❦
Вівторок, 11 липня 1876
Неможливо уявити собі істоту, нещаснішу за мене сьогодні. Я була мов у тумані, що не завадило мені довго розмірковувати разом із Ремі про монархію, майорат, устрій королівств і республік, причини процвітання народів тощо. Ремі вдає з себе дорослого чоловіка, вдягається надзвичайно ретельно, говорить, як «світські молоді люди», хоч і зневажає їх, і сповідує серйозне ставлення до навчання та чудові принципи, що роблять йому честь, бо в цьому він щирий. Батько виховав його бездоганно, і з Ремі буде справжній чоловік.Mardi 11 juillet 1876
О третій нам подали карету, нову. І Віжʼє поглядом вдоволеного доброго батька дивився, як ми сідаємо в цей гарний екіпаж. Мені дуже хотілося, щоб нас побачили ота Проджерс і Дюрани. Ремі висловив це бажання вголос!
A trois heures on a avancé notre voiture, la nouvelle. Et Vigier nous a regardés, avec des yeux de bon père satisfait, entrer dans ce bel équipage. Je désirais beaucoup être vue de la Prodgers et des Durand. Rémy a exprimé ce désir tout haut !
— Як би мені хотілося, — сказав він, — зустріти Люсі Дюран!
— Comme je voudrais, dit-il, rencontrer Lucie Durand !
Після Лаферʼєра ми покаталися в Булонському лісі. Я була німа й отупіла, а додайте до цього стану страх здатися негарною, страх, що мене приймуть за кокотку! Цей страх находить на мене завжди в хвилини найглибшого занепаду духу. Це жахлива тривога. Я повернулася у відчаї, і коли по обіді тітка пішла сама, я замкнулася, впала на коліна й почала молитися всією душею, цілуючи хрестик на вервиці, питаючи себе й просячи Бога заспокоїти мене, дати мені зрозуміти, чого я хочу, дати мені теперішню мету, щось, чого можна бажати, щось просто зараз, щоб вийти з цього стану, щоб бути собою. Я спитала себе, чи не в цьому непотрібному й дурному коханні річ, і подумала, що не тільки кохала б, а й навколішки обожнювала б того, хто витягне мене звідти, де я є!
Après Laferrière, nous nous sommes promenés au Bois. J’étais muette et stupide, ajoutez à cet état la crainte de paraître laide, la crainte d’être prise pour une cocotte ! Celle-là me vient toujours dans mes moments de suprême abattement. C’est une horrible inquiétude. Je suis rentrée désespérée et, lorsque après dîner ma tante sortit seule, je m’enfermai et me jetant à genoux me mis à prier de toute mon âme en baisant la croix du chapelet et me demandant et demandant à Dieu de me tranquilliser, de voir ce que je veux, d’avoir un but présent, quelque chose à désirer, quelque chose tout de suite, pour sortir de cet état, pour être moi-même. Je me demandai si ce n’était pas cet amour inutile et stupide, je pensai que, non seulement j’aimerais, mais j’adorerais à deux genoux celui qui me tirerait d’où je suis !
Та невже ж він мене не кохає, цей Антонеллі!
Mais il ne m’aime donc pas cet Antonelli !
Коліньйон сказала, що він мене кохає... Я хочу в цьому переконатися! Я хочу йому телеграфувати [Слова викреслено] а моя гідність? О! у мене такий вигляд, ніби я за це чіпляюся, ніби жебраю, — а він однаково не приїде. Мені соромно й страшно. Зачекаємо до завтра.
Collignon a dit qu’il m’aimait... Je veux m’en assurer ! Je veux lui télégraphier [mots rayés] et ma dignité ? Oh ! j’ai l’air d’y tenir, de mendier, et il ne viendra pas. J’ai honte et j’ai peur. Attendons à demain.