❦
Середа, 12 липня 1876
Mercredi 12 juillet 1876
З самого ранку я обмірковувала вчорашній задум — і я надто горда, щоб його здійснити. Бо я ніяк не можу подивитися на Антонеллі як на ганчірку — дитину, якою він і є.
J’ai pensé depuis ce matin à l’idée d’hier et je suis trop fière pour l’exécuter. Car je ne puis arriver à regarder Antonelli comme un chiffon, un enfant qu’il est.
І все ж, якби він приїхав — я була б щаслива. Так, я йому телеграфую, поки спогад про мене ще не зовсім розвіявся... А якщо він не приїде, якщо цей поклик даремний... ну що ж, я не буду нещаснішою, ніж зараз.
Et pourtant, s’il venait, je serais bien heureuse, oui, je lui télégraphierai tant que mon souvenir n’est pas encore tout à fait passé... Et s’il ne vient pas, si cet appel est inutile... eh bien je ne serai pas plus misérable qu’à présent.
А якщо його не буде в Римі? Надішлю до Каччіа-Клубу.1 Підписати... як?
Et s’il n’est pas à Rome ? J’adresserai au Caccia-Club. Signé... comment ?
Ах! Якби він приїхав. Від самої думки про це я шаленію від гордості й радості.
Ah ! s’il venait. A cette idée je deviens folle d’orgueil et de joie.
Та годі, моя дівчино! Панна не може цього зробити. На яких правах я хочу його викликати? Та ні на яких: він сказав мені, що кохає, — я прошу доказу.
Ma fille ! Une demoiselle ne peut pas le faire. A quel titre veux-je l’appeler ? A aucun, il m’a dit qu’il m’aimait, je lui demande une preuve.
Це нерозумно! Не те! Питання в тому, чи це мене компрометує. Так — якщо він негідник. А хто мені поручиться, що ні? Але він не матиме ні мого почерку, ні мого підпису.
Ce n’est pas raisonnable ! Ce n’est pas cela ! Il s’agit de savoir si cela me compromet. Oui, s’il est un misérable. Et qui m’assurera du contraire ? Mais il n’aura pas mon écriture, ni ma signature non plus.
Я побувала у Лаферʼєр2, Огюста й в інших. Ми обідали за табльдʼотом3 ¹; під час рибної страви я сказала тітці, що мені спало на думку послати депешу Антонеллі. Вона засміялася й зауважила, що нечесно змушувати його коїти безумства, а потім проганяти. Я відповіла, що якби могла завдати йому прикростей — була б дуже рада, але не вірила жодному своєму слову.
J’ai été chez Laferrière, Auguste et d’autres. Nous avons dîné à la table d’hôte ¹ ; au poisson, je dis à ma tante que l’idée m’était venue d’envoyer une dépêche à Antonelli. Elle a ri et m’a dit que ce n’était pas honnête de lui faire faire des folies pour le chasser après. Je répondis que, si je pouvais lui faire des misères, je serais très heureuse, mais je n’en pensais pas un mot.
на полях · Note de Marie, renvoi ¹ après «table dʼhôte»
¹. Це дуже цікаво — раз на рік. Стільки персонажів4! Усі ці бідолахи в неосяжній залі мають вигляд переляканих тварин; бачиш там цілком пристойних людей5, що посміхаються офіціантам і бояться, бояться заговорити, попросити склянку води. Ця пародія на спільні трапези спартанців6 — вироджених спартанців — вельми кумедна.
¹. Ce qui est très curieux, une fois par an. On voit tant de types. Tous ces malheureux, dans cette salle immense, ont l’air d’animaux effrayés, on voit des gens très bien qui sourient aux garçons, qui ont peur, qui ont peur de parler, de demander un verre d’eau. Cette parodie des repas en commun des Spartiates, des Spartiates dégénérés, c’est très drôle.
— Але, мадам, передусім я хочу знати, чи це може мене скомпрометувати — бо все інше... мені байдуже.
— Mais, Madame, avant tout je veux savoir si ça peut me compromettre car les autres... peu m’importe.
— Може скомпрометувати.
— Ça peut te compromettre.
— Як?
— Comment ?
— Він отримає цю депешу й покаже батькам зі словами: «Ось у яке становище ви мене ставите, зрештою...» — і його батьки подумають, що ти легковажна дівчина7, що ти справді щось погане, вони не відпустять його, не захочуть і чути, а бідний хлопець утече, наробивши боргів, і знову посвариться з цілим світом...
— Il recevra cette dépêche et il la montrera à ses parents leur disant que : Voilà dans quelle position vous me mettez, enfin... et ses parents croiront que tu es une fille... légère, que tu es vraiment quelque chose de mal et ils ne le laisseront pas partir, ils ne voudront pas en entendre parler et il se sauvera faisant une dette et de nouveau le pauvre garçon se mettra mal avec tout le monde...
— О, щодо нього — мені байдуже: хай свариться, хай буде проклятий, вигнаний — тим краще, аби тільки там справити якийсь переполох. Аби тільки це не скомпрометувало мене, бо зрештою це не лист, я навіть не підпишуся. Хіба Валіцький не посилав Біховецю депеші від імені панни Колокольцової та інших старих дів?..
— Oh ! quant à lui cela m’est égal, qu’il se querelle, qu’il soit maudit, chassé ; tant mieux, pourvu de produire là-bas une perturbation quelconque. Pourvu que je ne sois pas compromise, moi, car enfin ce n’est pas une lettre, je ne signerai même pas. Walitsky n’a-t-il pas envoyé à Bihovetz des dépêches de la part de Mlle Kolokoltzoff et d’autres vieilles filles ?...
Тітка дозволяє мені все — я б хотіла легкого спротиву, але вона ні в чому мені не суперечить. І ось, бачите, я добра дівчина: я розповідаю їй усе, хоча й, певно, маскую почуття, прикриваючи їх глузуванням і вдаваною злістю. Але вже давно я хочу написати йому, отримати від нього слово, почути про нього; я думаю про це вже давно — це не минущий каприз, і можу сказати, що майже ніколи не думала ні про що з такою сталістю — про щось такого роду, звичайно. Обід здавався мені довгим, довгим, довгим! «Тітонько! тітонько!» — вигукувала я щохвилини.
Ma tante me laisse tout faire, j’aimerais une légère résistance, elle ne me contrarie en rien. Et voyez, je suis bonne fille, je lui dis tout, en déguisant sans doute mes sentiments, en les couvrant d’un masque de raillerie, de méchanceté. Mais, déjà longtemps, j’ai envie de lui écrire, de recevoir un mot de lui, d’en entendre parler, je pense à cela depuis longtemps, ce n’est pas un caprice passager, je puis même dire que presque jamais je n’ai pensé à une chose avec autant de constance, à une chose de ce genre, bien entendu. Le dîner me parut long, long, long ! Ma tante ! ma tante ! m’écriai-je à chaque instant.
— Це безумство, — казала тітка таким тоном, яким могла б сказати: «Роби, якщо хочеш, — мені теж буде цікаво».
— C’est une folie, disait ma tante, mais du ton qu’elle eût dit : Fais-le si tu veux, ça m’amusera aussi.
Але її перше таке слушне зауваження мене похитнуло — я була схвильована, роздратована, збуджена.
Mais sa première observation si juste m’avait ébranlée, j’étais agitée, énervée, excitée.
— Ну ж бо! — сказала я нарешті.
— Allons ! dis-je enfin.
Я перетнула двір готелю і разом із тіткою, що йшла слідом, зайшла до готельного телеграфу, де почала писати ось що, перериваючи текст фразами на кшталт: «Побачите, мадам, якщо нікчема не послухається — я зможу принаймні спокійно його прокляти... та й хай приїздить або не...»
Je traversai la cour de l’hôtel et entrai, suivie de ma tante, dans le bureau du télégraphe de l’hôtel, où je me mis à écrire ceci en l’interrompant de phrases comme : Vous verrez, Madame, si le misérable désobéit, je pourrai au moins le maudire tranquillement... d’ailleurs qu’il vienne ou bien...
Ось депеша, сто слів.
Voici la dépêche, cent mots.
«Рим, Корсо, Каччіа-Клуб. Пʼєр Антонеллі.
— « Rome, Corso, Caccia-Club. Pierre Antonelli.
Якщо в понеділок вас не буде в паризькому Гранд-Отелі, я вважатиму вас брехуном і найпідлішим із людей. Ніщо не завадило вам стати солдатом, коли ви того захотіли. Перешкоди — лише боягузливі приводи для обману. Приїздьте — я прошу цього останнього доказу, інакше клянуся Богом і Пресвятою Дівою: усе скінчено. У вівторок я відʼїжджаю. Показавши цю депешу будь-кому, навіть матері, ви змусите людей думати про мене жахливе. Майте досить честі, щоб спалити її.
Si lundi vous n’êtes pas à Paris Grand Hôtel, je vous regarderai comme un menteur et le plus vil des hommes. Rien ne vous a empêché d’être soldat quand vous l’avez voulu. Les obstacles sont de lâches prétextes pour tromper. Venez, je vous demande cette dernière preuve ou je vous jure sur Dieu et la Vierge que tout est fini. Je partirai mardi. En montrant cette dépêche à qui que ce soit, même à votre mère, vous ferez horriblement penser de moi. Ayez assez d’honneur pour la brûler.
Santa Fé.»8
Santa Fé. »
Я палала й не наважувалась відправити сама — стояла, вся тремтячи, поки тітка надсилала й платила.
J’étais rouge et je n’osais expédier moi-même, je me tins toute frémissante, pendant que ma tante expédiait et payait.
Звершивши цей прекрасний подвиг, вона дала мені квитанцію, і я знову перетнула той самий двір — але вже з зовсім іншим хвилюванням. «Та я ж безумна, що зробила це!» — волала я подумки. «Але ж це жах! А якщо він не відповість, а якщо покаже депешу всім? Та я ж пропала! Або він покаже батькам — або приїде, не кажучи їм нічого; в обох випадках я скомпрометована, і якщо я коли-небудь мріятиму вийти за нього заміж — уже не зможу. Ось справжній сором... ось безумство, але я безумна, безумна, безумна!!! О! Я відчувала, що вчиню жах, — і вчинила! Я нікого не звинувачую. Це все та спрага впевнитися... о! можливо, невизначеність краща, ніж справжня образа... Боже!»
Ayant accompli cette belle œuvre, elle me donna le reçu et je traversai de nouveau la même cour avec une agitation bien différente. Mais je suis folle d’avoir fait cela ! m’écriais-je en moi-même. Mais c’est affreux ! Et s’il ne répond pas, et s’il montre cette dépêche à tout le monde ! Mais je suis perdue ! Ou il la montrera à ses parents ou il viendra sans leur rien dire ; dans les deux cas je suis compromise et si jamais je rêve à l’épouser, je ne le pourrai plus. Voilà la vraie honte... voilà une folie, mais je suis folle à lier, folle ! ! ! Oh ! je sentais que j’allais faire une horreur et je l’ai faite ! Je ne m’en prends à personne. C’est cette soif de s’assurer... oh ! l’incertitude vaut peut-être mieux qu’un affront réel... Dieu !
Я підійшла до ґанку, нагорі якого стояв Пті-Поль (пан Поль Леру) — живий спогад про Рим. У салоні я зустріла Райс, взяла її під руку і, щоб забутися, почала жартувати, повторюючи щохвилини: «Ах! яку дурницю я щойно зробила!»
J’étais arrivée devant le perron au haut duquel se tenait Petit-Paul (M. Paul Leroux) souvenir vivant de Rome. Je rencontrai Rice au salon, je lui pris le bras et pour m’étourdir commençai à plaisanter avec elle, tout en lui disant à chaque minute : Ah ! quelle bêtise je viens de faire !
Ми сіли біля вікна, і я, відкинувшись у кріслі, розмовляла — а скоріше виголошувала монолог, бо Райс мовчала. Мене надихали моє власне хвилювання і одна дуже поважна дама9, що слухала мене з найбільшою увагою. Говорячи про все, аналізуючи, критикуючи, сперечаючись, я помічала, що роблю надзвичайно влучні спостереження і не висловлююся так банально, як дрібні уми. Я не лещу собі — я краще за будь-кого знаю, коли говорю погано або безглуздо. Та й цим красномовством я завдячувала своєму збудженню.
Nous nous assîmes devant une fenêtre et, renversée dans un fauteuil, je causai ou plutôt je fis un discours, car Rice ne parlait pas. J’étais inspirée par mon agitation et par une dame très comme il faut qui m’écoutait avec la plus grande attention. En parlant de tout, en analysant, critiquant, chicanant, je remarquai que je faisais des observations excessivement justes et que je ne m’exprimais pas avec la banalité des méchants esprits. Je ne me flatte pas, je sais mieux que personne quand je parle mal ou bêtement. D’ailleurs je devais cette éloquence à ma surexcitation.
Ви помічали, що загалом, навіть коли говориш перед великим товариством, говориш лише для однієї-двох осіб? Про інших уже не думаєш — весь ти зосереджений на враженні, яке справляєш на цю людину або людей. І це не тільки коли закоханий: я часто живу, вдягаюся, говорю — заради якоїсь жінки або старого. Це почуття, яке добре розуміють і про яке інші вже, певно, сказали краще за мене.
Avez-vous remarqué qu’en général, lors même qu’on parle devant beaucoup de monde, on ne parle que pour une ou deux personnes ? On ne s’inquiète plus des autres, on est tout entier à l’impression qu’on fait sur ces ou cette personne. Ce n’est pas seulement quand on est amoureux, car souvent je vis, je m’habille, je parle pour une femme ou pour un vieux. C’est un sentiment qu’on comprend et que d’autres ont sans doute déjà dit mieux que moi.
Незнайому, що мене слухала, напевно, потішив мій неймовірний апломб10, манера говорити, ця видимість досвіду (лише видимість), знання людей і речей — все це трохи дивує, коли зустрічаєш гарну блондинку, високу, струнку, з маленькою голівкою, з античною зачіскою11, з чолом, вкритим волоссям... Треба вам сказати, що в мене чудове чоло — високе, широке, злегка опукле, дуже біле. Але воно ховається під пасмами природних кучерів, що падають і прикривають його. Це волосся позбавляє мене виразу, який цінують німецькі мрійники12, але робить мене набагато гарнішою — та й надто велике чоло відбирає чимало витонченості. З цим волоссям я більше схожа на Психею13, більше на себе.
Ce qui a amusé l’inconnue qui m’écoutait, c’est sans doute mon incroyable aplomb, la manière dont je parlais, cet air d’expérience (l’air seulement), de connaissance des hommes et des choses, ce sont sans doute des choses qu’on est un peu étonné de trouver dans une belle fille blonde, grande, svelte, petite tête, coiffure antique et le front couvert de cheveux... Je dois vous dire que je possède un superbe front, haut, large, bombé légèrement, très blanc. Mais il est noyé de cheveux qui en frisures naturelles retombent et le couvrent. Ces cheveux m’ôtent l’expression qu’aiment les rêveurs allemands, mais ils me font beaucoup plus jolie et, d’ailleurs, un très grand front ôte beaucoup de finesse. Avec ces cheveux je suis plus Psyché, plus moi-même.
Я вся горіла, хоч говорила холодно. Я дорікала собі за це безумство; та й, думала я, якби мені повернули депешу за півгодини — я надіслала б її знову... Це лише питання часу. Безумство, мені прикро, що я це зробила, але час зітре неприємне враження. Я мучитимуся три дні, а потім... о! ні, аж до понеділка, а після... О! який жах! Він мене не кохає, він не приїде, навіть не відповість, він розкаже всім, буде сміятися!.. О! Ні! О! Благаю!
Je brûlais tout en parlant froidement. Je me reprochais cette folie, d’ailleurs, pensais-je, si on me rendait cette dépêche dans une demi-heure je l’expédierais encore... Ce n’est que question de temps. C’est une folie, je suis chagrinée de l’avoir faite, mais le temps effacera cette impression désagréable. Je me tourmenterai trois jours et puis... oh ! non jusqu’à lundi, et après... Oh ! quelle horreur ! Il ne m’aime pas, il ne viendra pas, il ne répondra même pas, il le dira à tout le monde, il en rira !... Oh ! Non ! Oh ! par pitié !
Тітка вийшла пішки, я зачинилася сама — і мене справді прийняли б за божевільну, якби хтось міг мене бачити. Я ходила кімнатою, сідала, говорила вголос, вигукувала, сміялась, плакала і врешті впала навколішки, благаючи Бога, щоб у мене не було неприємностей через те, що я зробила — посилалась на свій добрий намір... Це було лише бажання побачити його... або, скоріше, ні — бачити його було б надто прекрасно, але я розраховувала отримати листа, ось моя мета... О! Послухайте: якщо я не мала поганого наміру — то лише тому, що думаю: Бог не дав би вдатися нічому, що починається з лихою думкою. Цей страх робить мене доброчесною — але я вважаю, що жодної заслуги в цьому немає! Я так і залишалась навколішки, цілуючи розпʼяття й молячись. Вервиця14 мала шістдесят перламутрових15 намистин; я взялась перебирати їх між пальцями, щоразу простираючись ниць, лобом до підлоги, і голосно вимовляючи: «Боже мій, змилуйся!»
Ma tante sortit à pied, je m’enfermai seule et on me prendrait vraiment pour une folle si on avait pu me voir. J’arpentais la chambre, je m’asseyais, je parlais tout haut, je poussais des exclamations, je riais, je pleurais et je finis par tomber à genoux en implorant Dieu de faire que je n’aie pas d’ennuis de ce que j’ai fait, j’invoquais ma bonne intention... Ce n’était que le désir de le voir... ou plutôt non, le voir ce serait trop beau, mais je comptais recevoir une lettre, voilà mon but... Oh ! écoutez, si je n’ai pas eu de mauvaise intention c’est uniquement parce que je pense que Dieu ferait manquer tout ce qui serait entrepris avec une pensée mauvaise. Cette crainte me rend vertueuse mais je crois que je n’en ai aucun mérite ! Je restais toujours à genoux et baisant le crucifix et priant Dieu. Le chapelet a soixante grains de nacre, je me mis à les passer entre les doigts en me prosternant chaque fois, le front contre le plancher, et en disant chaque fois, à voix haute : Mon Dieu, grâce !
Я тричі перебрала вервицю, встала — запаморочена, хитка, але спокійніша. І тут мені спало на думку, що я, мабуть, і справді божевільна... Та й усі кажуть, що я дивна, що я не така, як інші; я й сама це відчуваю — відчуваю, що в мені все дивне: від суконь до мозку.
J’ai fait trois fois le tour du chapelet, je me suis relevée étourdie, chancelante, mais plus calme. Et alors l’idée m’est venue que j’étais folle..., d’ailleurs tout le monde dit que je suis étrange, que je ne suis pas comme les autres, je le sens moi-même, je sens que tout est étrange en moi, depuis les robes jusqu’au cerveau.
Такою мене роблять довгі години за письмом або в мріях.
Ce sont ces longues heures passées en écrivant ou rêvant qui me rendent ainsi.
І раптом мені здалося, що я збираюсь чинити найжахливіші речі — я уявляла їх собі як щось цілком природне й відчувала, що ніщо не зупинить мене, що центральна точка розуму — та, що є його стрижнем, як пасмо волосся на маківці, яке перукар заплітає, щоб утворити опорну точку зачіски, — що ця центральна точка розуму більше не існує.
Et alors il me sembla que j’allais faire les choses les plus abominables, je me les représentais avec le plus grand naturel et je sentais que rien ne m’empêcherait de les faire, que le point fort du cerveau, qui en est le centre comme la mèche de cheveux sur le haut de la tête que natte le coiffeur pour en faire le point d’appui de la coiffure, je sentais que ce point fort du cerveau n’existait plus.
Мабуть, я й справді збожеволіла б, якби пані де Музе не постукала у двері. Вона повернулась із замку, де провела два дні, — замку Мервіль, що належить якомусь панові Маккензі й такий же прекрасний, як Версаль.16 Уже два дні я хотіла побачити цю жінку — я зраділа і почала розповідати їй про всіх тих людей, яких вона знала в Римі. Коли говориш про товариство, яке знаєш, з людиною, що знає його теж, — знаходиш стільки тем. Це зовсім просто, але для мене, що живу дикункою, поза всім, між крамарями й усілякими душевними муками, — для мене це майже диво.
Je serais peut être devenue folle en réalité si Mme de Mouzay n’avait frappé à la porte. Elle revient d’un château où elle a passé deux jours, qui est aussi beau que Versailles, et qui appartient à un M. Mackenzie, le château de Méréville. J’avais envie depuis deux jours de voir cette femme, j’étais contente, je me mis à lui parler de tous ces gens qu’elle a connus à Rome. On trouve tant à dire quand on parle de la société qu’on connaît à une personne qui la connaît aussi. C’est tout simple, mais pour moi qui suis comme une sauvage, qui vis en dehors de tout, entre les fournisseurs et les déchirements de toute sorte, pour moi c’est presque une merveille.
Потім прийшли тітка й Жорж. Я говорила без упину, знаходила тисячі речей, що цікавили де Музе, відповідала на її запитання, сміялась і жартувала.
Alors arrivèrent ma tante et Georges. Je parlai toujours et sans cesse, trouvant mille choses qui intéressaient de Mouzay, répondant à ses questions, riant et plaisantant.
Розглядали портрет Антонеллі — і всім він здався розкішним.
On a regardé le portrait d’Antonelli, on l’a trouvé superbe.
А я, з самого ранку кидаючись від нерішучості до твердості, від твердості до збудження, від збудження до зневіри, від зневіри до побожності, від побожності до блазенства й скептичних роздумів, — я дійшла до тієї миті, коли треба було лягати, у надзвичайно сплутаному стані, маючи лише одну більш-менш виразну думку: про кохання до Антонеллі.
Et moi, bondissant, depuis ce matin, d’indécision en fermeté, de fermeté en surexcitation, de surexcitation en découragement, de découragement en dévotion, de dévotion en bouffonnerie et réflexions sceptiques, je suis arrivée au moment de me mettre au lit, dans un état excessivement confus, n’ayant qu’une seule pensée à peu près nette : celle de l’amour pour Antonelli.
Він відповість, напише — хіба він не казав і не писав мені, що кохає! О! Якби він не кохав — я ніколи не говорила б про нього так, як говорю, ніколи б не сказала: «Я його кохаю». Кажу — а сама так не думаю... не зовсім.
Il répondra, il écrira, ne m’a-t-il pas dit et écrit qu’il m’aimait ! Oh ! s’il ne m’aimait pas je n’en parlerais jamais comme j’en parle, je ne dirais jamais : je l’aime. Je le dis et je ne le pense pas... tout à fait.
Якби я кохала — я б обожнювала. Я можу обожнювати лише істоту, подібну до мене, але вищу за мене. А Антонеллі... це жалюгідно! Я закохана в нього — і передусім тому, що він кохає мене. Але я нічого не вмію робити наполовину: мучуся через цей каприз, мов через справжню пристрасть.
Si j’aimais, j’adorerais. Je ne puis adorer qu’un être comme moi mais supérieur à moi. Et Antonelli... c’est pitoyable ! Je suis amoureuse de lui, et surtout parce qu’il m’aime. Mais je ne sais rien faire à demi, je me tourmente pour ce caprice comme pour une vraie passion.
Примітки
Іт. Каччіа-Клуб (Caccia-Club) — мисливський клуб; закритий римський джентльменський клуб. ↩
Лаферʼєр — модна паризька кравчиня. ↩
Фр. Table dʼhôte — спільний готельний стіл із фіксованим меню; менш ексклюзивний, ніж окреме обслуговування. ↩
Фр. Types — характерні постаті, людські типи; соціологічне спостереження XIX століття. ↩
Фр. Gens très bien — добре виховані люди, люди вищого ґатунку; маркер суспільного класу. ↩
Спільні трапези спартанців — syssitia; колективні обіди, приписані Лікургом громадянам Спарти. ↩
Фр. Fille légère — «легковажна жінка»; евфемізм для жінки вільних звичаїв. ↩
Ісп. Santa Fé — «Свята Віра»; псевдонім, який Марі обрала, щоб приховати свою особу в телеграмі. ↩
Фр. Comme il faut — пристойна, належна, відповідна своєму становищу; усталене запозичення з французької. ↩
Фр. Aplomb — самовпевненість, витримка; якість, яку цінують у товаристві. ↩
Фр. Coiffure antique — класична зачіска; грецько-римський стиль, популярний у 1870-х. ↩
Фр. Rêveurs allemands — німецькі романтики; уподобання до високих відкритих чіл як ознаки інтелектуального генія. ↩
Психея — постать грецької міфології; уособлення душі, класичний ідеал краси. ↩
Фр. Chapelet — вервиця; католицькі молитовні намистини. ↩
Фр. Nacre — перламутр; розкішний матеріал для намистин вервиці. ↩
Замок Мервіль — славетний маєток XVIII століття на південь від Парижа з англійським парком. ↩