❦
Пʼятниця, 14 липня 1876
Від самого ранку я якнайдбайливіше бережу себе: не кашляю жодного зайвого разу, не ворушуся, помираю від спеки й спраги, але не пʼю. Лише о першій випиваю чашку кави і зʼїдаю яйце, таке пересолене, що це радше сіль з яйцем, ніж яйце з сіллю. Мені здається, що сіль корисна для горла. Жорж у нас. Я вдягаю сіру батистову сукню, зовсім просту, чорну мереживну косинку й коричневий капелюшок. Але, вбравшись, я так собі подобаюся, що хотіла б завжди бути такою!Vendredi 14 juillet 1876
Нарешті ми вирушаємо, заїжджаємо по пані де Музе й підʼїжджаємо до дверей будинку № 37 на вулиці Шоссе-дʼАнтен — до пана Вартеля, першого вчителя Парижа.
Enfin nous partons, prenons Mme de Mouzay et arrivons à la porte du n° 37, rue de la Chaussée-d’Antin chez M. Wartel, le premier professeur de Paris.
Пані де Музе вранці була в нього й розповіла йому про дівчину, яку їй особливо рекомендували з Італії і чиї батьки хотіли б знати, чого чекати від її музичного майбутнього. Пан Вартель сказав, що послухає її завтра, пізніше. Де Музе наполягла, і лише насилу він погодився на це прослуховування о четвертій. Коли ми приїжджаємо, ще тільки третя; нас пускають до передпокою, ми хочемо пройти далі, але щось на зразок слуги заступає нам дорогу й пропускає лише тоді, коли йому кажуть, що це дами, на яких чекає пан Вартель. Нас проводять до маленької вітальні поруч із тією, де перебуває маестро, який саме дає урок.
Mme de Mouzay a été ce matin chez lui et lui a parlé d’une jeune fille qui lui est particulièrement recommandée d’Italie, dont les parents voudraient savoir à quoi s’en tenir sur son avenir musical. M. Wartel dit qu’il l’entendrait demain, plus tard. De Mouzay insista et c’est avec grand-peine qu’il a accordé cette audition à quatre heures. Lorsque nous arrivons il est trois heures, on nous laisse pénétrer dans une antichambre, nous voulons aller plus loin mais une espèce de domestique barre le passage et ne nous laisse passer que quand on lui dit que ce sont des dames que M. Wartel attend. On nous fait entrer dans un petit salon attenant à celui où se tient le maître, en train de donner une leçon.
— Це на четверту, пані, — каже, заходячи, молодий чоловік.
— C’est pour quatre heures, Madame, dit le jeune homme, en entrant.
— Так, пане, — відповідає Музе, — але ви дозволите, щоб ця дівчина послухала...
— Oui Monsieur, répond Mouzay, mais vous permettrez que cette jeune fille écoute...
— Звісно, пані.
— Sans doute, Madame.
Цілу годину ми слухаємо спів англійки: голос поганенький, але яка школа! Я ніколи не чула, щоб так співали, і з обуренням згадала Фаччотті, Фості, Креші.
Pendant une heure nous écoutons le chant de la femme anglaise, une vilaine voix mais une méthode ! Je n’ai jamais entendu chanter comme cela, et je me souvins avec indignation de Facciotti, de Fosti, de Cresci.
Стіни вітальні, де ми сидимо, суцільно завішані портретами найвідоміших артистів із найсердечнішими присвятами.
Les murs du salon où nous nous trouvons sont tous couverts des portraits des plus grands artistes connus avec les dédicaces les plus affectueuses.
Нарешті бʼє четверта, англійка йде, я відчуваю, що тремчу, і сили мене покидають. Вартель подає мені знак, що означає: заходьте.
Enfin quatre heures sonnent, l’Anglaise s’en va, je me sens trembler et je perds les forces. Wartel me fait un signe, qui veut dire : entrez.
Я не розумію.
Je ne comprends pas.
— Та заходьте ж, панно, — каже він, — заходьте.
— Entrez donc Mademoiselle, fait-il, entrez.
Я заходжу, а за мною обидві мої покровительки, яких я прошу повернутися до маленької вітальні, бо вони мене бентежили б, а насправді мені дуже страшно.
J’entre suivie de mes deux protectrices que je prie de retourner dans le petit salon car elles m’intimideraient et, en réalité, j’ai très peur.
Вартель дуже старий, але акомпаніатор досить молодий.
Wartel est très vieux, mais l’accompagnateur est assez jeune.
— Ви читаєте ноти?
— Vous lisez la musique ?
— Так, пане.
— Oui, Monsieur.
— Що ви вмієте співати?
— Que savez-vous chanter ?
— Нічого, але я заспівала б гаму або вокалізу.
— Rien, mais je chanterais une gamme ou une vocalise.
— То візьміть вокалізу, пане... як вас там.
— Prenez-donc une vocalise, Monsieur... chose.
— Який у вас голос, сопрано?
— Quelle voix avez-vous, soprano ?
— Ні, пане, контральто.
— Non, Monsieur, contralto.
— Побачимо.
— Nous verrons.
Вартель, не підводячись із крісла, подав знак починати, і я взялася за вокалізу — спершу тремтячи, потім підбадьорена і врешті задоволена, бо не зводила очей із довгого-довгого-предовгого обличчя маестро. Голова в нього завдовжки з метр — дивовижно.
Wartel, qui ne se lève pas de son fauteuil, fit signe de commencer et j’attaquai une vocalise, tremblante d’abord, encouragée ensuite et contente à la fin, car je ne quittais pas des yeux la figure longue, longue, longue du maître. Il a une tête longue d’un mètre, c’est surprenant.
— Ну що ж, — сказав він, — у вас радше меццо-сопрано, це голос, який піде вгору.
— Eh bien dit-il, c’est plutôt un mezzo soprano que vous avez, c’est une voix qui monterait.
— То що ви скажете, пане? — спитали дами, заходячи.
— Et qu’en dites-vous, Monsieur ? demandèrent les dames en entrant.
— Скажу, що голос є, але, знаєте, треба багато працювати, цей голос ще зовсім юний, він тільки зростатиме, словом, він розвиватиметься разом із панною; є матеріал, є голос, треба працювати.
— Je dis qu’il y a de la voix mais, vous savez, il faut beaucoup travailler, cette voix est toute jeune, elle ne fera que croître, enfin elle suivra le développement de Mademoiselle, il y a de l’étoffe, il y a un organe, il faut travailler.
— То ви вважаєте, пане, що це варте зусиль?
— Alors vous croyez, Monsieur, que cela vaut la peine ?
— Так, так, треба працювати.
— Oui, oui, il faut travailler.
— Але ж голос гарний, правда? — питає Музе.
— Mais la voix est belle n’est-ce pas ? demande Mouzay.
— Це буде гарний голос, — відповів цей чоловік своїм незворушним тоном, із тим своїм млявим і стриманим виглядом. — Але його треба розвинути, поставити, опрацювати, а це ціла справа.
— Ce sera une belle voix, répondit l’homme, de sa voix tranquille et avec son air indolent et réservé. Mais il faut la développer, la poser, la travailler et c’est toute une affaire.
— Але все-таки це варте зусиль?
— Mais enfin cela vaut la peine ?
— Ну так, треба працювати.
— Hé oui, il faut travailler.
— Я дуже погано співала, — сказала я нарешті, — мені було так страшно.
— J’ai très mal chanté, dis-je enfin, j’avais si peur.
— Ех, панно, але ж треба звикати, треба подолати цей страх, на сцені він був би зовсім недоречний.
— Hé, Mademoiselle, il faut pourtant s’habituer, il faut surmonter cette peur, elle serait très mal venue sur la scène.
Але я була в захваті від того, що сказав цей чоловік. Бо те, що він сказав, — це величезно для бідної дівчини, яка не принесе йому жодної вигоди; мені, звиклій до лестощів, цей серйозний, суддівський тон видався холодним, але я одразу зрозуміла, що він задоволений; він казав: треба працювати, є добрі задатки. Це вже величезно. Якби я була нездібна, він би цього не сказав. Тим часом акомпаніатор міряв мене поглядом, прискіпливо розглядав мій стан, руки, кисті, крижі, ноги, обличчя. Я опускала очі й червоніла і просила цих дам вийти.
Mais j’étais enchantée de ce que l’homme a dit. Car ce qu’il a dit, c’est énorme pour une pauvre fille qui ne lui donnera aucun profit ; habituée que je suis aux flatteries ce ton grave et judiciaire me parut froid, mais je compris de suite qu’il était content ; il disait : il faut travailler, il y a du bon. C’est énorme déjà. Si j’étais incapable, il ne le dirait pas. Pendant ce temps l’accompagnateur me toisait, m’examinait minutieusement la taille, les bras, les mains, la croupe, les pieds, la figure. Je baissais les yeux et rougissais, en priant ces dames de sortir.
Вартель сидів, а я стояла перед його кріслом.
Wartel était assis, moi debout devant son fauteuil.
— Ви брали уроки?
— Vous avez pris des leçons ?
— Ніколи, пане, лише десять уроків, тобто...
— Jamais, Monsieur, dix leçons seulement, c’est-à-dire...
— Так... словом, треба працювати. Ви можете заспівати романс?
— Oui... enfin, il faut travailler, vous pouvez chanter une romance ?
— Я знаю одну неаполітанську пісню, але нот до неї в мене немає.
— Je sais une chanson napolitaine, mais je n’en ai pas la musique.
— Арію з Міньйон! — гукнула тітка з сусідньої кімнати.
— L’air de Mignon ! cria ma tante de l’autre chambre.
— Дуже добре, співайте арію з Міньйон.
— Fort bien, chantez l’air de Mignon.
Щойно я заспівала, на обличчі Вартеля, де спершу була тільки увага, зʼявився легкий подив, потім здивування, і врешті він дозволив собі кивати головою в такт, приємно всміхатися й навіть сам підспівувати.
Aussitôt que je chantais, la figure de Wartel, qui n’exprimait d’abord que l’attention, exprima une légère surprise, puis de l’étonnement et, enfin, il se laissa aller jusqu’à remuer la tête en mesure, sourire agréablement et chanter lui-même.
— Га? — озвався акомпаніатор.
— Hein ? fit l’accompagnateur.
— Так, так, — кивнув маестро.
— Oui, oui, fit le maître avec la tête.
Я співала, страшенно хвилюючись.
Je chantais, très agitée.
— Та стійте ж на місці, не ворушіться, дихайте.
— Tenez-vous donc en place, ne remuez pas, respirez.
— Ну що, пане? — спитали ми всі три разом.
— Eh bien, Monsieur ? avons-nous demandé toutes les trois ensemble.
— Що ж, добре.
— Eh bien, c’est bien.
— Але ж, пані, — сказала я, — не заходьте!
— Mais, Mesdames, dis-je, n’entrez donc pas !
— Дайте їй зробити... (Ах, чорт, забула слово, яке він сказав.) Акомпаніатор змусив мене зробити... байдуже, як це називається, — він змусив мене пройти всі мої ноти.
— Faites-lui faire un... (Ah ! diable j’oublie le mot qu’il a dit). L’accompagnateur me fit faire le... peu importe le nom, il m’a fait parcourir toutes mes notes.
— Аж до сі-бекар, — сказав він старому.
— Jusqu’au si naturel, dit-il au vieux.
— Так, це меццо-сопрано, до того ж це набагато вигідніше, набагато вигідніше для сцени.
— Oui, c’est un mezzo soprano, d’ailleurs c’est beaucoup plus avantageux, beaucoup plus avantageux pour la scène.
Я все ще стояла.
Je restais toujours debout.
— Сідайте, панно, — сказав мені акомпаніатор покровительським тоном, оглядаючи мене з голови до ніг поглядом знавця.
— Asseyez-vous, Mademoiselle, me dit l’accompagnateur d’un ton protecteur en m’examinant de la tête aux pieds d’un air de connaisseur.
Я сіла на край канапи.
Je m’assis sur le bord du canapé.
— Отже, панно, — сказав суворий Вартель, — треба працювати, у вас дуже широкий діапазон, є матеріал, є голос, ви можете чогось досягти.
— Enfin, Mademoiselle, dit le sévère Wartel, il faut travailler, vous avez une voix très étendue, vous avez de l’étoffe, un organe, vous pouvez arriver.
Він сказав мені ще дещо про театр, спів, навчання. Усе це — зі своїм незворушним, покровительським виглядом
Il me dit encore plusieurs choses concernant le théâtre, le chant, l’étude. Tout cela de son air impassible, protecteur
Усе скінчилося, мої покровительки повернулися.
C’était fini, mes protectrices rentrèrent.
— Скільки часу треба, щоб виробити цей голос? — спитала пані де Музе.
— Combien de temps faut-il pour former cette voix ? demanda Mme de Mouzay.
— Ви ж розумієте, пані, що це залежить від учениці, є такі, що випереджають час, ті, в кого є тяма,...
— Vous comprenez, Madame, que cela dépend de l’élève, il y en a qui devancent le temps, celles qui ont de l’intelligence,...
— У цієї її більш ніж досить.
— Celle-là en a plus qu’il n’en faut.
— А! тим краще, тоді все простіше.
— Ah ! tant mieux, dans ce cas c’est plus facile.
— Але все-таки, пане, скільки часу?
— Mais enfin, Monsieur, combien de temps ?
— Точно я вам сказати не можу, але щоб як слід його виробити, щоб довести до кінця, треба цілих три роки, цілих три роки праці, так, цілих три роки.
— Je ne puis vous le dire au juste, mais il faut pour la bien former, pour la finir, trois grandes années, trois grandes années de travail, oui, trois grandes années.
Я мовчала й обмірковувала помсту підступному акомпаніаторові з його виглядом, який казав: «Ми тут усяких бачили, ця гарно складена, миленька, буде весело».
Je me taisais et méditais une vengeance contre le perfide accompagnateur avec son air de : Nous en voyons de toute espèce, celle-là est bien faite, gentille, ce sera amusant.
Ще кілька фраз — і ми підвелися; Вартель лишився сидіти й ласкаво подав мені руку. Я кусала губи.
Après quelques phrases encore on se leva, Wartel demeura assis et me tendit la main avec bonté. Je me mordais les lèvres.
— Послухайте, — сказала я вже біля дверей, — повернімося й скажімо йому правду.
— Écoutez, dis-je à la porte, retournons et disons-lui la vérité.
Тітка подала свою візитну картку й адресу. Ми повернулися, і, щиро сміючись, я розповіла суворому маестро про свою витівку.
Ma tante a tendu sa carte et son adresse. Nous sommes retournées et, riant de grand cœur, je racontai au sévère maestro ma farce.
А яке обличчя зробилося в акомпаніатора! Ніколи цього не забуду. Я помстилася.
C’est l’accompagnateur qui a fait une figure ! Je ne l’oublierai jamais. J’étais vengée.
— Якби ви говорили трохи більше, — сказав Вартель, — я впізнав би у вас росіянку.
— Si vous aviez parlé un peu plus, dit Wartel, je vous aurais reconnue pour une Russe.
— Я це добре знаю, пане, тому я й мовчала.
— Je le sais bien Monsieur, aussi je n’ai pas parlé.
Тітка й Музе пояснювали йому, що я хотіла почути правду з його славетних вуст.
Ma tante et Mouzay lui expliquaient mon désir de savoir la vérité de son illustre bouche.
— Як я вам і сказав, пані, голос є, треба мати талант.
— C’est comme je vous l’ai dit, Mesdames, il y a de la voix, il faut avoir du talent.
— Він у мене є, пане, є, та ви й самі побачите.
— J’en ai, Monsieur, j’en ai, vous verrez d’ailleurs.
Я була така задоволена, що погодилася йти пішки аж до Гранд-Отелю.
J’étais si contente que je consentis à aller à pied jusqu’au Grand Hôtel.
Потім ми поїхали до Булонського лісу з доброю графинею, яка сміялася з акомпаніатора й казала мені:
Puis nous sommes allées au Bois, avec la bonne comtesse qui riait de l’accompagnateur, et me disait :
— Хай там як, моя люба, я з сусідньої кімнати стежила за обличчям маестро, і коли ви заспівали Міньйон, він дуже здивувався, правда ж, Надін? Він навіть сам підспівував — і це такий чоловік, як він! І перед якоюсь італієчкою, яку він сидів і судив з усією можливою суворістю... Потім вона заговорила про Париж, вихваляючи його, звеличуючи і мало не змушуючи мене його полюбити, але я все повторювала:
— C’est égal, ma chère, j’ai de l’autre chambre, observé la figure du maître et quand vous avez chanté Mignon il a été très étonné, n’est-ce pas, Nadine ? Il a même chantonné lui-même et de la part d’un homme comme lui ! Et pour une petite Italienne qu’il était là à juger avec toute la sévérité possible... Puis elle parla de Paris, le vantant, l’exaltant et me le faisant presque aimer, mais je disais toujours :
— Так важко належати до паризького світу.
— C’est si difficile d’être du monde de Paris.
А вона намагалася довести мені, що ні.
Et elle cherchait à me prouver que non.
Ми вечеряли разом, я була задоволена й показала себе такою, яка я є, з усіма моїми дивацтвами, усіма примхами, усіма амбіціями, усіма надіями!
Nous avons dîné ensemble, j’étais contente et je me suis montrée comme je suis, avec toutes mes originalités, toutes mes fantaisies, toutes mes ambitions, toutes mes espérances !
Після вечері ми довго сиділи на ґанку, насолоджуючись свіжим повітрям і незліченними мандрівниками, що снують туди й сюди подвірʼям.
Après dîner nous sommes restées longtemps sur le perron, à jouir de la fraîcheur de l’air et des innombrables voyageurs qui passent et repassent par la cour.
Я мушу вчитися у Вартеля. А Рим? Про це ще подумаємо. Уже пізно, скажу про це завтра.
Je dois étudier avec Wartel. Et Rome ? On y songera. Il est tard, je dirai cela demain.