❦
Четвер, 13 липня 1876
Я прийняла Ремі в повному вбранні капуцина. Так, капуцина: Кароліна пошила мені цей костюм, разом із мотузкою й каптуром. Ремі вже дорослий чоловік, а я ніяк не можу до цього звикнути й поводжуся з ним так, як шість років тому. Він узяв мою руку й поцілував її, і цієї миті я зрозуміла, що не можна, граючись, крутити голову цьому бідному хлопцеві, який мені нічого поганого не зробив, але я не знала, що сказати, і раптом до мене повернулося моє божевілля: мені здалося, що я поводжуся як кокотка! О, якби ви знали, як це жахливо! З цією думкою я позувала у Валері, потім за табльдʼотом мені здавалося, що на мене дивляться зі зневагою, з гнівом, що кажуть собі: як ця сміє сідати поруч із порядними людьми!Jeudi 13 juillet 1876
Поруч із нами сидів той молодий чоловік, що вчора йшов за нами від самого Меллеріо, куди ми їздили віддати діаманти в оправу; він був, мабуть, зі своєю матірʼю, але оскільки вони весь час розмовляли, мені спало на думку, що це одна з тих старих жінок, які... і що чоловік покликав її, щоб... О!.. О!
A côté de nous était le jeune homme qui nous a suivies hier depuis Mellerio où nous avons été donner des diamants à monter, il était avec sa mère sans doute, mais, comme ils causaient tout le temps, l’idée me vint que c’était une de ces vieilles femmes qui... et que l’homme l’avait appelée pour... Oh !... Oh !
Уявляєте мій стан! Я попросила тітку піти провести вечір у де Музе, я не знаходила собі місця. Добра графиня живе в баронеси де Мертенс, розореної дами, яка тримає щось на зразок пансіону для друзів.
Vous vous figurez mon état ! Je priai ma tante d’aller passer la soirée chez de Mouzay, je ne me trouvais pas de place. La bonne comtesse loge chez la baronne de Mertens, une dame ruinée qui tient une espèce de pension d’amis.
Ми влаштувалися в окремій маленькій вітальні — де Музе, господиня дому та її сестра. Я розмовляла, читала вірші, вірші про Джирофлу *, співала, розповідала все, що тільки можна було розповісти, — коротше, якби це було на зібранні, мене винесли б на руках. Ці дами сміялися, дивувалися, розчулювалися, захоплювалися. Де Музе обурювалася тим, що ми осіли в Ніцці.
Nous nous installâmes dans un petit salon à part, de Mouzay, la maîtresse de la maison et sa sœur. Je causai, je dis des vers, les vers sur Girofla *, je chantai, je racontai tout ce qu’il était possible de raconter, bref si ça avait été dans une assemblée on m’eût portée en triomphe. Ces dames riaient, s’étonnaient, s’attendrissaient, admiraient. De Mouzay s’indignait sur notre installation à Nice.
— Це діра, — казала вона, — який вузький обрій, яка дрібʼязковість! Тоді як Париж, із вашими статками, та ще й із цією дитиною...
— C’est un trou, dit-elle, quel horizon étroit, quelle petitesse ! Tandis que Paris, avec votre fortune et puis avec cette enfant-là...
— Але, пані, — сказала я, — іноземцям дуже важко увійти в паризьке товариство.
— Mais, Madame, dis-je, il est bien difficile pour des étrangers d’entrer dans la société de Paris.
— Анітрохи! Маючи лише трьох друзів, які склали б вам салон, — одного у фінансах, одного серед аристократії, одного в мистецтві, — ви мали б салон, яким мало хто може похвалитися, а до того ж, розумієте, пані, з цією дитиною, з цією дівчиною, яка вродлива, яка, головне, така освічена, а це так рідко, — подивіться на цих жахливих американок! Вона така освічена, така дотепна, з цією оригінальністю, цим запалом, цією жвавістю, цим умінням вести розмову, — та за рік вона вела б перед у паризькому товаристві... О! та це ж правда. О! та кажу ж вам, ви були б у самому серці Сен-Жерменського передмістя, ви уклали б блискучий шлюб.
— Pas du tout ! En ayant seulement trois amis qui vous feraient votre salon, un dans la finance, un dans l’aristocratie, un dans les arts, vous auriez un salon comme peu de monde et puis, vous comprenez, Mesdames, avec cet enfant-là, cette enfant qui est belle, qui est surtout si instruite et c’est si rare, voyez ces affreuses Américaines ! Elle est si instruite, si spirituelle, avec cette originalité, cet entrain, cette verve, cette causerie, mais au bout d’un an elle tiendrait la corde de la société de Paris... Oh ! mais c’est que c’est vrai. Oh ! mais quand je vous dis, vous seriez là en plein faubourg Saint-Germain, vous feriez un mariage splendide.
— Але, пані, люди із Сен-Жерменського передмістя рідко одружуються з іноземками...
— Mais, Madame, les gens du faubourg Saint-Germain se marient rarement avec des étrangères...
— Ні, звісно, ті, що дуже багаті, здебільшого одружуються між собою, але з примхи, моя люба... з примхи...
— Non, sans doute, ceux qui sont très riches se marient pour la plupart entre eux, mais par caprice, ma chère... par caprice...
— Ах ні, — сказала я, відкинувшись у шезлонгу, — це важко, та й до того ж я хочу стати співачкою. Бачите, люба графине, треба зробити ось що. Ви перевдягнетеся... ні, ви залишитеся такою, як є, а я перевдягнуся бідною дівчиною, і ви відведете мене до найкращого вчителя співу в Парижі як маленьку італійку, якій ви протегуєте, якою цікавляться кілька осіб і яка подає надії в співі.
— Ah ! non, dis-je en me renversant sur la chaise-longue, c’est difficile, et puis je veux me faire chanteuse. Voyez-vous, chère comtesse, il faut faire ceci. Vous vous déguiserez... non, vous resterez comme vous êtes, mais je me déguiserai en fille pauvre et vous me conduirez chez le premier professeur de chant de Paris, comme une petite Italienne que vous protégez, à laquelle plusieurs personnes s’intéressent et qui donne des espérances pour le chant.
— О! о!
— Oh ! oh !
— Ах! ха!
— Ah ! ha !
— Отже, — спокійно вела я далі, — це єдиний спосіб дізнатися правду про мій голос.
— Ainsi, donc, continuai-je tranquillement, c’est le seul moyen de savoir la vérité sur ma voix.
— А й справді... ну звісно, це чудова ідея.
— Au fait... mais oui, c’est une excellente idée.
— І в мене є сукеночка з минулого року, яка справить враження! — сказала я, підібгавши, а потім випнувши губи.
— Et j’ai une petite robe de l’année dernière qui fera un effet ! dis-je en pinçant puis en allongeant les lèvres.
Що ви на це скажете, кляті читачі?
Que dites-vous de cela, fichus lecteurs ?
Я пробула там до десятої й почувалася трохи ніяково, бо надто вже впадала в око — тітки, можна сказати, не існувало. Те, що казала пані де Музе, здавалося мені можливим, так упевнено вона говорила, але, повернувшись, я лягла на канапу, розчавлена жахливою думкою, що коли я повернуся з Росії, нічого не зміниться і я знову почну те саме життя. О! це жахливо.
Je suis restée là jusqu’à dix heures, je me sentais quelque peu mal à l’aise car je paraissais trop, pour ainsi dire ma tante n’existait pas. Ce que disait Mme de Mouzay me semblait possible, tant elle avait d’assurance mais, rentrée, je me couchai sur le canapé écrasée par l’horrible idée qu’à mon retour de Russie rien ne serait changé et je recommencerais la même vie. Oh ! c’est horrible.
Батько телеграфує, що він в Орлі, але до мого приїзду буде вдома. Етьєн телеграфує, що готовий приїхати по мене. Олександр телеграфує, що в Росії холера.
Mon père télégraphie qu’il est à Orel mais qu’à mon arrivée il sera chez lui. Étienne télégraphie qu’il est prêt à me venir prendre. Alexandre télégraphie qu’il y a le choléra en Russie.
Ах, мерзенний злодій! Але я нічого не боюся. Я не фаталістка, я не вірю, що все написано наперед, але твердо вірю, що ніщо не стається без Божої волі, і якщо Бог хоче, щоб я тепер померла, ніщо цьому не завадить, а якщо Він приберіг мені довге життя, жодна епідемія на світі не заподіє мені ніякої шкоди.
Ah ! le misérable voleur ! Mais je ne crains rien. Je ne suis pas fataliste, je ne crois pas que tout soit écrit d’avance, mais je crois fermement que rien ne se fait sans la volonté de Dieu et si Dieu veut que je meure à présent rien ne pourra l’empêcher, tandis que s’il me réserve une longue vie, aucune épidémie au monde ne me fera aucun mal.
Антонеллі отримав мою депешу, та хтозна? Улітку він, може, й не ходить до Клубу, потрібен випадок, щоб він туди пішов і знайшов моє гарненьке послання. Чи він хоч напише мені?
Antonelli a reçu ma dépêche et, qui sait ? en été peut-être ne va-t-il pas au Club, il faudra un hasard pour qu’il y aille et y trouve mon bel envoi. M’écrira-t-il seulement ?
Ну й добра ж я, чесне слово! Це він кохає, а я граю його роль! Це негідно!
En vérité je suis bonne ! C’est lui qui aime et c’est moi qui joue son rôle ! C’est indigne !
Це я про нього думаю, я шлю йому депеші! Я не вмію поводитися... Ні, Мержевський поїхав за мною до Остенде, двічі приїздив до Ніцци, хоч я для цього нічого не робила. Брускетті поїхав би за мною на край світу. Антонеллі має інший характер або перебуває в інших обставинах, і я дію відповідно. Байдуже, якими засобами! аби лиш досягти мети.
C’est moi qui y pense, qui lui envoie des dépêches ! Je ne sais pas me conduire... Non, Merjeevsky m’a suivie à Ostende, il est venu deux fois à Nice, sans que j’eusse rien fait pour cela. Bruschetti m’aurait suivie au bout du monde. Antonelli est d’un autre caractère ou dans d’autres circonstances et j’agis selon. Qu’importent les moyens ! pourvu d’arriver.
Але треба знати, чи він мене кохає. Тож я в цьому переконаюся. А якщо він не в Римі?.. Мою депешу йому однаково перешлють. Зрештою... побачимо!
Mais il faut savoir s’il m’aime. Je vais donc m’en assurer. Et s’il n’est pas à Rome ?... On lui fera toujours parvenir ma dépêche. Enfin... nous verrons !
Тільки я благаю Бога вберегти мене від жахливого приниження.
Seulement je supplie Dieu de m’épargner une affreuse humiliation.
Боже мій, благаю Тебе!
Mon Dieu, je vous en prie !
Тітка просить мене лягти спати, бо вже перша година.
Ma tante me prie de me coucher car il est une heure.
— Дайте мені спокій, — сказала я їй, — якщо ви мені докучатимете, я збожеволію, я ж вам казала, що це легко може статися. Я зроблю щось жахливе або викинуся у вікно, дайте мені спокій.
— Laissez-moi, lui dis-je, si vous m’ennuyez je deviendrai folle, je vous ai dit que cela pouvait arriver facilement. Je ferai une horreur ou je me jetterai par la fenêtre, laissez-moi.
Боже мій! Які думки знову мене бентежать!
Mon Dieu ! Quelles idées me troublent encore !
Париж, так, Париж — осередок розуму, слави, всього. Париж — світло, марнославство... запаморочення!
Paris, oui, Paris, le centre de l’esprit, de la gloire, de tout. Paris, la lumière, la vanité... le vertige !
Боже мій, дай мені життя, якого я хочу, змилуйся наді мною, прости мені!
Mon Dieu donnez-moi la vie que je veux, ayez pitié de moi, pardonnez-moi !
Боже мій... або дай мені померти!
Mon Dieu... ou faites-moi mourir !