❦
Вівторок, 1 серпня 1876
Mardi, 1er août 1876
Хочу написати лицарський роман. Бо той, що я розпочала, закинутий на дно білої скриньки. Я ще в блаженному готелі Айдкунена, чекаю на свого вельмишановного дядька.
J’ai envie d’écrire un roman de chevalerie. Car celui que j’ai commencé est jeté au fond de la boîte blanche. Je suis encore dans la bienheureuse auberge d’Eydkühnen, à attendre mon très honoré oncle.
Близько пів на девʼяту, стомившись сидіти в чотирьох стінах, я сама пішла подивитися, як прибуває потяг і, оскільки мені сказали, що маю ще кілька хвилин у запасі, пішла погуляти в супроводі Амалії.
Vers huit heures et demie, lasse d’être enfermée, je suis allée moi-même voir l’arrivée du train et, comme on me dit que j’avais quelques minutes d’avance, je suis allée me promener accompagnée d’Amalia.
В Айдкунені є чарівна алея — добре вимощена й затінена, праворуч уся забудована гарненькими чистенькими будиночками; є навіть два заклади на зразок кавʼярень і щось схоже на ресторан. Свисток локомотива застав мене посеред цієї прогулянки, і попри мої маленькі ніжки і високі підбори я побігла городами, між купами каміння, через рейки — щоб устигнути... і даремно.
Eydkühnen possède une charmante allée, bien pavée et ombragée, toute garnie à droite de gentilles petites maisons fort propres, il y a même deux espèces de cafés et une sorte de restaurant. Le sifflet de la locomotive me surprit au milieu de cette promenade et malgré mes petits pieds et mes grands talons je me mis à courir à travers potagers, amas de pierres, rails, pour arriver à temps - et en vain.
Що думає мій вродливий дядько?
Que pense mon bel oncle ?
У благодатній самоті цього «чарівного містечка» й його околиць — майже таких же плоских, як корсаж Елен Говард, — мене потроху охоплює ціла купа роздумів про... про кохання. Ось до чого дійшло. Еге ж!.. про Антонеллі, ну й ну1, — і про герцога Гамільтона. О! О!
Dans la bienfaisante solitude de ce « charmant village » et de ses environs presque aussi plats que le corsage d’Hélène Howard, je suis amenée peu à peu à un tas de réflexions sur... sur l’amour. Nous y voilà. Pardi !... sur Antonelli, bigre, sur le duc de Hamilton. Oh ! Oh !
Герцог, примара, для мене — те, чим Лаура була для Петрарки2...
Le duc, l’ombre, m’est ce que Laure était à Pétrarque...
Пʼєтро був моєю Цінтією3.
Pietro a été à Cynthie.
Але в Айдкунені я відкриваю те, чого не знала: мій щоденник мене не пояснює. Читаючи мене, можна подумати, що я все беру близько до серця, — але насправді є лише одна річ, яка мене справді зачіпає: наше становище, моє становище. До речі, памʼятайте про мій символ віри, підкреслений тричі, й думайте про нього щоразу, читаючи кожне моє слово, кожну мою думку, кожен мій учинок.
Mais je découvre, à Eydtkühnen, ce que j’ignorais, c’est que mon journal ne m’explique pas. A me lire, on dirait que je prends tout à cœur et, en réalité, il n’y a qu’une chose qui me touche - notre position, ma position. D’ailleurs souvenez-vous de ma profession de foi triplement soulignée, et pensez-y toujours à chacun de mes mots, à chacune de mes pensées, à chacune de mes actions.
Я... я хотіла б мати гарного коня, щоб скакати цією прекрасною рівниною — здається, можна доскакати до краю світу.
Je... je voudrais avoir un bon cheval pour courir cette belle plaine, on irait jusqu’au bout du monde, cela semble.
Примітки
В оригіналі французькою: «bigre». ↩
Петрарка (Франческо Петрарка, 1304–1374), італійський поет; Лаура була його недосяжною коханою, оспіваною в «Канцоньєре». Марі звертається до традиції ідеалізованої, нерозділеної відданості. ↩
Цінтія — псевдонім Гостії, коханки латинського елегіста Проперція (бл. 50–15 до н. е.), якій він присвятив свої «Елегії»; пристрасть, зображена як всепоглинаюча, але принизлива. Порівняння Марі відносить Пʼєтро до нижчої, земної категорії кохання. ↩