Середа, 19 липня 1876

Але не забудьмо сказати, що цього вечора ми були в Опері. Давали Фауста. Пані де Музе була з нами — у нас була чудова ложа прямо навпроти сцени, на першому ярусі.
На мені було чарівне й досить незвичайне вбрання. Хімізетка з батисту, зібрана у горловині, як у селянок, зовсім гладенька, так що куліска, можна сказати, лишається зовсім проста. Широкі російські рукави, теж з батисту, до ліктя. Ліф із серцевиноподібним вирізом — спереду й ззаду — довгий, так що спереду й ззаду він утворює легеньке загострення; власне, це й не загострення, а просто ліф довший від лінії талії, тож він окреслює початок стегон. Вишивка на кремовому фулярі, накладена на ліф, теж із фуляру, як і спідниця — пряма, зібрана спереду й ззаду; спідниця вшита до ліфа, як у старовинних сукнях. Коли йдеш, шлейф перекидаєш через ліву руку, і цим рухом відкриваєш нижню спідницю — з фуляру, як і сукня, але коротка, оздоблена тією самою вишивкою і широким пожовклим валансьєнським мереживом. Жодних прикрас. Зачіска в античному дусі, черевички з кремової лайки, рожеві панчохи. Білі шовкові мітенки до ліктів із кремовими бантами.
Втім, могла б і не вбиратися. Зала освітлена жалюгідно, не розрізниш ні вбрань, ні облич. Якби не Музе, що весь час балакала, я б заснула з нудьги. Спів посередній, Маргарита пристойна, Фауст — жах. Щоразу, переглядаючи цю оперу, — і особливо третій акт — не можу не вважати цілковито безглуздою репліку: Привіт тобі, оселе чиста й непорочна! — яку виголошує чоловік, котрий за годину оскверняє цю оселю від льоху до горища. Треба буде прочитати «Фауста» Ґете — можливо, поведінка героя там якось вмотивована, бо в опері вона настільки ганебна, що стає незрозумілою.
Що б я не казала, — все підле й боягузливе було і залишатиметься для мене незбагненним.
Було дуже спекотно, і в антракті я вийшла з де Музе. Наскільки темна й потворна зала, попри все своє золочення, настільки ж розкішні вхід, сходи, галереї й фойє. Це нагадує описи палаців Цезарів — мармур, золото, скульптури! Балюстради — з оніксу. Я спиралася на ці балюстради, стоячи поруч із де Музе на одному з тих балконів, які, здається, спеціально створені, аби підкреслювати красу жінок. Я не розраховувала справити бодай якесь враження — темрява зали навіяла мені думку, що я потворна й погано вдягнена і що на мене ніхто не дивиться. Але в яскравому світлі я відчула, що оживаю, і в очах моїх зʼявився якийсь блиск, коли натовп розступився, пропускаючи нас. Я задивилася на незрівнянне видовище цих сходів і балконів, повних людей, коли пані де Музе штовхнула мене ліктем.
— Обернітеся, — сказала вона.
Я обернулася і побачила натовп у коридорі, перед дверима балкона, — немов перед вуличною аварією.
— Справді, — мовила я графині, — тут іще дурніші, ніж у Римі.
А оскільки в Парижі мені завжди трохи ніяково, я взяла її під руку, і ми повернулися до нашої ложі, яка, на щастя, була зовсім поруч.
Графиня сяяла від гордості й, поки починався четвертий акт, цілувала мені руку і казала найніжніші слова. Що й змушує мене вигукнути: у кого є бажання — немає можливості!
Потім заговорили про кардинала в його будинку для душевнохворих, і пані де Музе на радощах неодмінно захотіла побачити кардинала у ролі Мефістофеля, мене — у ролі Маргарити... до сірої сукні, а Пʼєра — у ролі Фауста.
Ця жінка паморочить мені голову, кажучи, що я могла б здобути будь-який вплив на розум великого кардинала.
Але я прогавила вихід — Шоколад чекав на нас біля головного виходу, а ми вийшли з іншого боку.
— Ах, я прогавила вихід, — мовила я, сідаючи в екіпаж.
— Та анітрохи, люба моя, — відказала графиня, — на вас і так досить надивилися.

Примітки

Фр. foulard (фуляр) — легка набивна шовкова тканина. ↩
Валансьєнське мереживо — тонке плетене мереживо, що походить із Валансьєна на півночі Франції. ↩
Оніксові балюстради — Палац Гарньє, відкритий 1875 року, славився своїми парадними сходами з оніксу й мармуру. ↩