❦
Понеділок, 10 липня 1876
Ах, як я рада: Біндерові заплатили. Цього боргу в нас більше немає.Lundi 10 juillet 1876
День минув у прикрашальників, а потім у Булонському лісі. Я була майже весела, бо на мене дуже звертали увагу, але це «дуже» здалося мені зовсім дрібницею після трохи надто палких манер італійців.
La journée s’est passée chez les embellisseurs puis au Bois. J’ai été presque gaie car on m’a beaucoup remarquée, mais ce beaucoup m’a semblé bien peu de chose après les manières un peu trop expansives des Italiens.
Я віддала свої діаманти Меллеріо — він зробить мені прикраси за модою, ні, за моєю модою.
J’ai donné mes diamants à Mellerio qui me fera des bijoux à la mode, non, à ma mode.
У готельному салоні я розмовляла з Райс, а навпроти мене сидів віконт Віжʼє, який незмінно сідає навпроти мене скрізь, хоч би де я була.
Au salon de l’hôtel j’ai causé avec Rice, ayant en face de moi le vicomte Vigier, qui se met invariablement en face de moi partout, dans quelque endroit que je me trouve.
— Чого хоче Віжʼє? — спитала тітка.
— Que veut Vigier ? dit ma tante.
Я й справді не знаю, бо він старий і одружений. Може, йому сказали, що я виходжу заміж, а на тих, хто одружується, завжди цікаво подивитися — як і на тих, хто ось-ось помре.
Je ne sais vraiment pas, car il est vieux et marié. Peut-être lui a-t-on dit que je me mariais et on est toujours curieux de voir ceux qui se marient, comme ceux qui vont mourir.
Ця клята Джоя * у білому! Тільки вона і я були в білому.
Cette fichue Gioia * en blanc ! Il n’y avait qu’elle et moi en blanc.
Ремі провів вечір у нас. Спершу розмова крутилася довкола моїх чарів і всяких байдужих речей, потім тітка відійшла від розмови й гортала книжку, а ми тим часом поринули в наукову суперечку. Це моя слабкість: врешті я завжди до цього доходжу.
Rémy a passé la soirée chez nous. D’abord la conversation a roulé sur mes charmes et sur des sujets indifférents, puis ma tante s’en est retirée et feuilletait un livre pendant que nous nous engagions dans une discussion scientifique. C’est mon faible, je finis toujours par là.
Ремі був у фраку, і це нагадало мені Антонеллі [Слова викреслено], потім Ремі взяв мою руку, поцілував її, потиснув... але це не те. Чому ж мені приємний лише Антонеллі? Ось сьогодні ввечері, наприклад, я відчуваю, що якби Пʼєтро був незалежний і дуже багатий, я б його обожнювала.
Rémy était en habit, cela m’a rappelé Antonelli [mots rayés] puis Rémy m’a pris la main, l’a baisée, l’a serrée... mais ce n’est pas cela. D’où vient donc que je ne trouve agréable qu’Antonelli ? Ce soir par exemple je sens que si Pietro était indépendant et très riche, je l’adorerais.
Не приписуйте цього почуття ницому розрахункові — причина ось у чому: любиш те, що сильне, вільне, могутнє. А з грошима людина — і сильна, і вільна, і могутня. Та подумайте про безліч дрібних розчарувань, дрібних прикрощів, уражень самолюбства, які тягнуть за собою бідність і залежність, які так остуджують кохання й раз у раз сковують найшляхетніші почуття серця. Подумайте про всі ті дрібні знаки уваги, такі чарівні, яких залежність і бідність не допускають.
N’attribuez pas ce sentiment à un vil calcul, mais bien à ceci : on aime ce qui est fort, libre, puissant. Avec l’argent on est tout cela. Mais pensez à la multitude des petits désappointements, de petites déceptions, de froissements d’amour-propre qu’entraînent la pauvreté et la dépendance et qui refroidissent tant l’amour et tiennent constamment en échec les plus nobles sentiments du cœur. Pensez à toutes ces petites prévenances qui sont si délicieuses et que la dépendance, la pauvreté, excluent.
Подумайте про все, що можуть дати могутність і багатство. Найбезкорисливіші, найсуворіші душі піддаються впливу блиску, розкоші. Навіть найвищі уми не вільні від тієї мимовільної шани, яку відчуваєш до могутніх... але що я кажу? Саме такі уми найкраще й розуміють усе, що я тут пояснюю. Подумайте, яка була б у мене радість, яка гордість, якби Антонеллі, кохаючи мене, поїхав слідом за мною до Ніцци, до Парижа! А він не може! Та ще й тисяча інших речей: подумайте, яке делікатне становище, коли боїшся ввести когось у витрати понад його статки, поставити його в скруту, зачепити його. Людина така щаслива, коли може постати перед тим, кого кохає, в усьому блиску, який лише можна уявити; і така нещасна, коли мусить лишатися непомітною, у скруті, у скруті!
Pensez à tout ce que peuvent donner la puissance et la richesse. Les âmes les plus désintéressées, les plus austères se laissent influencer par l’éclat, la magnificence. Les esprits les plus élevés ne sont pas exempts de ce respect involontaire qu’on porte à ceux qui sont puissants... mais que dis-je ? Ce sont ces esprits-là qui comprennent le mieux tout ce que j’explique ici. Pensez quelle joie, quel orgueil j’aurais si Antonelli, m’aimant, me suivait à Nice, à Paris ! Et il ne le peut pas ! Mais mille choses encore, pensez quelle position délicate lorsqu’on a peur d’induire quelqu’un dans des dépenses au-dessus de ses moyens, de le gêner, de le blesser. On [est] si heureux de se montrer à ce qu’on aime entouré de tout l’éclat imaginable ; on est si misérable lorsqu’on doit rester obscur, gêné, gêné !
А потім — між чоловіком і дружиною. Хіба не щастя оточувати одне одного турботою, делікатними несподіванками, мати змогу дарувати тій, яку кохаєш, усі ті речі, на які мудреці дивляться з найвеличнішою зневагою і які у своєму буденному матеріалізмі становлять щастя цього світу, — і уникати всіх тих дрібних уражень, усіх тих дрібних нестатків, що тихо дратують розум, озлоблюють вдачу, принижують душу? Спробуйте-но працювати головою, коли тіло хворе.
Et puis entre mari et femme. N’est-on pas heureux de s’entourer mutuellement de prévenances, de surprises délicates, de pouvoir donner à celle qu’on aime toutes ces choses que les sages regardent avec le plus magnifique dédain et qui, dans leur matérialisme banal, forment la félicité de ce monde, en évitant tous ces petits froissements, toutes ces petites privations qui irritent doucement l’esprit, aigrissent le caractère, avilissent l’âme ? Travaillez donc avec la tête quand le corps est malade.
Подумайте, скільки мук заощадив би мені той ниций метал, якого соромно бажати й шанувати. Я не роздиралася б тисячею сумнівів: Антонеллі кохає мене, він вільний, він багатий... Але ж бачите — ні! Боячись утратити спадок, він вагається, мучить мене, кидає мене. Він не може приїхати! Він там — жалюгідний і принижений, покірний батькові: грошам.
Songez combien de peine m’aurait évité le vil métal qu’on a honte de désirer et d’honorer. Je ne me déchirerais pas par mille doutes, Antonelli m’aime, il est libre, il est riche... eh voyez, eh non ! De peur de perdre son héritage, il hésite, il me tourmente, il m’abandonne. Il ne peut pas venir ! Il est là, misérable et humilié, soumis à son père : à l’argent.
І як же почуваєшся нещасною, коли бачиш того, кого хотіла б кохати, приниженим, безсилим, упослідженим!
Et comme on est misérable de voir ce qu’on voudrait aimer, humilié, impuissant, abaissé !
Хоч що кажи, хоч які пиши романи, а могутність і блиск (ниці блага цього світу) немов оточують ореолом того, кого кохаєш, і змушують майже полюбити того, кого не любиш. Настільки це правда, що, попри крики всіх сентименталістів, ясно доведено: навіть найсильніші уми схильні піддаватися впливу зовнішніх благ — обрамлення. Але відкладімо це й погляньмо на справу з погляду серця.
On a beau dire, on a beau faire des romans ; la puissance et l’éclat (vils biens de ce monde) font comme une auréole à ce qu’on aime et font presque aimer ce qu’on n’aime pas. Tant il est vrai que, malgré les cris de tous les sensibilistes, il est clairement démontré que les esprits les plus forts sont sujets à se laisser influencer par les biens apparents : par le cadre. Mais mettons de côté cela et prenons la chose au point de vue du cœur.
Хіба це не жахливо — бути розлученими через якусь безглузду причину, терпіти сумніви, розлуку, смуток, і все через гроші! Я зневажаю їх, ці гроші, але визнаю, що вони необхідні.
N’est-ce pas affreux d’être séparé par une cause absurde, de souffrir les doutes, l’absence, la tristesse, et à cause de l’argent ! Je le méprise, l’argent, mais je conviens qu’il est nécessaire.
Коли людині добре тілесно, її розум і серце вільні, і тоді можна кохати без розрахунку, без задньої думки, без ницості.
Quand on est heureux physiquement, on a l’esprit et le cœur libres et on peut alors aimer sans calcul, sans arrière-pensée, sans vilenie.
Чому стільки жінок кохали королів? Бо король — це втілення могутності в усіх її видах, а жінка любить панувати, але їй потрібно спертися на когось сильного, як тендітна, ніжна рослина спирається на дерево.
Pourquoi tant de femmes ont-elles aimé des rois ? Parce qu’un roi est l’expression de la puissance de tous genres et que la femme aime dominer mais elle a besoin de s’appuyer sur quelqu’un de fort, comme une plante frêle et délicate s’appuie contre un arbre.
Погляньте! Я кохаю Антонеллі, і це кохання щомиті розхитують то непевність, то страх. Щомиті його розчавлює уражене самолюбство, принижує ця ганебна залежність.
Voyez ! J’aime Antonelli, et cet amour est à chaque instant secoué tantôt par l’incertitude, tantôt par la crainte. A chaque instant aplati par l’amour-propre blessé, humilié par cette dépendance ignoble.
Я могла б дуже його кохати, могла б мати почуття рівне, сильне, тривке, а натомість маю лише якусь муку, що змушує мене казати то так, то ні, робить мене непевною, нерішучою, корисливою, жалюгідною.
J’aurais pu l’aimer beaucoup, j’aurais pu avoir un sentiment égal, fort, durable et, au lieu de cela, je n’ai qu’une espèce de tourment qui me faire dire tantôt oui, tantôt non, qui me rend incertaine, indécise, mercenaire, misérable.
Ні, не приписуйте моєї поведінки жахливим розрахункам! Я кохаю чоловіка не тому, що він багатий, а тому, що він вільний, невимушений у кожному своєму порухові. Я хочу багатства, щоб більше про нього не думати, більше не коритися цій грубій силі — низькій, але незаперечній, але неминучій.
Non, n’attribuez pas ma conduite à d’affreux calculs ! Je n’aime pas un homme parce qu’il est riche, mais parce qu’il est libre, franc dans tous ses mouvements. Je veux la richesse pour pouvoir ne plus y songer, ne plus être soumise à cette force brutale, basse mais incontestable, mais inévitable.
Я відкриваю рота, щоб говорити далі, але все, що я могла б сказати, завжди зведеться ось до чого: досконале моральне щастя можливе лише тоді, коли матеріальний бік натури задоволений і не нагадує про себе, як порожній шлунок.
J’ouvre la bouche pour parler encore mais tout ce que je pourrai dire se réduira toujours à ceci : le bonheur parfait moral ne peut exister que lorsque le côté matériel du caractère est satisfait et ne fait pas songer à soi comme un estomac vide.
Кохання в найвищому ступені, пристрасть бере гору над усім, але лише на мить, і як же потім ще гостріше відчуваєш усе, що я щойно сказала!
L’amour au dernier point, la passion l’emporte sur tout, mais pour un instant seulement et comme on sent après davantage tout ce que je viens de dire !
Те, що я кажу, я не вичитала в книжках, я цього не пережила, але хай усі, хто жив, кому вже не сімнадцять, як мені, відкинуть той хибний сором, що не дає зізнатися в подібних речах, і хай зізнаються, хай скажуть, чи не слушне те, що я намагаюся довести. Якщо хтось задовольняється малим, то тому, що більшого йому не треба, тому, що він не бачить нічого понад те, що має.
Ce que je dis, je ne l’ai pas lu dans les livres, je ne l’ai pas éprouvé, mais que tous ceux qui ont vécu, qui n’ont plus dix-sept ans comme moi, mettent de côté cette fausse honte qu’on a d’avouer de pareilles choses et qu’ils avouent, qu’ils disent si ce que je tâche de prouver n’est pas juste. Si quelqu’un se contente de peu, c’est qu’il n’a pas besoin davantage, c’est qu’il ne voit pas au-dessus de ce qu’il a.