❦
Середа, 9 серпня 1876 (28 липня)
Mercredi, 9 août 1876 (28 juillet)
Я без гроша. Приємне становище. Етьєн — чудова людина, але він завжди ображає мої тонкі почуття. Вранці я розсердилася, але через пів години вже сміялася, наче нічого й не було, — в Сапоженікових. Доктор Чемічев був там, і мені хотілося попросити в нього ліків від хрипоти, але грошей у мене не було, а цей пан нічого не робить задарма. Дуже незручне становище, запевняю вас. Але я не плачу наперед — неприємність досить набридлива, коли вже настає, щоб ще й заздалегідь її оплакувати. О четвертій Ніна й Три Грації поїхали в кареті до петергофського вокзалу. Усі троє в білому під довгими пильовиками.
Je suis sans le sou. Agréable situation. Étienne est un excellent homme mais il froisse toujours mes sentiments délicats. Ce matin je me suis mise en colère mais, une demi-heure après, je riais comme si rien n’était, chez les Sapogenikoff. Le docteur Tchemicheff était là et j’avais envie de lui demander un remède contre mon enrouement, mais je n’avais pas d’argent et ce monsieur ne fait rien pour rien. Position très délicate, je vous assure. Mais je ne pleure pas d’avance, le désagrément est bien assez ennuyeux lorsqu’il arrive pour qu’on le pleure d’avance. A quatre heures, Nina et les Trois Grâces partaient en carrosse pour la gare de Péterhof. Les trois habillées de blanc sous de longs cache-poussière.
Потяг ось-ось мав відправитися; ми сіли без квитків, зате під ескортом чотирьох гвардійських офіцерів, яких, певно, спокусило моє біле пірʼя й червоні підбори моїх Грацій. Отже, ось ми з Жіро — мов шляхетні військові коні під звуки музики: вуха насторожені, очі блищать, настрій веселий.
Le train allait partir, nous montâmes sans billets mais munies de l’escorte de quatre officiers de la Garde qui se laissèrent sans doute tenter par ma plume blanche et par les talons rouges de mes Grâces. Donc nous voici, moi et Giro, comme de nobles chevaux militaires au son de la musique, l’oreille au guet, l’œil brillant et l’humeur joyeuse.
Їх це заінтригувало: ми говорили по-російськи, по-французьки й по-англійськи, вдягнені як іноземки. Наші рожеві щоки й жваві язики впали їм і в око, і у вухо.
Ils furent intrigués, nous parlions russe, français et anglais et nous étions vêtues comme des étrangères. Nos joues roses et nos langues agiles leur donnèrent dans l’œil et l’oreille.
Побачивши це, я піднялася на два тони: всю дорогу — лише анекдоти, дотепи, каламбури, від яких мої Грації непритомніли, а наших попутників дедалі дужче розбирала цікавість.
Vu cela, je montai de deux tons et durant toute la route ce ne furent qu’anecdotes, saillies, bons mots, qui faisaient pâmer mes Grâces et intriguaient nos compagnons de plus en plus.
Вони поїхали за нами на фіакрі; щойно ми опинилися в Петергофі, мені шалено захотілося видати нас за дам півсвіту й запросити їх вечеряти... до пана Сапоженікова. Картина. Петергоф — справжній рай зелені, вілл і озер. Острови — зачаровані: з кущами плюща, будинками, ніби перевезеними з Помпеї, з порфіровими вазами і малахітовими столами. Все це належить Імператорові, звичайно. Ольга вже говорила, що закохана в блондина, я — в брюнета; інших двох великодушно віддали Ніні й Марі. Ми зупинилися біля острова, але переслідувачі поїхали далі, — і ми з півгодини сиділи задумані. Але Жіро запевняла, що так це не може скінчитися й що ввечері вони поїдуть об одинадцятій тим самим потягом, що й ми, — адже ми сказали це досить голосно, щоб вони почули.
Ils nous suivirent en fiacre, à peine à Péterhof, j’avais follement envie de leur laisser croire que nous étions des demi-mondaines et de les inviter à souper... chez M. Sapogenikoff. Tableau. Péterhof est un vrai paradis de verdure, de villas et de lacs. Ces Iles sont des îles enchantées, avec des bosquets de lierre, des maisons qu’on dirait transportées de Pompéi avec des vases de porphyre et des tables de malachite. Tout cela appartient à l’Empereur, bien entendu. Olga se disait déjà amoureuse du blond, moi du brun ; les autres deux étaient généreusement concédés à Nina et à Marie. Nous arrêtâmes devant l’île mais les suiveurs allèrent plus loin et, pendant une demi-heure, cela nous rendit pensives. Mais Giro assurait que cela ne pouvait finir ainsi et qu’ils partiraient le soir à onze heures par le même train que nous puisque nous l’avions dit assez haut pour qu’ils l’entendissent.
О шостій запустили тисячу петергофських фонтанів1. Нічого прекраснішого годі й уявити.
A six heures les mille fontaines de Péterhof furent lancées. On ne peut s’imaginer rien de plus beau.
викреслено[Пʼятнадцять рядків закреслено]
[quinze lignes cancellées]
Канал, обрамлений гігантськими водяними струменями, — що здаються маленькими порівняно з Самсоном2, що поборює тигра, — з розкритої пащі якого вода бʼє майже так само високо, як дві накладені одна на одну тераси, на вершині яких стоїть палац Імператора: будівля жовта й непримітна, якби не спогади про Петра Великого й Катерину. Цей Самсонів канал і палац у перспективі справляють рідкісний ефект. У Петергофі живуть Імператор, великі князі й великі княгині. Кожен має тут свій літній притулок, свою віллу. В алеях зустрічаєш лише імператорські екіпажі. Серце наповнюється повагою й обожнюванням до Імператора й царського дому — такого привітного, такого доброго до всіх, попри притаманну йому велич, яка для цих осіб — лише неодмінний атрибут.
Le canal bordé de jets d’eaux gigantesques et qui semblent petits en comparaison du Samson terrassant un tigre, de la gueule béante de laquelle l’eau s’élance presque aussi haut que les deux terrasses superposées au sommet desquelles se trouve le palais de l’Empereur, édifice jaune et peu remarquable sinon de souvenir de Pierre le Grand et de Catherine. Ce canal Samson et le palais en perspective sont d’un effet rare. Péterhof est habité par l’Empereur, les grands-ducs et les grandes-duchesses. Ils y ont chacun sa retraite d’été, sa villa. Et dans les allées on ne rencontre que voitures impériales. On se sent tout embrasé du respect et d’adoration pour l’Empereur et pour la maison régnante, si affable, si bonne pour tout le monde, malgré la grandeur qui la caractérise et qui n’est qu’un appareil indispensable à ses personnages.
Ніна, ще вся в сльозах сміху від прощання на березі озера, відвела нас до генерала Ростовцева — начальника двору великого князя Миколи. Ростовцев — родич Сапоженікових, які цим дуже пишаються. Генерал і його дружина познайомилися з мамою і тіткою чотири роки тому в Ніцці. Виявляється, вони навіть памʼятають мене. Цей візит — трохи холодний, на відміну від Ніниних сподівань, — накрив нас наче сірою вуаллю, і тільки коли повз нас проїхав великий князь Костянтин, брат Імператора, — ми привіталися з ним і отримали чарівну посмішку, — ми знову перетворилися на чотирьох навіжених. О сьомій два військових оркестри зібрали безліч пішоходів і екіпажів; повітря, яким дихають у Петергофі, — це повітря королів і двору, і численні мундири надають цьому краю зелені та води характер веселощів і елегантності, який рідко де побачиш.
Nina nous conduisit encore toute larmoyante de rire de la séparation du bord du lac, chez le général Rostovzeff, chef de la cour du grand-duc Nicolas. Rostovzeff est parent des Sapogenikoff qui en sont tout rayonnants. Le général et sa femme ont connu maman et ma tante il y a quatre ans à Nice. Il se trouve qu’ils se souviennent même de moi. Cette visite un peu froide par rapport aux expectations de Nina, nous couvrit comme d’un voile gris et il a fallu voir passer le grand-duc Constantin, frère de l’Empereur, le saluer et en recevoir un charmant sourire, pour redevenir de nouveau quatre folles. A sept heures, deux orchestres militaires attirèrent une multitude de monde à pied et en voiture, l’air qu’on respire à Péterhof est un air de rois et de cour, et les nombreux uniformes donnent à ce pays de verdure et d’eau un caractère de gaîté et d’élégance qu’on voit rarement ailleurs.
Ми стояли [пробіл] перед античним храмом, мармурова колона [Один рядок закреслено], поставлена на мармурове підвищення з двома левами при вході й жіночою статуєю посередині, що зображає джерело; примітна вона тим, що, дивлячись на неї ззаду, вода, що тече з урни на її плечі, [вона (?)] схожа на те, що не роблять на людях. Отже, ми стояли перед цим храмом — увесь у потоках води й срібному пилу, — коли один із чотирьох, блондин, проїхав у дрожках, запряжених чудовим вороним конем. Це викликало в Жіро сумʼяття3 — і раптом ми почали згадувати Ніццю.
Nous étions [blanc] devant un temple antique, une colonne de marbre, [une ligne rayée] placé sur une estrade de marbre avec deux lions à l’entrée et une statue de femme au milieu qui représente une source et qui a cela de remarquable qu’en la regardant par-derrière l’eau qui coule de l’urne sur son épaule, [elle a (?)] l’air de faire ce qu’on ne fait pas devant le monde. Nous étions donc devant ce temple, tout ruisselant d’eau et voilé d’une poussière argentée, quand un des quatre, le blond, passa en drochki attelé d’un ravissant cheval noir. Cela donna un turbamento à Giro et tout d’un coup on se mit à se souvenir de Nice.
— Памʼятаєш день, коли ми вклонялися всім без розбору?
— Te souviens-tu du jour où nous avons salué tout le monde ?
— А коли ми перевдяглися?
— Et lorsque nous nous sommes déguisées ?
— А коли я прийшла до тебе...
— Et lorsque je suis venue chez toi...
— Так, і ми провели день, плюючи в ціль.
— Oui, et nous avons passé la journée à cracher au but.
Але музика замовкла, ставало пізно й холодно; на їжу в нас був лише один рубль — про це й думати годі.
Mais la musique avait cessé, il se faisait tard et froid, nous n’avions qu’un rouble pour manger, il ne fallait pas y songer.
— Що ж робити до одинадцятої вечора? — питає Ніна.
— Que faire jusqu’à onze heures du soir ? demande Nina.
— Блукати лісом.
— Rôder dans le bois.
— І вмирати з голоду.
— Et mourir de faim.
— Цілком імовірно.
— C’est fort probable.
Жіро вже бачила нас простертими на траві, а чотирьох офіцерів — на горизонті, в хмарі води або полумʼя.
Giro nous voyait déjà étendues sur l’herbe et les quatre officiers à l’horizon dans un nuage d’eau ou de flamme.
Але насправді ми були в кумедному становищі: ліс спорожнів і потемнів, лише наш екіпаж возив чотирьох жінок, напівбожевільних від сміху й базікання по-французьки, — кучер нічого не розумів.
Mais en réalité nous étions dans une drôle de position, le bois devint désert et sombre, il n’y avait que notre voiture qui promenait quatre femmes à moitié folles de rire et de dire des bêtises en français, le cocher ne comprenait rien.
Ніхто нас не знав, і я почувалася як вдома; офіцери давали нам тему для розмови. Бо справді — вони були чарівні й надзвичайно вишукані. Мій брюнет — особливо.
Personne ne nous connaissait et je me sentais chez moi, les officiers nous donnaient un sujet de conversation. Car en vérité ils étaient charmants et d’une grande distinction. Mon brun surtout.
Кучер привіз нас на вокзал на півтори години раніше. Уявіть собі задоволення від того, що тебе переслідують усі місцеві військові. Ми тільки й робили, що мінялися місцями, тікаючи від переслідування. За кілька хвилин до відправлення зʼявилися всі четверо; я хотіла зайти в одне купе — блондин пішов за нами; я перейшла в інше — той самий маневр... Я повернулася в перше, і блондин влаштувався там теж.
Le cocher nous conduisit à la gare une heure et demie trop tôt. Pensez à l’agrément d’être suivies par tous les militaires de l’endroit. Nous ne faisions que changer de place pour échapper aux poursuites. Quelques minutes avant le départ apparurent les quatre, je voulus entrer dans un compartiment, le blond nous y suivit, je passai dans un autre, la même manœuvre..., je revins au premier et le blond s’y installa aussi.
— Моя собака вам не заважатиме, мадам? — запитав він.
— Mon chien ne vous dérangera pas, Madame ? demanda-t-il.
— Ні, мосьє, анітрохи, — відповіла я з крижаною усмішкою.
— Non Monsieur, nullement, répondis-je avec un sourire glacial.
Собака ліг мені в ноги; молодик прогнав його — на мою досаду, бо звіряка мене грів, — але я нічого не сказала.
Le chien vint se coucher sur mes pieds, le jeune homme l’en délogea à mon déplaisir car la bête me chauffait, mais je ne dis rien.
— Які вони нестерпні, — знову спробував офіцер після десятої спроби [Півтора рядка закреслено] жахливого рудого маленького чоловіка, — бачать, що місць немає, а все одно лізуть.
— Comme ils sont ennuyeux, essaya encore l’officier après la dixième tentative [une ligne et demie rayée] d’un affreux petit homme roux, ils voient qu’il n’y a plus de place et ils veulent entrer.
У мене рот був напіввідкритий — я закрила його з якоюсь подобою усмішки або гримаси.
J’avais la bouche entrouverte, je la refermai avec une sorte de sourire ou grimace.
— [...] кликнув [Слово викреслено] собаку, обернувшись [...] навʼязників.
— [...] appela [mot rayé] chien en tournant [...] solliciteurs.
Але після цієї третьої спроби я задовольнилася тим, що заплющила очі й сказала Ользі жалібним голосом:
Mais, à cette troisième tentative, je me contentai de fermer les yeux et de dire à Olga d’une voix dolente.
— Жіро, моя люба, йди сідай поруч зі мною — будемо ділитися враженнями.
— Giro, ma chère, viens t’asseoir à côté de moi, nous nous communiquerons nos impressions.
Жіро сіла поруч зі мною — і з цієї миті ми дали повну волю веселощам, таким самим скаженим, як нахабним і розкутим, — зберігаючи для нещасного військового пронизливі погляди й підібгані губи. Він не знав, яку вдати міну; а я казала дуже смішні речі, мої Грації і Ніна вмирали від сміху, — молодий блондин кусав губи, дивився у вікно й зрештою зайшовся сміхом, закриваючи обличчя й примушуючи себе до серйозності, такої комічної, що ми ще нахабніше сміялися, ще вільніше жартували й ще суворіше та неприступніше на нього поглядали. Він уже зовсім не знав, з ким має справу; ця суміш безтурботності й гордості збивала його з пантелику, а я насолоджувалася його збентеженням. І тоді я мимохідь назвала кількох людей вищого світу, з якими мама познайомилася вісім років тому, — Ростовцева, мою княгиню й багатьох інших, — і одразу по тому розповіла супутницям (наче вони й не знали), як нас переслідували військові.
Giro s’assit à côté de moi et dès ce moment nous donnâmes toute liberté à une gaîté aussi folle qu’impertinente et sans-gêne, en conservant pour le malheureux militaire des regards tranchants et des bouches pincées. Il ne savait quelle figure faire et comme je disais des choses très drôles et comme mes Grâces et Nina mouraient de rire, le jeune blond se pinçait les lèvres, regardait par la fenêtre et finissait par éclater en se couvrant la figure et se forçant à un sérieux si comique que nous redoublions de rire insolent, de plaisanteries libres et d’airs graves et rigides envers lui. Il ne savait plus du tout à qui il avait affaire, ce mélange d’étourderie et de fierté le déroutait et me faisait jouir de son embarras. Et alors je dis quelques mots au hasard en nommant les personnes du grand monde qu’a connues maman il y a huit ans, Rostovtzeff, ma princesse et beaucoup d’autres et aussitôt après racontai à (comme si elles ne le savaient pas) mes compagnes comment nous avions été suivies par des militaires.
— Які вони дурні, — кажу я величаво, — і хіба досить білого капелюха, щоб жінок переслідували всілякі люди?
— Sont-ils bêtes, dis-je avec majesté, et un chapeau blanc est-il suffisant pour exposer des femmes à être suivies par toutes sortes de gens ?
Я розводилася про це й про те, що то за люди ці переслідувачі, з такою грацією, що... гарненький блондин почервонів і посерйознів, — і на першій станції покликав собаку й вийшов із вагона разом із трьома своїми друзями. Після їхнього виходу запала мертва тиша, яку змінив шалений сміх, що тривав хвилини три, — весь час, що потяг стояв на цій станції, а наші військові стояли навпроти нашого вікна, освітлені крижаним місяцем.
Je m’étendis sur ce sujet et sur la qualité des suiveurs avec tant de bonne grâce que le... joli blond devint rouge et sérieux et à la première station, appela son chien et descendit du wagon ainsi que ses trois amis. La sortie fut suivie par un silence de mort auquel succéda un rire fou qui dura à peu près trois minutes, le temps que le train restât à cette station et nos militaires en face de notre portière, éclairés par une lune glaciale.
Вигнавши його, я почала жалкувати про свою жорстокість і, переходячи до великої жалості, вибухнула сміхом ще сильнішим, ніж перший; Ніна й Грації хрипіли у своєму кутку, а я, трохи опанувавши себе, дивилася у вікно, не розуміючи побаченого: густий туман або роса спускався з неба й укривав землю, мов срібна вода або прозорий сніг. Видно було, як шари повітря, освітлені місяцем, — блакитні, прозорі, — опускаються немов вуаль... немов сон; я ніколи нічого подібного не бачила — я завмерла зачарована, і з цього приємного почуття народилася раптова ідея. Я завʼязала вузол із мотузки, яку Марі тримала не знаю чому в руках, і кинула його до ніг вродливих офіцерів у мить, коли потяг рушив.
L’ayant chassé, je me mis à déplorer ma dureté et, passant à un sentiment de grande pitié, je fus prise d’un rire plus violent que le premier, Nina et les Grâces râlaient dans leur coin, pendant que, me remettant un peu, je regardais par la fenêtre ne comprenant pas ce que je voyais, car un épais brouillard, ou une rosée, descendait du ciel et couvrait la terre comme une eau argentée ou comme une neige transparente. On voyait les couches d’air, éclairées par la lune, bleues, transparentes, descendre comme un voile... comme un rêve ; je n’avais jamais rien vu de semblable j’en restai charmée et ce sentiment agréable donna naissance à une idée... subite. Je fis un nœud d’une corde que Marie tenait je ne sais par quel hasard entre ses mains et je le lançai aux pieds des beaux officiers au moment où le train se remettait en mouvement.
Усі визнали це чудовим: Жіро засипала мене поцілунками, Марі стиснула голову руками, Ніна закурила цигарку. Мій хрипкий голос надавав особливої барви всьому, що я говорила; Жіро вторила мені, як янгол; Ніна час від часу кидала влучне слово й здавалася такою ж веселою, наче Юркова ніколи й не існувало.
Cela fut trouvé sublime, Giro me couvrit de baisers, Marie se comprima la tête et Nina alluma une cigarette. Ma voix enrouée donnait un cachet particulier à tout ce que je disais, Giro me secondait comme un ange, Nina jetait de temps en temps un mot assassinant et semblait tout aussi gaie que si Yourkoff n’avait jamais existé.
Ледве в екіпажі — знову вигуки; Ніна зовсім марила; ми з Жіро співали військовий марш і [Слова викреслено] від вокзалу до готелю — цілу годину. Вона вже не могла, мої руки горіли, але я дала обітницю і жалібно благала її продовжувати.
A peine en voiture ce furent de nouveaux cris, Nina divaguait positivement, quant à Giro et moi nous avons chanté une marche guerrière et nous [mots rayés] depuis la gare jusqu’à l’hôtel, soit une heure entière. Elle n’en pouvait plus et mes mains brûlaient mais j’avais fait un vœu et je la suppliai d’une voix plaintive de continuer.
Повернувшись, я знайшла вечерю, Етьєна й гроші, що прислав Олександр. Я поїла, відправила Етьєна й сховала гроші.
Rentrée j’ai trouvé un souper, Étienne et de l’argent que m’envoie Alexandre. Je mangeai le souper, renvoyai Étienne et cachai l’argent.
І тут, дивна річ, — я відчула велику порожнечу, якийсь смуток; я поглянула на себе в дзеркало — очі в мене були, як у той останній вечір у Римі; чоловік, істота, що взяла мої перші поцілунки, повернувся в серце й у голову; я безумно захотіла побачити його в цю мить і відчути, як він стискає мене в обіймах. Тоді увечері він просив мене залишитися ще на день — я заплющила очі й уявила себе тоді і там.
Et alors, chose étrange, je sentis un grand vide, une espèce de tristesse, je me regardai dans la glace, j’avais les yeux comme le dernier soir à Rome ; l’homme, la créature qui m’avait pris mes premiers baisers me revint dans le cœur et dans la tête, je désirai comme une folle le voir en cet instant et être pressée dans ses bras. L’autre soir il me priait de rester encore un jour, je fermai les yeux et me crus alors et là-bas.
— Я залишуся, — прошепотіла я, наче він був поруч, — залишуся заради мого кохання, заради мого коханого! Я тебе кохаю, я хочу тебе кохати, ти цього не вартий — мені байдуже, мені подобається тебе кохати... тільки люби мене добре; але я відчуваю, що ти не любиш мене так, як я розумію кохання, — але я тобі це поясню... Я тебе кохаю!
— Je resterai, murmurai-je comme s’il était là, je resterai pour mon amour, pour mon bien-aimé ! Je t’aime, je veux t’aimer, tu ne le mérites pas, peu m’importe, il me plaît de t’aimer... seulement aime-moi bien, mais je sens que tu ne m’aimes pas comme je comprends l’amour, mais je t’expliquerai cela... Je t’aime !
І раптом зробивши кілька кроків по кімнаті, я заплакала перед дзеркалом: трохи сліз мене таки прикрашає.
Et faisant tout à coup quelques pas dans la chambre je me mis à pleurer devant le miroir : ces larmes en petite quantité m’embellissent assez.
Розпаливши себе з примхи, я заспокоїлася від утоми й почала писати, тихо сміючись із себе.
M’ayant excitée par caprice, je me calmai par fatigue et me mis à écrire en riant doucement de moi-même.
Отак я часто вигадую собі героя, роман, драму — і сміюся й плачу над власною вигадкою, наче все це насправді.
Souvent ainsi je m’invente un héros, un roman, un drame et je ris et je pleure de mon invention comme si c’était la réalité.
Я захоплена Петербургом, але тут не спиш: вже день, ночі такі короткі.
Je suis enchantée de Pétersbourg mais on n’y dort pas, il fait déjà jour, les nuits sont si courtes.
Примітки
Великий каскад Петергофа налічував 64 фонтани й 255 статуй; його центром був фонтан «Самсон», описаний у наступному абзаці. ↩
Фонтан «Самсон» (1735) — центральний струмінь Великого каскаду, що зображає Самсона, який роздирає пащу лева (тут описаного як тигр), — символ перемоги Росії над Швецією під Полтавою. ↩
В оригіналі італійською: «turbamento». ↩