Середа, 28 червня 1876

Ах! Я сьогодні працювала. Замовила письмовий стіл, комод, етажерку, три дзеркала; покликала службовця з книгарні Вісконті, який зараз складає каталог моїх книг. У мене гарна основа бібліотеки: всі грецькі, латинські й французькі класики, кілька англійських та італійських книг.
Мені довелося вийти вже о третій, взяла з собою Діну. Яка удача! Ми зустріли пана і пані Саетоне, Ґотьє і Лоренті. Я рада бачити Ґотьє.
Це дідусь воює проти Антонеллі! Я тільки й говорю про майбутні вибори, бажаючи, щоб вони відбулися якомога швидше — щоб стати племінницею Папи. Клопотів у мене буде набагато більше, ніж тепер, — зате буде задля чого. Уявіть собі: це ж не просто бути племінницею Його Святості в Римі — це бути прийнятою при всіх дворах: в Австрії, особливо в Іспанії, прекрасній Іспанії! І в Баварії — там король обожнюваний дивак. А потім в Англії — католицька партія. Уявіть собі!
А ще я одразу відлучу Одіффре від церкви й дам диспенсацію Саетоне — за те, що мав сміливість одружитися з панною Марі Лакруа. А потім уявіть мене в театрі або на балу. Хто ця? — питатимуть. — Племінниця Папи. Ах!
У мене були блискучі мрії, але то навіть не мрії були — то були безумства. А тепер це так близько — здається, залишається тільки руку простягти. Ах! Якби я стала племінницею Папи! Королів багато, Папа — єдиний. Ах!
Валіцький нарешті відповів Антонеллі — листом жартівливим, як то в нього заведено, в який я змусила його вставити таку фразу: «Ми відʼїжджаємо за тиждень; хто знає, чи я повернуся, бо як ви самі так влучно кажете, майбутнє завжди невизначене». Що ж до мене, я відʼїжджаю в неділю. — Він кинеться вас наздоганяти, — сказав Біховець. — Ах! Не вірю. — І ви не будете жорстокою, — додав він. — Ах! Ось у це вірю.
Дідусь жахливо проти цього хлопця — навіть якщо той стане небожем Папи. Що ж до мене, я урочисто оголосила раз і назавжди: якщо Пʼєтро* залишиться таким, яким є, — ніколи; але якщо він стане небожем Папи або успадкує чимало грошей (триста тисяч франків ренти мінімо-мінімум) — безумовно, особливо якщо стане небожем Папи; тоді я нікого не питатиму поради й, якби знадобилося, стрибнула б з другого поверху, аби цього досягти.
Та тільки — я гадаю, а Бог рішає. Невже й ця мрія залишиться мрією, як і всі інші! Хто зна? Бог. Зрештою, може й так, що Антонеллі не отримав мою квітку. Я сумніваюся в його коханні. Коли не кохають — не пишуть таких листів, як його. «Я вас кохаю, і мені потрібна розрада — хоч одне ваше слово». Ця простота доводить, що це правда. Як Євангеліє. — «Що доводить, що це правда?» — казав пан Брюне, мій учитель. — «Надзвичайна простота розповіді, — казав він, — бо якби це була вигадка, її прикрасили б усілякими образами риторики, як у чарівних казках»; а тут факти просто розповідають — бо оскільки це була точна правда, ніхто навіть не припустив, що в ній можна сумніватися.
Я не сумніваюся в цьому коханні — я сумніваюся в його силі волі, я сумніваюся в його характері, і маю рацію. Господи, збережи майбутнього Пія X. Бо я гадаю, що кардинал візьме імʼя Пія з вдячності.

Примітки

Король Людвіг II Баварський (правив 1864–1886), уславлений своєю екстравагантністю й ексцентричністю. ↩
В оригіналі італійською: «Chi lo sa ? Dio.». ↩
В оригіналі латиною: «Domine, salvum fac futurum Pium X». Молитву на честь майбутнього Пія X Марі вигадує для обрання кардинала Антонеллі. Справжній Пій X був обраний 1903 року, за багато років по смерті Джакомо Антонеллі (1876). ↩