serai-je plus heureuse que le sale fou qu’on nommait Diogène ?
Примітки
Фауст — опера Гуно (1859) за Ґете; надзвичайно популярна впродовж 1860–1880-х; Марі знала твір до тонкощів зі своїх паризьких і римських років. ↩
Великий князь Володимир Олександрович (1847–1909), третій син імператора Олександра II; відомий своєю величною поставою й покровительством мистецтвам — згодом президент Імператорської академії мистецтв. ↩
Діоген Синопський (бл. 412–323 до н. е.), філософ-кінік, який нібито носив ліхтар серед білого дня, шукаючи чесну людину. Марі обертає образ: вона шукає не чесності, а ідеального чоловіка. ↩