Вівторок, 1 серпня 1876

Хочу написати лицарський роман. Бо той, що я розпочала, закинутий на дно білої скриньки. Я ще в блаженному готелі Айдкунена, чекаю на свого вельмишановного дядька.
Близько пів на девʼяту, стомившись сидіти в чотирьох стінах, я сама пішла подивитися, як прибуває потяг і, оскільки мені сказали, що маю ще кілька хвилин у запасі, пішла погуляти в супроводі Амалії.
В Айдкунені є чарівна алея — добре вимощена й затінена, праворуч уся забудована гарненькими чистенькими будиночками; є навіть два заклади на зразок кавʼярень і щось схоже на ресторан. Свисток локомотива застав мене посеред цієї прогулянки, і попри мої маленькі ніжки і високі підбори я побігла городами, між купами каміння, через рейки — щоб устигнути... і даремно.
Що думає мій вродливий дядько?
У благодатній самоті цього «чарівного містечка» й його околиць — майже таких же плоских, як корсаж Елен Говард, — мене потроху охоплює ціла купа роздумів про... про кохання. Ось до чого дійшло. Еге ж!.. про Антонеллі, ну й ну, — і про герцога Гамільтона. О! О!
Герцог, примара, для мене — те, чим Лаура була для Петрарки...
Пʼєтро був моєю Цінтією.
Але в Айдкунені я відкриваю те, чого не знала: мій щоденник мене не пояснює. Читаючи мене, можна подумати, що я все беру близько до серця, — але насправді є лише одна річ, яка мене справді зачіпає: наше становище, моє становище. До речі, памʼятайте про мій символ віри, підкреслений тричі, й думайте про нього щоразу, читаючи кожне моє слово, кожну мою думку, кожен мій учинок.
Я... я хотіла б мати гарного коня, щоб скакати цією прекрасною рівниною — здається, можна доскакати до краю світу.

Примітки

В оригіналі французькою: «bigre». ↩
Петрарка (Франческо Петрарка, 1304–1374), італійський поет; Лаура була його недосяжною коханою, оспіваною в «Канцоньєре». Марі звертається до традиції ідеалізованої, нерозділеної відданості. ↩
Цінтія — псевдонім Гостії, коханки латинського елегіста Проперція (бл. 50–15 до н. е.), якій він присвятив свої «Елегії»; пристрасть, зображена як всепоглинаюча, але принизлива. Порівняння Марі відносить Пʼєтро до нижчої, земної категорії кохання. ↩