❦
Неділя, 16 липня 1876
Сонце пече, страшно одягатися, торкатися будь-чого — такими гарячими здаються речі.Dimanche 16 juillet 1876
Шоколад у своїй шоколадній лівреї стає до служби. Це дивовижний хлопець, у Парижі він уже почувається як удома.
Chocolat, avec sa livrée chocolat, entre en fonctions. C’est un garçon merveilleux, à Paris il semble déjà comme chez lui.
Коли ж я житиму так, як мені до вподоби!
Quand donc vivrai-je comme j’aime !
Я вимріяла собі таку велич, що скрізь почуваюся затісно й убого.
Je me suis fait de telles idées de grandeur que partout je me trouve à l’étroit et pauvrement.
На Єлисейських Полях є лише два особняки, які я хотіла б мати. Особняк барона Роже праворуч і колишнє італійське посольство ліворуч. Та й то я хотіла б мати їх лише в очікуванні. В очікуванні чого? Не знаю, але в очікуванні, бо я чекаю.
Il n’y a que deux hôtels dans les Champs-Elysées que je voudrais avoir. Celui du baron Roger à droite, et l’ancienne ambassade italienne à gauche. Et encore je ne les voudrais avoir qu’en attendant. En attendant quoi ? Je ne sais mais en attendant, car j’attends.
Ми мали їхати до Версаля, але спека була нестерпна, і ми вдовольнилися прогулянкою в Булонському лісі. Мені було трохи приємно знати, що Шоколад уперше бачить Париж.
Nous devions aller à Versailles mais la chaleur était accablante, nous nous sommes contentées d’une promenade au Bois. Je pris quelque plaisir de savoir que Chocolat voyait pour la première fois Paris.
Цьому малюкові щойно виповнилося тринадцять, а я давала йому десять. Я виховую собі слугу на майбутнє. Ненавиджу слуг, які служили деінде, а не в мене. — «Нічого до, нічого після». Лише о пів на десяту ми встали з-за столу. На ґанку зустрічаємо барона де Мертенса з дружиною, що були там із якоюсь пані Сквер і з паном, якого я бачила скрізь. Нам його представляють: пан Маркс. Ця істота хотіла переконати мене, що я не займатимуся далі ні співом, ні живописом, що скінчу, як усі світські панночки. А я відповідала йому, що за десять років хочу бути увінчаною на Капітолії.
Ce petit être vient d’avoir treize ans je lui en croyais dix. Je me forme un domestique pour l’avenir. Je déteste les domestiques qui ont servi ailleurs que chez moi. — « Rien avant, rien après ». Seulement à neuf heures et demie nous nous levions de table. Sur le perron on rencontre le baron de Mertens et sa femme, qui sont là avec une Mme Square, et un monsieur que j’ai vu partout. On nous le présente : M. Marx. Cet être voulait me persuader que je ne continuerais ni le chant ni la peinture, que je finirais comme toutes les jeunes filles du monde. Et je lui répondais que je voulais dans dix ans être couronnée au Capitole.
Яка спека!
Comme il fait chaud !
Коли я думаю про щастя панни Кечко, сербської княгині1, в мені прокидаються всі лихі інстинкти, тобто заздрість! Ця дівчина — така жалюгідна, така простацька, з її червоними щоками й товстим молдавським носом! Вона гарна, але це краса, яку я хотіла б мати в покоївки, вбраної в химерний костюм, — жінки, що взувала б мене й обвівала великим віялом. І ось вона королева, та ще й королева у смутний час, тобто в мить неоціненну для честолюбців. Звісно, її місце в історії забезпечене.
Quand je pense au bonheur de Mlle Kechko, princesse de Serbie, tous les mauvais instincts se réveillent en moi, c’est-à-dire l’envie ! Cette fille si misérable, si commune avec ses joues rouges et son gros nez moldave ! Elle est belle, mais c’est une beauté que je voudrais avoir pour femme suivante, habillée d’un costume bizarre, une femme pour me chausser et pour me rafraîchir avec un grand éventail. Et la voilà reine, et reine dans un moment de trouble, c’est-à-dire dans un moment inappréciable pour les ambitieux. Certes sa place est marquée dans l’histoire.
А я!!!
Et moi ! ! !
Примітки
Наталія Кешко в жовтні 1875 року вийшла заміж за сербського князя Мілана Обреновича; 30 червня 1876 року Сербія оголосила війну Османській імперії на підтримку повстання в Боснії та Герцеговині (Britannica, «Milan IV»; Wikipedia, «Serbian–Ottoman War (1876–1878)»). Королевою вона стала лише 1882 року, коли Сербію проголосили королівством; 1876 року вона була княгинею. ↩